Рішення
від 19.09.2018 по справі 910/3516/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2018Справа № 910/3516/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків"

за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1;

2. ОСОБА_2

про витребування земельної ділянки

Представники учасників справи:

від прокуратури: Такташов О.Я.

від позивача: Панансюк Ю.О. (представник за довіреністю)

від відповідача: Буртовий М.В. (представник за довіреністю)

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Київська місцева прокуратура №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру №7 з розробки Бортницького родовища пісків" (далі - ОК "СГСК №7") про витребування земельної ділянки площею 0,1га, кадастровий номер НОМЕР_1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що Київською місцевою прокуратурою №2 встановлено порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, а саме вибуття поза волею власника земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована на території АДРЕСА_2. Прокурор зазначає, що вибуття поза волею власника спірної земельної ділянки підтверджується тим, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку здійснено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, однак згідно листа Київської міської ради від 25.01.2017р. слідує, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки. За таких обставин, прокурор на підставі статті 388 Цивільного кодексу України просив суд витребувати у відповідача земельну ділянку на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 910/3516/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/3516/17 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 прийнято справу № 910/3516/17 до свого провадження, вирішено справу № 910/3516/17 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.07.2018.

11.07.2018 до канцелярії суду відповідач подав клопотання про колегіальний розгляд справи та заяву про зупинення провадження у справі.

У підготовче засідання 16.07.2018 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 не з'явились.

Розглянувши клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи, Суд відмовив Обслуговуючому кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" в задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи, мотиви чого наведені в ухвалі від 16.07.2018.

Окрім того, представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3516/17 до закінчення вирішення Дарницьким районним судом міста Києва спору у справі №753/5207/17 за позовом ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру №7 з розробки Бортницького родовища пісків" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочинів.

Заслухавши думку учасників процесу, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Проте, в даному випадку Суд не вважає справу №753/5207/17, що розглядається Дарницьким районним судом міста Києва такою, що взаємопов'язана з даною справою в розумінні чинного законодавства.

Суд зазначає, що заявником не наведено обставин, що можуть бути встановлені під час розгляду справи №753/5207/17, які впливали б на збирання та оцінку доказів у справі № 910/3516/17.

Оскільки Судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість розгляду справи № 910/3516/17 до вирішення Дарницьким районним судом міста Києва спору у справі № 753/5207/17, зупинення провадження у справі є недоцільним та безпідставним, тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

При цьому, Суд також враховує постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/3516/17, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 про зупинення провадження із заявлених відповідачем підстав, аналогічних викладеним у клопотанні 11.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2018, занесеною до протоколу судового засідання, поставлено відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

В підготовчому засіданні 16.07.2018 Судом оголошено перерву до 30.07.2018.

24.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи у справі.

В підготовче засідання 30.07.2018 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 не з'явились.

Представник відповідача підтримав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 910/3516/17, мотивоване необхідністю встановлення обставин підписання додатку до рішення Київської міської ради від 23.04.2009 № 444/1500 від імені заступника міського голови - секретаря Київської міської ради Довгого О.С.

Заслухавши думку учасників процесу, розглянувши клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи у справі, Суд зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до ст.1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування.

Суд звертає увагу, що виходячи зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Суд зазначає, встановлення обставин даного спору та прийняття законного й обґрунтованого рішення у справі можливо без проведення заявленої відповідачем експертизи.

Отже, клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи у справі задоволенню не підлягає.

В підготовчому засіданні 30.07.2018 судоми оголошено перерву до 20.08.2018.

В підготовче засідання 20.08.2018 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 не з'явились.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

В підготовчому засідання 20.08.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.09.2018.

В судове засідання 03.09.2018 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 не з'явились.

Представник позивача надав суду для огляду оригінал рішення Київської міської ради від 23.04.2009 № 444/1500.

В судовому засіданні 03.09.2018 Судом оголошено перерву до 17.09.2018.

В судове засідання 17.09.2018 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача, представники третіх осіб-1,2 не з'явились.

В судовому засіданні 17.09.2018 Судом оголошено перерву до 19.09.2018.

В судове засідання 19.09.2018 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідача. Треті особи-1,2 в судове засідання не з'явились, уповноважених представників не направили.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка третіх осіб-1,2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представники прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 19.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

18.04.2014 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_1 було видано Свідоцтво про право власності (індексний номер 20692113) на нерухоме майно, а саме, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

На підставі вказаного Свідоцтва про право власності № 20692113 від 18.04.2014, 06.08.2014 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві Кулик Н.М. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

06.08.2018 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазуром Р.Л. (зареєстрований в реєстрі за №728), за умовами якого продавець продав та передав, а покупець купила й прийняла собі у власність земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану у АДРЕСА_2.

22.09.2016 між ОСОБА_2 (продавець) та Обслуговуючим кооперативом "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. (зареєстрований в реєстрі за №944), за умовами якого продавець продала та передала, а покупець купив та прийняв у власність належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Право власності на зазначену земельну ділянку за Обслуговуючим кооперативом "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" було зареєстровано в Державному реєстрі речовимх прав на нерухоме майно 22.09.2016 (номер запису 16600676), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

23.01.2017 Київська місцева прокуратура № 2 звернулася з листом №52/123 до Київської міської ради щодо надання інформації щодо надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_2.

У відповідь на вказаний лист Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 03.02.2017 повідомив, що документи, які посвідчують право власності, у Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані.

Листом від 25.01.2017 Київська міська рада повідомила, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої у АДРЕСА_2.

Як стверджує прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, у матеріалах реєстраційної справи земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, наявна копія рішення, за яким вказану земельну ділянку передано ОСОБА_1 у власність. Вказана копія рішення органу місцевого самоврядування стала підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку. Проте, на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої в АДРЕСА_2, тому така земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади міста Києва за відсутності її волевиявлення та з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян. Таким чином, вказана ділянка підлягає витребуванню від відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, з огляду на таке.

Суд встановлено, що Обслуговуючий кооператив "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. (зареєстрований в реєстрі за №944), від 22.09.2016, набув право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правоморчностей.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/3496/17.

Як встановлено Судом, рішенням Київської міської ради № 272/2341 від 17.09.2009 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі м. Києва", відповідно до статей 81, 116, 118, 121 Земельного кодексу України передано громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва тв. Обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі міста Києва. (згідно з додатком).

Проте, у матеріалах справи наявні два аналогічні рішення Київської міської ради № 272/2341 від 17.09.2009 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі м. Києва", які різняться між собою змістом додатку.

Так, у додатку до вказаного рішення Київської міської ради, наданого позивачем, серед переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність, відсутні відомості про земельну ділянку площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2, та ОСОБА_1.

Натомість, на першому аркуші іншого додатку до вказаного рішення Київської міської ради, який міститься в матеріалах реєстраційної справи земельної ділянки, серед переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність, під номером 5 наявні відомості про земельну ділянку за кодом НОМЕР_2, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_2, та ОСОБА_1 як її землевласника.

Постановою Верховного Суду від 02.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 910/3516/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки рішенню Київської міської ради № 272/2341 від 17.09.2009 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі м. Києва", не проаналізовано порядок, за яким здійснювалась приватизація земельних ділянок згідно законодавства, чинного на момент прийняття відповідного рішення, що унеможливило встановлення факту наявності чи відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння. Виходячи з цього, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити на якій саме правовій підставі вказана земельна ділянка передавалась (або не передавалась) у власність відповідачу (платно чи безоплатно), в залежності від чого встановити порядок оформлення документів, що посвідчують право на приватизацію земельних ділянок та подальшу реєстрацію права власності. Тобто, для задоволення або відмови в задоволенні позову судам, в першу чергу, необхідно було встановити наявність чи відсутність правових підстав для набуття права власності на спірну земельну ділянку у першого власника - ОСОБА_1, а не відмовляти у позові з підстав відсутності скасування реєстрації права на земельну ділянку.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та вказівки Верховного Суду, встановлюючи факт наявності чи відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння у даному спорі, Суд зазначає таке.

За нормами п. б ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За приписами ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За правилами ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З огляду на вказані норми закону та зміст рішення Київської міської ради № 272/2341 від 17.09.2009 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі м. Києва", його прийняттю мала передувати наведена у ст. 188 ЗК України процедура одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розпочинається із подання громадянами відповідного клопотання, до якого додаються графічні матеріали; і лише після отримання клопотання разом із необхідними документами таке клопотання розглядається відповідною місцевою адміністрацією чи радою, яка дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, такий проект землеустрою розробляється за замовленням особи суб'єктами господарювання і подається відповідній раді на затвердження та надання земельної ділянки у власність. Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у статті 118 Земельного кодексу України, рішення, дію або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про набуття ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до процедури, передбаченої чинним на той час земельним законодавством.

Враховуючи відсутність у додатку до рішення Київської міської ради № 272/2341 від 17.09.2009 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі м. Києва", відомостей про набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2, оригінал якого був оглянутий Судом судовому засіданні, та встановлені вище обставини відсутності доказів дотримання ОСОБА_1 законної процедури такого набуття, Суд доходить висновку про те, що вказана земельна ділянка Київською міською радою цій особі не передавалась.

Таким чином, враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та вона має право витребовувати це майно від добросовісного набувача, яким у даному випадку є Обслуговуючий кооператив "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків", за правилами статті 388 ЦК України.

За таких підстав, оскільки майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, та було відчужене відповідачу, отже є всі правові підстави для витребування спірної земельної ділянки на користь Київської міської ради.

Поряд з викладеним Суд зазначає, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, Суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати у Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 12, кв. 59, ідентифікаційний код 40750903) земельну ділянку площею 0,091 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, ідентифікаційний код 22883141).

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 12, кв. 59, ідентифікаційний код 40750903) на користь прокуратури міста Києва (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019; рахунок № 35215057011062, код 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172) судовий збір у розмірі 11 721 (одинадцять тисяч сімсот двадцять одна) грн. 32 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28.09.2018

Суддя Т.Ю. Трофименко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення19.09.2018
Оприлюднено01.10.2018
Номер документу76812852
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/3516/17

Ухвала від 15.11.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Рішення від 19.09.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 03.09.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 03.09.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 20.08.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 20.08.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 30.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 30.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 16.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

Ухвала від 16.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Трофименко Т.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні