Постанова

від 19.12.2018 по справі 272/1298/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/1298/17 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А.

Категорія 23 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №272/1298/17 за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року, яке ухвалене під головуванням судді Чуб І.А. у м. Андрушівка,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (надалі - СТОВ Хлібороб , товариство, відповідач або орендар). Просила з підстав, передбачених частиною третьою ст.203, ст.215 ЦК України, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,6630 га з кадастровим номером НОМЕР_1, який укладений між нею та СТОВ Хлібороб . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що є власником вищевказаної земельної ділянки, яка знаходиться на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, діл.494, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У грудні 2016 року уклала договір оренди даної земельної ділянки з ТОВ Житомир-Агро-Інвест , але у жовтні 2017 року дізналася про існування договору оренди цієї земельної ділянки з СТОВ Хлібороб . Проте, спірний договір із відповідачем на оренду земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 не підписувала та нікого не уповноважувала на укладання такого договору. Умови договору не відповідають її волевиявленню.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Зокрема, зазначає, що документи про отримання нею орендної плати не можуть свідчити про те, що вона знала про існування спірного договору, оскільки у видаткових документах не зазначено, за яким договором виплачувалася орендна плата. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про пропуск нею строку позовної давності, оскільки спірний договір вона не підписувала, що підтверджується висновком експерта, а отже не могла знала про його існування.

СТОВ Хлібороб подало відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що позивач систематично отримувала орендну плату за спірним договором, як у грошовій, так і в натуральній формі, що доводить виконання нею умов договору. Така обставина свідчить про те, що позивач не лише знала про наявність спірного договору, а й про її бажання його укладати. Перебіг загальної позовної давності розпочався із часу, коли позивач вперше отримала орендну плату - 30 серпня 2011 року, а тому строк позовної давності сплив 30 серпня 2014 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулася лише у листопаді 2017 року, тобто після спливу позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що для вирощування сільськогосподарських культур між СТОВ Хлібороб (орендарем) та ОСОБА_2 (орендодавцем) 22 червня 2007 року був укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,6630 га, за умовами якого та акту прийому передачі, остання надала в оренду на десять років земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на праві власності відповідно до акту серії НОМЕР_2, а відповідач зобов'язався за користування земельною ділянкою сплачувати у формі за домовленістю орендну плату в розмірі 505 грн. до 31 грудня кожного року (а.с.163-166). Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с.9).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після її смерті земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 2,6630 га, успадкувала її донька - ОСОБА_1, що слідує із копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2010 року, виданого державним нотаріусом Андрушівської державної нотаріальної контори Житомирської області у спадковій справі №344/2009 (а.с.10).

Між СТОВ Хлібороб (орендарем) та ОСОБА_1 (орендодавцем) 26 травня 2011 року укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с.5-6). Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Андрушівському районі Житомирської області, про що у Державному реєстрі земель Степківської сільської ради вчинено запис від 08 травня 2012 року №182030604001672. У пункті 9 договору та акті прийому передачі вищевказаної земельної ділянки, який є його невід'ємною частиною, зазначено, що розмір орендної плати - 1167 грн ., а період сплати - до 31 грудня кожного року.

Відповідно до частини першої ст.14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з частиною третьою ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга ст.207 ЦК України).

Частиною першою ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Із висновку судової почеркознавчої експертизи від 17 липня 2018 року №1/3-207 вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі орендодавець договору оренди земельної ділянки від 26 травня 2011 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.130). Висновки судового експерта іншими належними та допустимими доказами не спростовані.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції та доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди земельної ділянки від 26 травня 2011 року та не надавала відповідних повноважень іншій особі на його підписання, у зв'язку із чим волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі було відсутнє, а тому по суті позов є обґрунтованим.

Разом із тим, у порядку частини третьої ст.267 ЦК України, до винесення судом першої інстанції рішення у справі, відповідач подав заяву про застосування позовної давності (а.с.141).

Сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст.267 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша ст.256 ЦК України).

Відповідно до змісту частини першої ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша ст.257 ЦК України).

Частиною першою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (частина перша ст.32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 29 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав , а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У матеріалах справи є докази обставин систематичного отримання позивачем плати у натуральній та грошовій формі за оренду відповідачем земельної ділянки, яка отримана в рахунок земельного паю.

Так, за власною заявою позивач отримала за видатковою накладною від 30 серпня 2011 року №782, виписаною на її ім'я, оскільки саме із нею був укладений договір у травні 2011 року, порося з відгодівлі на суму 1 634 грн. (а.с.29), а у вересні 2011 року знову у рахунок земельного паю за заявою позивач особисто отримала за накладною від 23 вересня 2011 року, виписаною на її ім'я, крупи гречаної і пшеничної та свіжого м'яса на загальну суму 674 грн. (а.с.30). Отже, з 30 серпня 2011 року позивач могла довідатися про стан своїх майнових прав, оскільки отримала у натуральній формі у рахунок орендної плати майна на суму, яка значно перевищила розмір 505 грн., що передбачений за договором оренди земельної ділянки, який був укладений із її матір'ю у 2007 році. Хоча у заявах та накладних сторони дійсно не конкретизували у рахунок якого договору виплачується орендна плата у натуральній формі, але сума отриманого майна за оренду земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 була значно більшою, що не перешкоджало позивачу звернувшись із заявами до відповідача або до органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, якщо б їй не було відомо про існування договору оренди землі від 26 травня 2011 року, але остання таких дій не вчинила ні у 2011, ні у 2012 році.

Натомість відповідач продовжував виплачувати, а позивач продовжувала отримувати орендну плату за договором оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастром номером НОМЕР_1 від 26 травня 2011 року, оскільки за видатковою накладною від 26 липня 2013 року №495 отримала мед (а.с.32), а за видатковою накладною від 04 серпня 2013 року №314 - овес на суму 525 грн. (а.с.31). За видатковими накладними від 09 серпня 2014 року №300 (а.с.33), від 22 серпня 2014 року №386 (а.с.35), від 22 серпня 2014 року №387 (а.с.34), від 26 серпня 2014 року б/№ позивач отримала відповідно 500 кг пшениці, меду на суму 180 грн., крупи гречаної на суму 180 грн. та вагою 10 кг. За видатковими накладними від 18 серпня 2015 року №222 (а.с.38), б/д вересень 2015 року №289 (а.с.36), за вересень 2015 року (а.с.37), за видатковим касовим ордером від 22 вересня 2015 року (а.с.36) позивач отримала відповідно меду на суму 240 грн., ячменю на суму 814,24 грн., 500 кг пшениці та грошові кошти в сумі 3 000 грн. За видатковим касовим ордером від 27 грудня 2016 року позивач отримала грошові кошти у сумі 11 888 грн (а.с.39). За накладними від 15 вересня 2017 року №177, від 20 вересня 2017 року №177 та від 20 вересня 2017 року №25(а) позивач відповідно отримала овес на суму 1 900 грн., пшениці на суму 3 800 грн. та ячменю на суму 1 900 грн.

Отже, відбувалося виконання сторонами договору оренди земельної ділянки від 26 травня 2011 року його істотних умов щодо орендної плати (її розміру, форми платежу, строків та порядку виплати).

Із огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з часу отримання позивачем орендної плати 30 серпня 2011 року, оскільки із цього часу вона могла довідатися про стан своїх майнових прав. Загальний строк позовної давності сплив 30 серпня 2014 року (30 серпня 2011 року + 3 роки), а із позовом про визнання договору оренди земельної ділянки від 26 травня 2011 року недійсним позивач звернулася лише 29 листопада 2017 року, тобто за спливом строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову згідно з приписами частини четвертої ст.267 ЦК України, про застосування яких просив відповідач.

Суд першої інстанції, врахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності з такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасниками докази.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу стало відомо про існування спірного договору в жовтні 2017 року спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду першої інстанції щодо їх недоведеності та зводяться до власного тлумачення стороною позивача характеру спірних правовідносин та необґрунтованих тверджень про відсутність підстав для застосування при вирішенні спору в даній справі положень законодавства щодо строку позовної давності. Окрім того, обрана позивачем тактика виключила надання суду доказів щодо причин пропущення позовної давності, а тому в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач пропустила строк позовної давності з поважних причин, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, то апеляційній суд залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 26 грудня 2018 року.