Ухвала

від 27.09.2018 по справі 910/23295/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

27.09.2018Справа № 910/23295/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М ., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О ., розглянувши матеріали господарської справи

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Сервіс" (04116, м. Київ, ВУЛИЦЯ СТАРОКИЇВСЬКА, будинок 10; код ЄДРПОУ 39321683)

на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Городецького,13) Сидоренко Романа Григоровича в рамках виконавчого провадження №54534595

у справі №910/23295/15

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-комфорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" (01010, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 10; код ЄДРПОУ 37142336) та Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" (02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 9; код ЄДРПОУ 35378893)

про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 51 623 441,74 грн.

за зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" (02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 9; код ЄДРПОУ 35378893)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-комфорт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" (01010, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 10; код ЄДРПОУ 37142336)

про розірвання договору поруки.

Представники сторін:

від скаржника (стягувач, позивач за первісним позовом): не з'явилися;

від боржника (боржник, відповідач за первісним позовом по справі): не з'явилися;

від ВДВС: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор-комфорт" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" та Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" про стягнення солідарно заборгованості за кредитом у розмірі 48 480 821,89 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 3 142 619,85 грн.

Дочірнє підприємство "Мілкіленд-Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-комфорт" про розірвання договору поруки №139-15 від 28.05.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "БАНК "НАЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ" та Дочірнім підприємством "Мілкіленд-Україна".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017, первісний позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" та Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" грошові кошти: заборгованості за кредитом - 48 480 821,89 грн. та заборгованості за процентами - 3 142 619,85 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 36 540,00 грн. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 36 540,00 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

При цьому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 здійснено заміну первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-комфорт" на нового кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Сервіс".

30.06.2017 на виконання вищевказаного судового рішення господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Сервіс" надійшла скарга на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сидоренко Романа Григоровича в рамках виконавчого провадження №54534595.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/1387 від 07.08.2018 у зв'язку із відпусткою судді Комарової О.С. призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/23295/15, за результатом проведення якого вищевказану скаргу передано для розгляду судді Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 року розгляд скарги призначено на 28.08.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 року розгляд скарги відкладено на 18.09.2018 року.

В судове засідання 18.09.2018 року представники ВДВС, боржника та стягувача (скаржник) не з'явилися, про час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином, однак, у відповідності до положень ч. 2 ст. 342 ГПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали скарги в їх сукупності, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2017 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено поставу про відкриття виконавчого провадження ВП №54534595 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 року (про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблоксінвестмент" (ЄДРЮОФОП 37142336; адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 10) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду та Дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна" (ЄДРЮОФОП 24255176; адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор-Сервіс" (ЄДРЮОФОП 39321683; адреса: 04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд.10) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: заборгованості за кредитом - 48 480 821,89 грн. (сорок вісім мільйонів чотириста вісімдесят тисяч вісімсот двадцять одна гривня 89 копійок) та заборгованості за процентами - 3 142 619,85 грн. (три мільйони сто сорок дві тисячі шістсот дев'ятнадцять гривень 85 копійок) .

21.06.2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сидоренко Романом Григоровичем винесено постанову ВП №54534595 про повернення виконавчого документу стягувачу. В обґрунтування вказаної постанови державний виконавець зіслався на приписи п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Скарга мотивована тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження №54534595 державним виконавцем не було вчинено жодних дій спрямованих на виконання рішення суду, крім накладення арешту на рахунки боржника та направлення запитів щодо наявних відкритих рахунків у боржника. Дане має наслідком, що на сьогоднішній день так і не було виконано виконавчий документ на підставі якого відкрито виконавче провадження №54534595.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення скарги з огляду на наступне.

Згідно ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження .

Згідно з ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (2 червня 2016 року №1404-VIII) Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі судових наказів (п.1-1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року №1404-VIII).

Згідно з нормами частини 1 та пунктами 1, 3 частини 2 статті 18 Закону України Про виконавче провадження (№1404-VIII) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

При цьому статтею 18 Закону України Про виконавче провадження виконавцю надано широке коло прав для реалізації покладених на нього обов'язків. Серед прав виконавця зазначено, крім іншого, право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до п.1. ч. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження (від 2 червня 2016 року №1404-VIII) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

Згідно з ч. 9 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження (від 2 червня 2016 року №1404-VIII) у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження (від 2 червня 2016 року №1404-VIII) стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 19 1 та 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (ч. 4 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року №1404-VIII).

Частиною 4 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження (від 2 червня 2016 року №1404-VIII) передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до частин 1-2 ст. 54 Закону України Про виконавче провадження (від 2 червня 2016 року №1404-VIII) виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів. Органи доходів і зборів зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 63 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року №1404-VIII).

Частиною 2 ст. 63 Закону України Про виконавче провадження (від 2 червня 2016 року №1404-VIII) передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3 ст. 63 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року №1404-VIII).

Статтями 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Розділом 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі по тексту - Інструкція) передбачений порядок виконання рішень немайнового характеру

Враховуючи викладене та наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов до висновку що державним виконавцем не дотримано вимог ст. 18, 54, 53 Закону України Про виконавче провадження (від 02.06.2016 року №1404-VIII) та розділу 9 Інструкції.

Здійснені державним виконавцем дії для виконання наказу суду не є вичерпними, виконавчою службою незважаючи на норми чинного законодавства України та численні звернення стягувача, не в повному обсязі реалізовано надані їй права та обов'язки та не застосовано усі можливі, передбачені законом, заходи для досягнення необхідного позитивного результату - виконання судового наказу.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 по справі № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження (від 02.06.2016 року №1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Крім того, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі Шмалько проти України (заява №60750/00): для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду , а відповідно до рішення від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02): на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці .

Відтак, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право особи на судовий упродовж розумного строку без жодних невиправданих затримок розповсюджуються в тому числі на стадію виконання рішення як невід'ємну складову частину судового розгляду, забезпечення якого в Україні покладається на державну виконавчу службу та державних виконавців.

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що державним виконавцем не здійснено всіх законних заходів, направлених на примусове виконання рішення в повному обсязі, як то передбачено Законом України Про виконавче провадження .

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, за результатами розгляду скарги суд дійшов до висновку про обґрунтованість скарга, доводи скаржника визнаються судом правомірними, а тому скарга підлягає задоволенню.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 233-235, 339, 343 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Сервіс" задовольнити.

2. Визнати неправомірною та скасувати Постанову про повернення виконавчого документа стягувану від 21 червня 2018 року винесену Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сидоренко Романом Григоровичем в рамках виконавчого провадження №54534595.

Ухвала набирає законної сили 18.09.2018 року та відповідно до ст. 256 та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту ухвали: 27.09.2018 року