Постанова

від 24.09.2018 по справі 1209з-18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. Справа №1209з-18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - не з'явився;

третього відповідача - не з'явився;

четвертого відповідача - ОСОБА_1, свідоцтво №2138 від 13.09.2017 року; договір від 03.08.2018 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу четвертого відповідача - ОСОБА_2, м.Харків, (вх.№1673Х/1-40) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.07.2018 року по справі №1209з-18,

за позовом фізичної особи ОСОБА_3, м.Харків,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Хутро-Х , м.Харків,

2. ОСОБА_4, Нью-Йорк,

3. ОСОБА_5, м.Харків,

4. ОСОБА_2, м.Харків,

про визнання договорів недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2018 року у справі №1209з-18 (суддя Смірнова О.В., ухвалу підписано 12.07.2018 року) заяву фізичної особи ОСОБА_3 про забезпечення позову (вх.№1209з-18 від 10.07.2018 року) до подання позовної заяви - задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову фізичної особи ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на 8 (вісім) об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: м.Харків, вул. Киргизька, 19, а саме на:

- нежитлове приміщення 1-го поверху №64 з загальною площею 1055,4 кв.м. в літ. "3А-1", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1261799263101;

- нежитлове приміщення 1-го поверху № 64а загальною площею 263,9 кв.м. в літ. "3А-1", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1261689163101;

- нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 64б, 64в, 65, 128, 128а, 128в, антресолі №№ 4, 4а, 4б, 4в, 4г, 4д, 4е, загальною площею 1302,3 кв.м. в літ. "№3А-1", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1261756663101;

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 60-:-62, 64, 64г, 64д, 64е, 64ж загальною площею 2089,3 кв.м. в літ. "3А-1", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1261730363101;

- нежитлові приміщення № 1, 2 в літ. "2М-1", загальною площею 1220,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1015327663101;

- нежитлове приміщення, загальною площею 285,2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1087444463101;

- нежитлове приміщення 1-го поверху №128б, загальною площею 325,6 кв.м. в літ. "3А-1", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1261660763101;

- нежитлове приміщення 1-го поверху №59, загальною площею 772,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1261632863101.

Ухвалено, що у відповідності до ч.1 ст.144 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Визначено, що при відкритті виконавчого провадження стягувачем є ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: 61066, м. Харків, вул. Немишлянська, будинок 258-В), а боржниками є:

- Товариство з обмеженою відповідальністю Хутро-Х (61105, м.Харків, вул. Киргизька, 19, ідентифікаційний код: 33119607);

- ОСОБА_4 (100 Осеаnа drive west Apt. PH5 Вгооklyn NY 11235 ідентифікаційний код: НОМЕР_2);

- ОСОБА_5 (61103, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код: НОМЕР_3);

- ОСОБА_2 (61103, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код: НОМЕР_4).

ОСОБА_2 з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.07.2018 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Також скаржник просить судові витрати з оплати судового збору покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що заяву про забезпечення позову було розглянуто судом, який не є компетентним здійснювати розгляд справи по суті, оскільки справа, з огляду на суб'єктний склад учасників, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Скаржник наполягає на тому, що заявником не було обґрунтовано причин звернення із заявою про забезпечення позову, не вказано про наявність фактичних обставин, з яким пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову і не надано відповідних доказів.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову в порушення п.6 ч.1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України не зазначив пропозицій щодо зустрічного забезпечення, а суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і висновків (пропозицій) щодо зустрічного забезпечення не висловив.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2; встановлено строк для подання учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу та встановлено строк на протязі якого учасники справи мають можливість подати до суду докази та документи в обґрунтування своїх вимог та заперечень по справі. Крім того, вказаною ухвалою призначено справу до розгляду в судове засідання.

Ухвала суду апеляційної інстанції від 22.08.2018 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 22.08.2018 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. При цьому, ухвала суду, яка направлялась на адресу третього відповідача - ОСОБА_5 повернулася до суду з позначкою поштового відділення - за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною або яка міститься у відповідному реєстрі, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, колегія суддів вважає, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а не отримання третім відповідачем кореспонденції зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою учасника справи щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача, першого, другого та третього відповідачів.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно ч.1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України Про третейські суди , якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Колегія суддів відмічає, що заявником виконані вимоги ч.1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України, а саме зазначено у заяві предмет і підстави позову, з яким він має намір звернутися до господарського суду у майбутньому, але з цих пояснень та наданих до заяви документів вбачається, що спір підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що позивачем та трьома відповідачами є фізичні особи, які не є підприємцями, а тому спір по даній справі не може розглядатися за правилами господарського судочинства.

Щодо тверджень апелянта про невідповідність заяви приписам ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, яке полягає у не зазначенні пропозицій щодо зустрічного забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно ст. 139 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Заява ОСОБА_3 вказаним вимогам не відповідає, оскільки не містить будь-яких посилань про зустрічного забезпечення.

Разом з тим, суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваної ухвали, незважаючи на невідповідність заяви про вжиття заходів забезпечення позову вимогам п.6 ч.1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, керуючись ст. 141 Господарського процесуального кодексу України, дослідив обставини та встановив факт недоцільності застосування зустрічного забезпечення.

Заходи забезпечення позову можуть бути застосовані господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. З цією метою, на особу, яка подала заяву про забезпечення позову, покладено обов'язок обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. При цьому, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків для відповідача у зв'язку з обмеженням.

Заявник звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову вказував, що у разі задоволення позовних вимог позивача і визнання судом договорів недійсними, недоцільним буде застосування наслідків недійсності правочину, так як об'єкти нерухомості будуть вже перебувати у власності інших осіб, що призведе до необхідності подання нових позовів для оскарження договорів, на підставі яких перейде право власності. Крім того, заявник вважав, що новостворені 8 об'єктів нерухомого майна будуть відчужені відповідачами протягом розгляду справи за позовом про визнання недійсними 55 договорів і до винесення остаточного судового рішення по справі, оскільки у разі задоволення судом позовних вимог і визнання спірних договорів недійсними, об'єкти підлягатимуть поверненню до статутного капіталу товариства і цілком логічним є перереєстрація права власності на об'єкти на інших осіб, для унеможливлення виконання рішення суду, доки відповідачі мають на це право.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, мотивував її тим, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення, у разі задоволення позову, не забезпечить реального захисту прав позивача, а вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача та забезпечить можливість реального судового захисту, що є головною метою судочинства.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції відмічає, що заява про забезпечення позову побудована на припущеннях заявника, які всупереч приписів ст. 73, 74, 77-79 жодним чином не підтверджені, а суд першої інстанції без належного аргументування та дослідження визнав такі припущення обґрунтованими.

Колегія суддів відзначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що у випадку незастосування забезпечення позову виконання рішення буде ускладнено або неможливо. Наразі, з огляду на предмет позову (вказаний у заяві), визначені позивачем припущення не є обґрунтованими та не підтверджені заявником.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що твердження, викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом при прийнятті ухвали неповно з'ясовано обставини, що маються значення для справи, а висновки, які викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим, прийнята ним ухвала підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 273, п.2, ч.1 ст.275, п. 1, 3 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.07.2018 року по справі №1209з-18 скасувати.

У задоволені заяви фізичної особи ОСОБА_3 про забезпечення позову (вх.№1209з-18 від 10.07.2018 року) - відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Сіверін В. І.