Постанова

від 25.09.2018 по справі 502/1356/17     

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 р. м. ОдесаСправа № 502/1356/17

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів: Федусик А.Г., Шевчук О.А.

при секретарі - Кучмій І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області, а саме: визнання протиправним рішення № 106-VII-ХIХ від 17 травня 2017 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведенню земельної ділянки під особисте селянське господарство; зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під особисте селянське господарство та затвердити проект відведення земельної ділянки під особисте селянське господарство; стягнення матеріальної шкоди, у розмірі 25 000,00 грн. та моральної шкоди, у розмірі 80 000,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення № 106-VII-ХIХ від 17 травня 2017 року про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведенню земельної ділянки під особисте селянське господарства; зобов'язано прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під особисте селянське господарства.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як відповідачем правомірно відмовлено у задоволені спірної заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правових актів.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1, виданого реєстраційною службою Кілійського РУЮ в Одеській області 24 листопада 2014 року.

При цьому, 22 березня 2016 року позивач звернувся до Трудівської сільради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7018 га., яка знаходиться за вищевказаною адресою.

В свою чергу, листом Трудівської сільради від 08 квітня 2016 року позивача повідомлено, що відповідно до ст.8 ЗУ Про звернення громадян питання яке підіймається у заяві позивача, вже розглянуто по суті по раніше поданій заяві від 20 січня 2016 року, а тому сесія вважає заяву 22 березня 2016 року повторною і, такою, що не підлягає повторному розгляду.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом про визнання протиправними дії Трудівської сільради щодо залишення без розгляду його заяви та зобов'язання відповідача розглянути його заяву від 22 березня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під особисте сільське господарство, а також затвердити проект.

Постановою Кілійського районного суду Одеською області від 01 березня 2017 року частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправними дії Трудівської сільради щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 березня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під особисте сільське господарство; зобов'язано Трудівську сільраду розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 22 березня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під особисте сільське господарство.

В свою чергу, 17 травня 2017 року Трудівською сільською радою прийнято рішення № 106-VІІ-ХІХ Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1, вхідний №Б-04 від 22.03.2016 року , яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 22 березня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведенню земельної ділянки під особисте селянське господарства, площею 0,7018 га., за адресою: АДРЕСА_1, керуючись ст.ст.12,39,40,61,83,114,118,123,124 ЗКУ, ст.17,19 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , ст.89 Водного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування , так як відповідна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, та відповідно до діючого плану забудови села, не призначена для ведення особистого селянського господарства,

Не погоджуючись із вказаними обставинами позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок, що контролюючим органом безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 вказаної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегією суддів встановлено, що оскаржуваним рішенням Трудівської сільської ради № 106-VII-ХIХ від 17 травня 2017 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведенню земельної ділянки під особисте селянське господарство, так як бажана позивачем земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі р. Драгулі, а також через невідповідність бажаного цільового призначення земельної ділянки діючому плану забудови села.

Між тим, вищезазначеними нормами земельного законодавства визначено порядок надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а також встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.

В свою чергу, підставами для відмови у наданні відповідних дозволів є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, варто відзначити, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою сільська рада зобов'язана зазначати мотиви наданої відмови, а не лише перелічувати положення чинного законодавства.

В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що однією з підстав для відмови у наданні позивачу спірного дозволу на виготовлення проекту землеустрою став висновок сільської ради про те, що бажана позивачем земельна ділянку не призначена для ведення особистого селянського господарства та відноситься до земель житлової та громадської забудови, відповідно до діючого плану забудови села.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не вирішується питання доцільності наданої позивачу відмови у виготовлення проекту землеустрою, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, станом на момент їхнього прийняття або вчинення, за наслідками чого суд може визнати протиправними рішення та дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень, а також зобов'язати його вчинити певні дії.

В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що належним доказом у межах спірних правовідносин, яким можливо перевірити правомірність зазначених посилань сільської ради, є генеральний план відповідного населеного пункту.

Так, згідно ч. 1 ст. 17 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні сільської ради не зазначено коли затверджено вказаний план, а також не наданого його копії (витягу) до суду, в обґрунтування своїх заперечень

В даному випадку, згідно ч. 11 ст. 17 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

В свою чергу, надані сільською радою листи інших суб'єктів владних повноважень, без копії відповідного генерального плану, на думку колегії суддів, не є достатніми доказами, що підтверджують правомірність оскаржуваного рішення.

Крім того, в частині посилань сільської ради на той факт, що бажана позивачем земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі р. Драгулі, а тому на ній заборонено займатись сільським господарством, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 60 ЗК України, Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

В даному випадку, позивачем у запроектованій ділянці зазначено її віддаленість від р. Драгуля саме на 25 метрів, що відповідає вимогам законодавства, так як р. Драгуля відповідно до відомостей наданих Одеським обласним управлінням водних ресурсів відноситься до малих річок.

При цьому, колегія суддів зазначає, що на етапі надання згоди на розробку проекту землеустрою та за умови наявності зазначених вище обмежень, надана позивачу відмова є передчасною, так як розробка проекту землеустрою має на меті саме визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з'ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання такої земельної ділянки громадянину.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у межах розгляду даної справи сільською радою не доведено правомірності свого рішення.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В даному випадку, беручи до уваги факт повторного звернення позивача до суду за захистом своїх прав у межах спірних правовідносин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необхідність надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Між тим, колегія суддів зазначає, що надання громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише одним з етапів розгляду заяви громадянина про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності та не гарантує її одержання.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

В даному випадку, зазначені сільською радою посилання можуть бути підтвердженими під час розгляду складеного позивачем проекту землеустрою, з якого вбачатимуться межі земельної ділянки в натурі, що стане підставою для відмови у його затверджені.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Трудівську сільську раду Кілійського району Одеської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.Г. Федусик

О.А. Шевчук