Постанова

від 25.09.2018 по справі 826/4132/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

Київ

справа №826/4132/15

касаційне провадження №К/9901/7345/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2015 (суддя Бояринцева М.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 (головуючий суддя - Троян Н.М., судді: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі № 826/4132/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від31.10.2014 №000472203 та №0004712203.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27.07.2015 позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.10.2015 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2015 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а висновки про нереальний характер спірних операцій ґрунтуються лише на припущеннях. Так, позивач наголошує на тому, що транспортування товарів, придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Сервіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Ярмак Трейд , Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Інтермедіа здійснювалися з використанням власник автомобілів позивача.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26.06.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 26.06.2012 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.4, 138.11, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 276671грн. та податку на додану вартість у загальній сумі 506296грн. відповідно.

Свої висновки про порушення позивачем вищезазначених вимог законодавства відповідач обґрунтовував неправомірністю включення до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Сервіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Ярмак Трейд , Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Інтермедіа товарів. На думку податкового органу, вказані господарські операції не мали реального характеру з огляду на непідтвердження стосовно врахування відсутності трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, які економічно необхідні для здійснення таких обсягів поставок. Крім того, відповідач посилався на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Сервіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Ярмак Трейд та Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Інтермедіа .

Разом з тим, перевіркою встановлено безпідставне включення позивачем до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, вартості витрат у сумі 14836,28грн. на відрядження працівника ОСОБА_1 до м. Софія (Болгарія) для зустрічі з потенційними клієнтами за відсутності документів, що підтверджують доцільність перебування вказаного працівника у такому відрядженні.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено акт від 17.10.2014 №489/26-57-22-03-10/38271506 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.10.2014 №0004722203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість всього у сумі 632870грн., в тому числі: за основним платежем - 506296грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 126574грн.; від 31.10.2014 №0004712203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, всього у сумі 345838,75грн., в тому числі за основним платежем - 276671грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69167,75грн.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до абзацу ґ підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд-Сервіс , Товариством з обмеженою відповідальністю Ярмак Трейд , Товариством з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Інтермедіа не мали реального характеру з огляду на непідтвердження достатніми доказами, відсутністю усієї первинної документації, що передбачена укладеними договорами.

Так, свої висновки про нереальний характер операцій позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Інтермедіа за договорами поставки від 01.08.2012 №010812 та від 02.10.2013 №021013 суди попередніх інстанцій обґрунтовано мотивували, зокрема, відсутністю доказів використання придбаних товарів (кабель та обладнання систем супутникового, кабельного та ефірного телебачення) у власній господарській діяльності, ненаданням заявок про домовленість сторін щодо поставки товару партіями за визначеною номенклатурою та ціною. Крім того, з урахуванням посилань позивача на те, що транспортування товарів здійснювалося власним автотранспортом, доказів у підтвердження таких обставин судам попередніх інстанцій не надано.

Надаючи оцінку господарським операціям позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд-Сервіс на підставі усного договору, суди попередніх інстанцій встановили, що долучені до матеріалів справи видаткові накладні та рахунки-фактури не відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а саме - не містять інформації про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Крім того, зі змісту видаткової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю Ярмак Трейд неможливо встановити посадових осіб, які підписували та складали такий документ.

Таким чином, факт придбання, транспортування та подальше використання в господарській діяльності товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Сервіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Ярмак Трейд , Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Інтермедіа не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення.

За результатами оцінки правомірності включення позивачем до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, вартості понесених витрат на відрядження працівника ОСОБА_1 в м. Софія (Болгарія), судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено непідтвердження доцільності перебування вказаного працівника у такому відрядженні, зокрема, з огляду на відсутність договорів наміру про співпрацю між підприємствами.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Ромсат залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі № 826/4132/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева Р.Ф. Ханова