Рішення

від 18.09.2018 по справі 695/1916/16-ц

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1916/16-ц

номер провадження 2/695/50/18

18 вересня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Степченка М.Ю.

за участю секретарів Розпутньої І.Г., Біленко Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання незаконною приватизації житлового будинку та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_5 сільська рада Золотоніського району Черкаської області про визнання незаконною приватизації житлового будинку та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20.07.2016р. відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду на 29.09.2016р.

Ухвалою від 15.03.2017р., за клопотанням представника позивача, до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_5 сільську раду Золотоніського району Черкаської області, при цьому її було виключено з числа третіх осіб.

21.12.2017р., ухвалено, враховуючи зміни в процесуальному законодавстві, що набрали чинності 15.12.2017р., визначити порядок подальшого здійснення даного провадження та проводити підготовче засідання.

Ухвалою від 31.05.2018р. справу призначено до розгляду по суті.

Позивачем ОСОБА_1 15.03.2017р. було подано заяву про уточнення предмету позовних вимог, відповідно до якої просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження №75 від 02.11.1998р. органу приватизації ОСОБА_5 Племптахорадгоспу репродуктора курей в частині надання права на приватизацію житлового будинку №14 по вул. Миру в с. Подільське Золотоніського району;

- визнати недійсним свідоцтво на право власності на житло, видане 23.11.1998р. керівником органу приватизації ОСОБА_5 Племптахорадгоспу репродуктору курей, про визнання будинку №14 по вул. Миру в с . Подільське Золотоніського району, загальною площею 84,6 кв.м ., в порядку приватизації спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;

- визнати житловий будинок №14 по вул. Миру в с. Подільське Золотоніського району, загальною площею 84,6 кв.м ., спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка набута ними за час шлюбу.

Позовні вимоги представник позивача пояснює тим, що органом приватизації ОСОБА_5 племптахорадгоспу ОСОБА_9, як працівникові радгоспу, було надано дозвіл на приватизацію житлової квартири АДРЕСА_1, про що видано наказ ОСОБА_5 племптахорадгоспу редуктора курей від 05.02.1993 р. №3-А. На підставі вказаного наказу керівником органу приватизації 09.10.1995 року було видано ОСОБА_10 про право власності на житло . У вказаному свідоцтві зазначено співвласників житлової квартири, а саме: позивача - ОСОБА_1, його дружину - ОСОБА_2 та дітей - ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6. Враховуючи наведені обставини, вважає право на безоплатне отримання у спільну сумісну власність житлового приміщення із державного житлового фонду ОСОБА_5 племптахорадгоспу репродуктора курей реалізованим сторонами під час приватизації зазначеної квартири.

Надалі, з метою розширення житлової площі та побудови власного домоволодіння, він звернувся до виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради Золотоніського р-ну з проханням надати йому земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку. Попередньо він звернувся із клопотанням до профспілкового комітету ОСОБА_5 племптахорадгоспу репродуктору курей щодо отримання для добудови незавершеного будівництва, яке знаходилося по вул. Миру, 14 в с. Подільске Золотоніського р-ну.

23.04.1997 р. виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради Золотоніського р-ну було видане рішення за №12 Про виділення земельних ділянок жителям села та зміни в землекористуванні , яким йому було виділено у користування земельну ділянку площею 0,25 га для добудови й обслуговування житлового будинку. Вказана земельна ділянка знаходилася за адресою: вул. Миру, 14 в с. Подільське Золотоніського р-ну, на якій знаходився незавершений будівництвом житловий будинок (фактично стіни будинку без даху й опоряджувальних робіт) з надвірними спорудами, які зводилися за рахунок державних коштів ОСОБА_5 племптахорадгоспу. Зазначене домоволодіння протягом 1997-1998 років він добудував за власні грошові кошти та не мав наміру його приватизовувати у спільну сумісну власність сім'ї ОСОБА_6, розуміючи разове обмеження приватизації державного житлового фонду, що передбачене ч.5 ст.5 Закону №2482-ХІІ.

Документальним оформленням та реєстрацією новозбудованого житлового будинку займалася його колишня дружина - ОСОБА_2, в той час як він займався виключно роботою та будівельними питаннями, тому процес документального оформлення права власності на нерухоме майно проходив практично без його участі та про його деталі він не знав. Лише після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, в процесі судових спорів щодо майна у 2016р., він дізнався, що підставою для оформлення свідоцтва на спірний житловий будинок вул. Миру, 14 в с. Подільське стало рішення органу приватизації, видане у формі наказу від 02.11.1998 р. №75. При цьому у наданій архівній копій наказу органу приватизації від 02.11.1998 р. було вказано про надання дозволу на приватизацію виключно лише ОСОБА_1 та іншим особам. Відповідачі під іншими особами розуміли членів сім'ї позивача. Однак у цьому приватизаційному документі (наказі №75) немає навіть натяку на проведення приватизації житлового будинку на інших членів сім'ї позивача. Причому, після його звернення до архівного відділу Золотоніської РДА, була отримана відповідь про те, що в дійсності оформлення житлового будинку по вул. Миру, 14 в с. Подільське відбулося виключно на працівника радгоспу Подільський ОСОБА_1, а іншою особою в цьому наказі вказана ОСОБА_11. Таким чином вважає, що невідомими особами було фактично підроблено зміст свідоцтва від 23.11.1998р . про право власності на житло, яке не відповідає дійсному змісту прийнятого рішення органом приватизації . Вказане свідоцтво фактично надало можливість відповідачам повторно приватизувати житлову нерухомість із державного житлового фонду та привласнити нерухоме майно, яке було створене переважно за особисті грошові кошти позивача. Видання вищевказаного наказу, який став підставою для видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок, також не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, тому вважає, що вказане нерухоме майно не могло бути приватизоване у спосіб, що визначений спірним свідоцтвом від 23.11.1998 року.

Також вказував, що оскільки його діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 використали своє право на приватизацію громадського житлового фонду - житлової квартири АДРЕСА_1, про що свідчить наказ ОСОБА_5 племрадгоспу репродуктору курей від 05.02.1993р. №3-А, вони не мали права повторно отримувати у власність в порядку безоплатної приватизації із державного житлового фонду приміщення будинку. Зважаючи на той факт, що житловий будинок №14 по вул. Миру в с. Подільське Золотоніського району було отримано позивачем в незавершеному будівництві, а добудовано його вже після отримання у володіння від ОСОБА_5 племптахорадгоспу репродуктору курей, тобто, після листопада 1998 року , вважає, що вказане нерухоме майно слід визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

У судовому засіданні 18.07.2018р. позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

У судове засідання 18.09.2018р. позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_12 не прибули. Представник позивача ОСОБА_12, скерував до суду клопотання про повторне відкладення судового розгляду цивільної справи на інший час, у зв'язку з його участю в розгляді справи в іншому суді та у зв'язку з перебуванням на амбулаторному лікуванні з 17.09.2018р. по 19.09.2018р. позивача ОСОБА_1

Суд визнає причини неявки в судове засідання представника позивача ОСОБА_12 неповажними з тих підстав, що він був належним чином повідомлений про день і час розгляду справи через свого довірителя, також представником не надано доказів того, що його явка в інше судове засідання є обов'язковою. Також судом враховано, що з 16 судових засідань представник позивача був присутнім на 8-ми, на 7 із яких справа не розглядалася по суті, решта засідань була відкладена за його клопотанням, з чого вбачається зловживання процесуальними правами сторони позивача та свідоме затягування судового розгляду, тому, у відповідності до п.2 ч.3 ст. 223 ЦПК України, суд продовжує розгляд справи за їх відсутності.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_13 та її представник ОСОБА_14 заперечували з приводу задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_13 є неналежним відповідачем та не може нести правову відповідальність за позовом, тому що питаннями приватизації комунального або державного майна згідно чинного на той час законодавства мали право займатися виключно органи приватизації. Крім того пояснили, що позивачем не підтверджено жодним доказом ту обставину, що він добудував за власні грошові кошти спірний будинок, оскільки в переліку наданих позивачем копій письмових доказів відсутні копії чи оригінали документів, які б підтверджували розмір коштів, затрачених на добудову будинку, джерело їх походження, калькуляцію (накладні, товарні чеки, касові чеки, договори позик, договори грошових кредитів) грошових витрат на будматеріали, послуги спеціалістів з будівництва, які були виписані та придбані саме ОСОБА_1 за особисті кошти, що не належали подружжю ОСОБА_1. Крім того, позивач не надав доказів того, що на земельній ділянці за адресою вул. Миру, 14 в с. Подільське знаходився об'єкт незавершеного будівництва та не вказав доказів, які могли підтвердити стадію незавершеного будівництва та його вартість. Твердження позивача про те, що документальним оформленням та реєстрацією новозбудованого житлового будинку займалася ОСОБА_2, також є голослівними, оскільки не надано договору про надання повноважень щодо оформлення документів, або довіреності від його імені про уповноваження її на здійснення цих дій. Неправдивими є твердження позивача щодо відсутності у нього наміру приватизовувати будинок у сумісну власність сім'ї ОСОБА_2, так як ним особисто та ОСОБА_2 було підписано заяву № 1391 від 01.01.1998р., що була додана до замовлення № 1391 щодо виготовлення технічного паспорту в БТІ для підготовки масиву документів щодо передачі будинку у власність шляхом приватизації, а квитанція про сплату за послуги БТІ оплачена особисто ОСОБА_1В.(а.інв.с. 10).

Зазначили, що дійсно ОСОБА_1 мав намір придбати індивідуальний недобудований будинок № 24 по вул. Миру в с. Подільське, що стверджується Наказом № 69 від 18.07.1997р. Про придбання індивідуального будинку виданого ОСОБА_5 ППР з урахуванням побажання робітника радгоспу ОСОБА_1, по балансовій вартості 4 000,00 грн. Однак позивач будинок не викупив, скористався роз'ясненнями ОСОБА_5 ППР щодо Постанови КМУ від 06.11.1995р. № 891 та вирішив приватизувати даний будинок, оскільки не мав коштів на викуп цього будинку, тому що отримував малу заробітну плату відповідно до довідки № 384 від 28.09.2000р., виданої за 1998 рік. Таким чином ОСОБА_1 неправдиво вказує на небажання приватизовувати будинок. Просили у задоволенні позову відмовити, крім вказаного також застосувавши позовну давність.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_15 у судовому засіданні заперечувала з приводу задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на момент приватизації будинку у 1998 році були недієздатними особами за віком, оскільки ОСОБА_16 народилася 18.04.1989р. і на той час мала повних 9 (дев'ять) років, а ОСОБА_4 народилася 24.05.1991р. і на момент приватизації будинку мала повних 7 (сім) років. Крім того, вони не мають законних прав щодо підготовки, ухвалення рішень з приватизації будинку, видачі ОСОБА_10 про право власності на нерухоме майно. Таким чином, вони є неналежними відповідачами та не можуть нести правову відповідальність за позовом, тому що питаннями приватизації комунального або державного майна згідно чинного на той час законодавства мали право займатися органи приватизації згідно ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992р. № 2482-ХІІ.

Представник відповідача ОСОБА_5 сільської ради Золотоніського району Черкаської областів судове засідання 18.09.2018р. не прибув, 30.10.2017р. направив до суду письмові заперечення щодо позову, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що жодна з позовних вимог не стосується ОСОБА_5 сільської ради, оскільки сільська рада не видавала свідоцтво про право власності на житло, не видавала розпорядження № 75 від 02.11.1998 року та не є і не може бути власником спірного будинку в результаті скасування вищезазначених свідоцтва та розпорядження.

Посилання сторони позивача на ч. 9 ст. 8ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду , відповідно до якої державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажаннямможе передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону . У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ , організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд , останній (у тому числі гуртожитки ) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад - є помилковим, оскільки така передача можлива була у 1998 році, а на даний момент не можлива, так як вказана норма ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду відсутня у нинішній редакції Закону , а особи, яка є правонаступником племптахорадгоспу немає. Тобто, ОСОБА_5 сільська рада, у випадку скасування свідоцтва про право власності та розпорядження щодо спірного будинку, не може стати власником такого будинку.

Посилання позивача, що таким правонаступником є СТОВ Подільське не відповідає дійсності, тому що відповідно до даних ЄДРЮОФОП ТОВ СТОВ Подільське (код ЄДРПОУ 00851382) графа Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа пуста, тобто ТОВ СТОВ Подільське не є правонаступником будь-яких осіб, крім того ОСОБА_5 сільська рада не є правонаступником ТОВ СТОВ Подільське .

Як на фактичну підставу визнання незаконною приватизації спірного будинку позивач вказує на той факт, що колишня сім'я ОСОБА_1 здійснила приватизацію квартири № 13 по вул. Першотравневій в с. Подільське у 1995 році, тому не мала права знову щось приватизовувати. Однак позивач не звернув уваги на офіційне тлумачення положення пункту 5 статті 5 цього Закону, викладене в Рішенні Конституційного Суду № 15-рп/2010 (v 0 15р710-10) від 10.06.2010, згідно якого приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Таким чином, для того щоб вважати незаконною приватизацію спірного будинку потрібно щоб колишня сім'я ОСОБА_1 приватизувала квартиру № 13 по вул. Першотравневій в с. Подільське і вона була більшою в площі ніж 115 м 2 (5 членів сім'ї по 21 м 2 + 10 м 2 на сім'ю = 115м 2 ). У випадку якщо ж площа цієї квартири менша ніж 115 м 2 , то колишня сім'я ОСОБА_1 мала право здійснювати приватизацію спірного будинку.

У задоволенні позову просив відмовити та застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, оскільки перебіг строку позовної давності почався ще у 1998 році, оскільки позивач підписував заяву на приватизацію (без такого підпису не починалася б процедура приватизації) і мав знати, що не більше ніж через місяць отримає відповідь приватизаційного органу. Посилання позивача на те, що він думав, що єдиним власником спірного будинку є він, так як це передбачено в технічному паспорті на будинок та, фактично, статистичних відомостях ОСОБА_5 сільської ради (погосподарській книзі), не заслуговують на увагу, тому що ні технічний паспорт, ні погосподарська книга не є правовставлюючими документами, а в Україні діє презумпція знання законодавства.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 09.10.1995р. ОСОБА_1 та членам його сім'ї, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 належить на праві власності квартира № 13 по вул. Першотравневій в с. Подільське, загальною площею 37,0 м 2 , приватизована згідно з Законом України Про приватизацію державного житлового фонду .

Із виписки з протоколу № 5 від 11.07.1997р. засідання профспілкового комітету ОСОБА_5 ППР вбачається, що профспілковий комітет, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1, постановив: у зв'язку з важким фінансовим станом, якістю будівлі, та враховуючи, що сім'я являється багатодітною, вартість будинку здешевити з 5 535,82 грн. до 4 000 грн. з виплатою його вартості на 10 років. (а.с. 105)

Відповідно до наказу № 69 від 18.07.1997р. Про придбання індивідуального будинку , виданого ОСОБА_5 Племптахорадгоспом, враховуючи побажання робітника радгоспу Подільський ОСОБА_1 прийнято рішення продати по балансовій вартості індивідуальний недобудований будинок № 24 по вул. Миру, балансова вартість якого 4 000 грн. Витрати за складання та посвідчення договору купівлі-продажу недобудованого будинку покласти на покупця. (а.с. 105 зворотна сторона)

Позивачем суду не надано як доказів сплати ним коштів у сумі 4 000 грн. ОСОБА_5 ППР, так і укладеного на виконання Наказу № 69 від 18.07.1997р. договору купівлі-продажу будинку № 24 по вул. Миру в с. Подільське. Таким чином, суд приходить до висновку, що не знайшли в судовому засіданні свого підтвердження доводи позивача про те, що вказаний будинок було придбано позивачем саме у наведений вище спосіб, добудовано під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2, та його належність до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Із заяви ОСОБА_1 від 01.11.1998р. № 1391 на ім'я керівника органу приватизації, де мається його власноручний підпис, вбачається, що він просить оформити передачу в приватну спільну сумісну власність його сім'ї дім по вул. Миру, 14, до заяви додана довідка про склад сім'ї. (а.с. 104, 106)

Рішенням ОСОБА_5 племптахорадгоспу № 75 від 02.11.1998р. вирішено затвердити комісію по приватизації житла, продовжити роз'яснюючу роботу серед жителів села квартиронаймачів по Постанові КМУ № 891 від 06.11.1995р. та дозволити приватизацію державного житла громадянам: ОСОБА_1 по вул. Миру, 14 та ОСОБА_11 по вул. Миру, 16. (а.с. 107).

Відповідно до Розпорядження органу приватизації № 75 від 02.11.1998р., за наслідками розгляду заяви на приватизацію будинку, що знаходиться за адресою: с. Подільське по вул. Миру за № 14, який використовується ним та членами його сім'ї на умовах найму та згідно з Законом України Про приватизацію державного фонду мають пільгу на безоплатну передачу у власність будинку, вирішено наймачу ОСОБА_1 передати у власність зазначений вище будинок. (а.с. 107 зворотна сторона).

ОСОБА_10 на право власності на житло від 23.11.1998 року, виданого на підставі розпорядження від 02.11.1998р. № 75 вбачається, що будинок в с. Подільське по вул. Миру за № 14 належить на праві приватної, спільної, сумісної або часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Будинок приватизований згідно з Законом України Про приватизацію державного житлового фонду , площа будинку становить 84,6 м 2 .

Відповідно до ч. 5 ст. 5 ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Як на фактичну підставу визнання незаконною приватизації спірного будинку позивач вказує на той факт, що колишня сім'я ОСОБА_8 здійснила приватизацію квартири № 13 по вул. Першотравневій в с. Подільське у 1995 році, а тому право на приватизацію ними уже використане.

З офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду , викладеного у Рішенні Конституційного Суду № 15-рп/2010 (v 0 15р710-10) від 10.06.2010, вбачається:

В аспекті конституційного звернення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ (2482-12), згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим одни раз, якщо:

-громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

-у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла;

-у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду;

-весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною .

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, оскільки сім'єю ОСОБА_8 приватизовано квартиру № 13 по вул. Першотравневій в с. Подільське загальною площею 37,0 м 2 , а санітарна норма на 5 членів сім'ї становить 115м 2 (5 членів сім'ї по 21 м 2 + 10 м 2 на сім'ю =115м 2 ), суд вважає відсутніми порушення закону під час приватизації спірного будинку по вул. Миру, 14 в с. Подільське, оскільки його загальна площа становить 84,6 м 2 .

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Таким чином, оскільки відповідачі не мали і не мають законних прав щодо підготовки, ухвалення рішень з приватизації будинку та видачі ОСОБА_10 про право власності на нерухоме майно, вони є неналежними відповідачами та не можуть нести правову відповідальність за позовом, тому що питаннями приватизації комунального або державного майна згідно чинного на той час законодавства мали право займатися органи приватизації згідно ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992р. № 2482-ХІІ, таким чином належним відповідачем у даних правовідносинах про відшкодування шкоди має бути зазначено саме орган приватизації ОСОБА_5 Племптахорадгоспу або його правонаступник, а не ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сільська рада, як помилкового вважає позивач.

Як передбачено ст. 51 ЦПК України, заміна неналежного відповідача судом можлива лише як результат вирішення клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Отже, суд не наділений самостійним правом, без відповідного клопотання позивача, здійснювати заміну первісного відповідача або залучати в якості співвідповідача іншу особу, за таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог до відповідачів, визначених позивачем.

У відповідності до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі і такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Також, як передбачено ст. 215 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення суду повинні бути зазначені, окрім іншого, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, брав до уваги або відхиляв докази, застосовував нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

Отже, у випадку, коли належний відповідач не був залучений до участі у справі, суд має закінчити розгляд справи з неналежним відповідачем та відмовити у позові до нього.

За вищенаведених обставин, суд вважає, що підстав для визнання незаконною приватизації житлового будинку та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно немає, а тому відмовляє у задоволенні позову.

Крім зазначеного, так як позивач ОСОБА_1 01.11.1998 року власноручно підписував заяву про приватизацію, то перебіг строку позовної давності почався саме з цього часу. Однак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову по суті позовних вимог, а одночасна відмова в задоволенні позову ще й за строками давності виключається, суд приходить до висновку, що заяви відповідачів про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, внаслідок спливу строку позовної давності не підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частина 2 ст.138 ЦПК України, на яку посилаються відповідачі, передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

З огляду на вище викладене, а також враховуючи положення норм ЦПК України щодо стягнення та розподілу судових витрат, суд вважає, що з позивача на користь відповідачів підлягають стягненню компенсація за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду сторони і її представника, відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-84, 133, 138, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити .

Стягнути з ОСОБА_1на користь ОСОБА_13 витрати за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду сторони і її представника в сумі 2572, 62 грн. та 1657,73 грн., а всього 4230, 35 грн.

Стягнути з ОСОБА_1на користь ОСОБА_16, ОСОБА_4 витрати за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду їх представника в сумі 1657,73 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, встановленому чинним законодавством.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.Ю. Степченко

Повний текст рішення буде виготовлений 27 вересня 2018 року.