Рішення

від 18.09.2018 по справі 272/1298/17

АНДРУШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 272/1298/17

Провадження № 2/272/82/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої - судді - Чуб І.А.,

секретаря судового засідання - Яцюк В.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Андрушівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СТОВ "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки , суд

встановив:

позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що їй належить земельна ділянка площею 2,6630 га, кадастровий номер 1820388600:04:000:0369, яка розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області. У грудні 2016 року на правах власника вищезазначеної земельної ділянки, скориставшись своїм правом розпорядження земельною ділянкою, вона уклала договір оренди від 19.12.2016 року з ТОВ "Житомир-Агро-Інвест" внаслідок чого планувала отримувати орендну плату. Вже в жовтні 2017 року позивачу стало відомо про існування договору оренди належної їй земельної ділянки, нібито укладеного між нею та СТОВ "Хлібороб", який позивач не підписувала. Даний договір був зареєстрований і відділі Держкомзему в Андрушівському районі про, що у Державному реєстрі Степківської сільської ради вчинено запис № 182030004001672 від 08.05.2012 року. Вказаний договір оренди земельної ділянки власноруч не підписувала та хто його підписував їй невідомо, так як вона не уповноважувала жодну людину виконувати від її імені підписи на такому договорі. На час звернення до суду з даним позовом з відповідачем не було жодних домовленностей щодо укладання договорів оренди землі, орендна плата відповідачем не сплачувалася, відповідач не узгоджував умови договору оренди та позивач не підписувала його, що вказує на відсутність вільного волевиявлення. Позивач не укладала такого договору, акти приймання-передачі земельних ділянок, які мають бути обов"язковими додатками до договорів оренди позивач також не підписувала, що вказує на те, що позивач не передавала свою земельну ділянку відповідачу. А отже, оскільки позивач як власник вищевказаної земельної ділянки, жодних договорів з відповідачем не підписувала, волевиявлення на укладення таких договорів не виявляла, а тому з врахуванням положень ст. 203 ч.3, ст.215 ЦК України просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,6630 га, кадастровий номер 1820388600:04:000:0369 укладений 26.05.2011 року між нею ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб".

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, при цьому пояснив, що позивач не підписувала спірний договір від 26.05.2011 року, вказане підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, про існування вказаного договору позивачу стало відомо в жовтні 2017 року, маючи намір укласти договір оренди із ТОВ "Житомир- Агро- Інвест". Тому є підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що договір оренди із відповідачем в 2011 році не підписувала, тому просила визнати недійсним спірний договір. Також вказала, що в 2010 році вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,6630 га, після чого до неї звертався керівник СТОВ"Хлібороб" ОСОБА_5, щоб вона дала йому документи на переоформлення оренди та вона надала документи на переоформлення оренди і на цьому все. З 2011-2017 років вона отримувала орендну плату та вважала, що отримує орендну плату за оренду земельної ділянки згідно договору оренди, який був укладений із її матір`ю ОСОБА_4. Договір оренди із відповідачем від 26.05.2011 року не укладала та не підписувала, про його існування дізналася в 2016 році коли мала намір укласти договір оренди та отримувати орендну плату із іншим орендарем ТОВ "Житомир-Агро -Інвест".

Представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі, та подав до суду відзив (а.с. 25-42) в якому просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ "Хлібороб" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити в повному обсязі, зазначивши, що позивач не могла не знати про існування договору оренди від 26.05.2011 року, так як всі роки з 2011 року по даний час отримувала орендну плату, заяв відповідачу щодо припинення орендних відносин не подавала. Вважав, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про визнання договору оренди недійсним і просив суд застосувати строк позовної давності та в задоволені позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали даної справи, заслухавши сторони, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилалася, як на підставу своїх вимог, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Позивач ОСОБА_1 дійсно є власником земельної ділянки площею 2,6630 га кадастровий номер 1820388600:04:000:0369, яка розташована на території Степківської сільської ради на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 10).

З договору оренди земельної ділянки від 26.05.2011 року, укладеного між сторонами у справі, вбачається, що позивач передав відповідачу в оренду вищезазначену земельну ділянку строком на 10 років (а.с.5-6). Даний договір був зареєстрований у відділі Держкомзему в Андрушівському районі про, що у Державному реєстрі Степківської сільської ради вчинено запис № 182030004001672 від 08.05.2012 року.

Позивач зазначає, що договір оренди який є предметом спору вона не підписувала.

Згідно висновку експерта № 1/3-207 від 17.07.2018 року проведено судову почеркознавчу експертизу з якої видно, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 у графі "орендодавець" договору оренди земельної ділянки від 26.05.2011 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 126-130).

Допитана як свідок ОСОБА_1 пояснила суду, що вона не укладала договір оренди із СТОВ "Хлібороб" та умови спірного договору оренди їй невідомі. Орендну плату отримувала з 2011 року, заяви на отримання орендної плати в натуральній формі писала, однак вважала, що отримує орендну плату по договору оренди укладеному із її матір`ю ОСОБА_4. В 2016 році вона дізналася про договір оренди землі від 26.05.2011 року у конторі СТОВ "Хлібороб" від її працівників та сказала, що підпис у договорі оренди не її, тому спірний договір оренди не брала.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних справ та обовязків.

Згідно вимог частини 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі і волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обовязки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

За правилами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Ч. 2 ст. 207 ЦК України також вказує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Оцінивши відповідно до ст. 81 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів в їх сукупності, враховуючи, що згідно висновку експерта підпис від імені ОСОБА_1, виконаний в оспорюваному нею правочині, виконаний не нею, а іншою особою, а позивач та допитана судом як свідок ОСОБА_1 пояснила, що договір оренди вона не підписувала, суд вважає, що в сукупності ці докази доводять той факт, що оспорюваний позивачем договір оренди землі від 26.05.2011 року підписаний не нею, а іншою особою. Із чого слідує, що оспорюваний правочин укладений без волевиявлення орендодавця, що згідно вимог статей 202, 203, 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним, тобто задоволення заявлених позовних вимог.

Однак представник відповідача до ухвалення судового рішення подав 18.09.2018 року до суду заяву про застосування строків позовної давності, вважаючи початком перебігу строку позовної давності 30.08.2011 року, коли позивач вперше отримала орендну плату, тому позовна давність сплила 30.08.2014 року (а.с. 141).

Відповідно до статей 256 і 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України).

Під час судового розгляду справи було встановлено, що позивачу було відомо про договір оренди землі від 26.05.2011 року, копія якого була додана нею до позовної заяви, оскільки вона сама надала відповідачу керівнику СТОВ "Хлібороб" документи на переоформлення оренди після оформлення нею 05.02.2010 року спадщини на земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_4, та після чого знала, що належна їй земельна ділянка обробляється відповідачем та з 30.08.2011 року вона отримувала орендну плату, про що свідчать заяви позивача на отримання орендної плати та видаткові накладні, накладні (а.с. 29-42, 140). Також позивач будь-яких претензій відповідачу з приводу користування ним земельною ділянкою та розміру орендної плати не висловлювала.

Крім того, позивач та її представник подали до суду копію оспорюваного договору, не пояснивши, звідки у них є вказана копія договору, враховуючи, що відділом Держгеокадастру в Андрушівському районі на запит суду надана відповідь про відсутність в архіві відділу договору оренди земельної ділянки за кад. № 1820388600:04:000:0369 укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ "Хлібороб" та згідно пояснень позивача, та її пояснень як свідка вона у відповідача не отримувала спірний договір.

Тобто позивач, виходячи із вимог статті 81 ЦПК України, не надала жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження того, що протягом всього цього строку дії договору оренди землі не знала й не могла знати про порушення свого права на земельну ділянку, належну їй на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.02.2010 року (а.с. 10). Твердження позивача у позовній заяві про те, що вона дізналася про існування спірного договору після укладення 19.12. 2016 року договору із ТОВ "Житомир -Агро-Інвест" в жовтні 2017 року та пояснення позивача в суді щодо наміру укласти договір оренди із ТОВ "Житомир-Агро-Інвест" після визнання спірного договору недійсним суперечливі.

Виходячи з викладеного, суд погоджується із твердженням представника відповідача, що початок перебігу строку позовної давності необхідно рахувати з часу отримання позивачем орендної плати з 30.08.2011 року, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у власності позивача з 05.02.2010 року, тому враховуючи вимоги ч. 4 ст. 319 ЦК України, вона повинна знати про стан своїх майнових прав, в тому числі підстави отримання орендної плати за земельну ділянку, яка на момент отримання орендної плати перебувала у її власності.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, враховуючи положення ст. ст. 77, 78 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем доведено той факт, що оспорюваний правочин укладений без її волевиявлення, що є підставою для задоволення позову. Разом з цим, враховуючи, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, початок перебігу якого необхідно рахувати з часу отримання позивачем орендної плати з 30.08.2011 року, яка сплила 30.08.2014 року, однак до суду позивач звернулася 29.11.2017 року, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено представником відповідача до ухвалення судом рішення.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 80 - 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Житомирської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до п.1 п.п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Андрушівський районний суд Житомирської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1, ід. н. НОМЕР_1, проживає: 02096, м.Київ, Харківське шосеАДРЕСА_1.

Відповідач: СТОВ "Хлібороб", код ЄДРПОУ 05385826, місце знаходження: 13421, с.Степок, Андрушівський район, Житомирська область.

Повне судове рішення складено 28.09.2018 року.

Суддя:ОСОБА_6