Рішення

від 19.07.2018 по справі 817/1661/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 липня 2018 року м. Рівне №817/1661/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доСарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2016 за № 1157-13, №1159-13, №1160-13, №1161-13. Позивач вважає, що відповідачем при прийнятті податкових повідомлень - рішень порушено вимоги положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст.4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та пункту 12.5 ст.12 Податкового кодексу, за яким податки, ставки податку не можуть змінюватись протягом бюджетного року та не можуть вноситись зміни до будь-яких елементів податків не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а у випадку введення нових податків, зміни в ставки податку посеред бюджетного року вони можуть застосовуватись лише у наступному бюджетному році в незалежності від вказівки самого рішення місцевої ради про початок їх застосування. В зв'язку з чим йому безпідставно нараховані податкові зобов'язанні на загальну суму 29073,67 грн.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 1157-13, 1159-13, 1160-13, 1161-13 від 30.06.2016.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що рішення місцевих органів самоврядування, якими встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і у відповідності до яких відповідач провів нарахування податкових зобов'язань по його об'єктах: Висоцької сільської ради № 419 від 27.01.2015р.; Туменської сільської ради №225 від 28.01.2015р.; Людинської сільської ради №338 від 27.01.2015р., прийняті та оприлюднені поза строком встановленим підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 ст.4 та підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст.12 Податкового кодексу для їх застосування в 2015 році. Ці рішення можуть застосовуватись відповідачем лише із 01 січня 2016 року.

При цьому, позивач звертає увагу на пункт 7.3 ст.7 Кодексу, за яким будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу. Змін, застережень щодо дії вказаних положень Кодексу підпунктів 4.1.9 та 12.3.4 на 2015 рік Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи №71-VIII від 28.12.2014 у відповідності до пункту 2.1 ст.2 Податкового кодексу не внесено. За такої обставини, за його позицією діє вимога положення 5.2 ст.5 Податкового кодексу, за яким у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Також, позивач вважає, що наявна суперечність між наведеними положеннями Податкового кодексу та пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи №71-VIII від 28.12.2014 щодо їх дії та впливає на права та обов'язки платників податків і контролюючих органів. Це в свою чергу зумовлює виконання вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст.4 Податкового кодексу - презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Позивач також покликався на практику Верховного суду та Європейського суду з прав людини. За таких обставин і норм Податкового кодексу та у відповідності до пункту 56.21 ст.56 Податкового кодексу він вважає, що адміністративний позов слід задовольнити.

Відповідач вимоги адміністративного позову повністю заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Він вважає, що нарахування податкових зобов'язань в розмірі 29073,67грн. проведено на підставі рішень органів самоврядування - якими встановлено ставку податку - 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування та у відповідності до положень Податкового кодексу.

Підставою для відмови в задоволенні позову на його думку є вимоги Закону №71-VIII, яким внесено зміни в оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки та який набрав чинності із 01.01.2015 року та за п.4 Прикінцевих положень якого, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості. Органи самоврядування в межах своїх повноважень у відповідності до пункту 12.3 ст.12 Кодексу прийняли свої рішення про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що відповідає пункту 10.2 ст.10 Податкового кодексу та пункту 24 частини 1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування .

Крім того, відповідач звертав увагу на те, що наявність вимоги у пункті 33 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, яким встановлено, що на 2015 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1. пункту 265.5 статті 265 цього Кодексу та не можуть перевищувати 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості; наявність положень в статті 266 Податкового кодексу за яким: платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є і фізичні особи; податковим (звітним) періодом є календарний рік та визначено процедуру надіслання платнику цього податку податкового повідомлення-рішення контролюючим органом.

Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

За ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За пунктом 1.1 ст.1 Податкового кодексу він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків.

Пунктом 2.1 ст.2 Податкового кодексу встановлено імперативну норму, за якою, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до нього.

Пунктом 3.1 ст.3 визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 4.1.9 пункту 4.1 ст.4 Кодексу законодавець встановив, зокрема такий принцип податкового законодавства, як його стабільність. За цим принципом зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Статтею 7 Кодексу дано перелік елементів податку, за якими це є зокрема платники податку, база оподаткування, ставка податку, податковий період і ін.

За пунктом 7.3 цієї статті, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства

З аналізу пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 та ст.7 вбачається, що і внесення самого податку повинно не може проводитись пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому повинен діяти вказаний податок.

Частиною 3 ст.27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються:

не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду;

після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Підпунктом 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Законом України від 28.12.2014 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи внесено зміни в ст.266 Податкового кодексу України, за якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та який набрав чинності із 01 січня 2015 року. Однак ним не внесено зміни, застереження в сам Податковий кодекс щодо дій положень пп.4.1.9 пункту 4.1 ст.4, пп.12.3.4 пункту 12.3 та п.12.5 ст.12.

Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).

Податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.266.10.1 п.266.10 ст.266 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.1999).

Об'єктом оподаткування за наведеними вище нормами Податкового кодексу є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості. Водночас в силу імперативної вимоги викладеної в пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу, частини 3 ст.27 Бюджетного кодексу - обов'язок сплати нового податку - податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки починається лише із наступного бюджетного року.

Визначаючи об'єкт оподаткування вказаним вище податком, законодавець передбачив, що ознаками такого є перебування у власності об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Отже, обов'язок сплачувати податок покладено на позивача після набрання чинності Законом від 28.12.2014 №71-VIII та з врахуванням пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу, частини 3 ст.27 Бюджетного кодексу не поширюється на період до 01.01.2016 року.

Як було встановлено судом, позивачу на праві власності належить об'єкти нежитлової нерухомості, який за визначенням - є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і не є предметом спору, а позивач - платником такого податку відповідно (на час перебування об'єктів нежитлової нерухомості у власності позивача).

Проте, суд зазначає, що податковим органом під час визначення податкового зобов'язання не було враховано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст.12 Податкового кодексу України. В Податковий кодекс у відповідності до пункту 2.1 ст.2 Кодексу змін, застережень щодо імперативних норм пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 та пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12 не внесено. Таким чином виходячи із пріоритетності норм Податкового кодексу встановленого пунктом 5.2 ст.5 цього Кодексу, продовжують діяти його вимоги до порядку прийняття та застосування нормативно-правових актів на 2015 рік викладених в пп.4.1.9, в пп.12.3.4 та в п.12.5.

У відповідності до п.8.1 та п.8.3 ст.8 ст.12 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить податок на майно, який в силу ст.265 Кодексу складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Положеннями ст.12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає: перелік загальнодержавних податків та зборів; перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад; положення, визначені в п.7.1 та п.7.2 ст.7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків та зборів; положення, визначені в п.7.1 та п.7.2 ст.7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15.07.2014.

В матеріалах справи наявні копії рішення Висоцької сільської ради від 27.01.2015 №419, рішення Туменської сільської ради від 28.01.2015 №225 та рішення Людинської сільської ради від 27.01.2015 №338 якими запроваджено на їх території податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що само по собі виключає можливість його встановлення до зазначеної вище дати.

Згідно з ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

За вказаних положень Податкового та Бюджетного кодексів та у взаємозв'язку їх із нормою прямої дії, імперативною нормою ст.58 Конституції України, за якою нормативно-правові акти не можуть діяти в зворотному часі - то в 2015 році, в якому прийняті рішення вказаними сільськими радами плановим бюджетним роком не може бути 2015 рік. Це є звітний бюджетний період. Плановим періодом для 2015 року є 2016 рік. Відповідно в 2014 році плановим бюджетним періодом був 2015 рік.

Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII прийнятий 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлено на території вказаних сільських рад у 2015 році, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування вказаним вище податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Згідно із положеннями п.4 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також встановлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Однак, Законом України від 28.12.2014 №71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи не внесено зміни, застереження до Податкового кодексу що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення такого податку не застосовуються правила, зазначені у ст.12 Податкового кодексу України. За пунктом 2.1 ст.2 Кодексу зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. За пунктом 5.2 Кодексу його норми, положення мають пріоритет перед іншими законодавчими актами при регулюванні податкових відносин. За таких обставин та пріоритетних норм Податкового кодексу продовжує свою дію і на 2015 рік його положення викладені в підпункті 12.3.4 пункту 12.3 ст.4.

Як вбачається із наведених положень Податкового кодексу вони вступають в протиріччя із положеннями Закону №71-VIII та які по різному випливають на права та обов'язки платників податків:

- за п.2.1, п.7.3 та п.5.2 ПКУ вказується, що зміни можуть вноситися виключно законами в яких є вказівка на внесення зміни до положень цього Кодексу та зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу, а змін, застережень до нього не внесено, і за Кодексом його положення, норми мають пріоритет перед іншими законодавчими актами, тобто і над Законом №71-VIII, а не навпаки.

За нормами ПКУ(п.п.4.1.9 та п.п.12.3.4) орган самоврядування зобов'язаний завчасно, у межах встановлених строків, довести до відома платника податків про встановлення нового податку для надання йому можливості чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій та прийняття ним фундаментальних для нього рішень, у противному випадку ці рішення діють на наступний за плановим періодом і тим більш не можуть такі зміни проводитись в звітному періоді. В противному випадку ці рішення діють на наступний бюджетний період , що слідує за плановим періодом і тим більше не можуть застосовуватись у звітному періоді. Тобто, у платника податку не виникає обов'язку сплати податку, чи зміни його сплати за новими умовами;

З аналізу положень Закону №71-VIII вбачається запроваджується новий податок без конкретизації з якого моменту встановлюються такі зміни, які фактично погіршують майнові права платника податку, що не дає йому можливості завчасно передбачити правові наслідки вчинюваних ним дій та своєчасно здійснити ним фундаментальні для нього рішення та наявністю за цих умов обов'язку сплачувати новий податок, або сплату його за новими умовами.

За таких суперечностей в законодавстві підлягають застосуванню підпункт 4.1.4 пункту 4.1 ст.4 та пункту 56.21 ст.56 Податкового кодексу, та які зобов'язують державні органи у випадку оскарження їх рішень - рішення приймати на користь платника податку.

За таких обставин, та пріоритетності норм Податкового кодексу, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 у 2015 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та винесення податкових повідомлень-рішень від 30.06.2016р. № 1157-13, 1159-13, 1160-13, 1161-13 яким позивачу визначено суми податкових зобов'язань за платежем з вказаного податку. Крім того, визначення позивачу вказаних податкових зобов'язань суперечить принципу стабільності закріпленого нормами Податкового кодексу України.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд також враховує висновки Верховного суду у справі щодо місцевих податків від 27 березня 2018 року справа N820/6849/16, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

У пункті 73 Рішення Європейського суду Москаль проти Польщі (від 15 вересня 2009 року, заява №10379/05), зазначено, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу(див., mutatis mutan dis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків(див. рішення у справі Лелас проти Хорватії . Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.21.1.1 п.21.1ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду, а отже, податкові повідомлення-рішення Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області від 30.06.2016 податковими повідомленнями-рішеннями № 1157-13, 1159-13, 1160-13, 1161-13 від 30.06.2016 є необґрунтованими та таким, що не відповідають вимогам чинного законодавства і порушують права позивача. При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2). Відтак, для належного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача, позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень.

Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області від 30.06.2016 за № 1157-13, 1159-13, 1160-13, 1161-13.

Стягнути із суб'єкта владних повноважень - Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (вул.Широка, 18, м.Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34503; код ЄДРПОУ 39505120), за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача, фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 (вул. Малька,11, с.Висоцьк, Дубровицький район, Рівненська область, 34111; ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір в сумі 2819,20 грн. (дві тисячі вісімсот дев'ятнадцять грн. 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Махаринець Д.Є.