Постанова

від 26.12.2018 по справі 695/1916/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1823/18Головуючий по 1 інстанції Степченко М.Ю. Категорія: 43 Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року

м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Пономаренка В.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідачі - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Подільська сільська рада Золотоніського району Черкаської області;

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2018 року у складі судді Степченка М.Ю.,:

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконною приватизацію житлового будинку та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов обгрунтованимй тим, що органом приватизації Подільського племптахорадгоспу позивачу, як працівникові радгоспу, було надано дозвіл на приватизацію житлової квартири АДРЕСА_1, про що видано наказ Подільського племптахорадгоспу редуктора курей від 05.02.1993 р. №3-А.

На підставі вказаного наказу, керівником органу приватизації 09.10.1995 року було видано Свідоцтво про право власності на житло. У вказаному свідоцтві зазначено співвласників житлової квартири, а саме: позивача - ОСОБА_5, його дружину - ОСОБА_6 та дітей - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Таким чином, право на безоплатне отримання у спільну сумісну власність житлового приміщення із державного житлового фонду Подільського племптахорадгоспу репродуктора курей було реалізоване сторонами під час приватизації зазначеної квартири.

Надалі, з метою розширення житлової площі та побудови власного домоволодіння, ОСОБА_5 звернувся до виконавчого комітету Подільської сільської ради Золотоніського району з проханням надати йому земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку. Попередньо він звернувся із клопотанням до профспілкового комітету Подільського племптахорадгоспу репродуктору курей щодо отримання для добудови незавершеного будівництва, яке знаходилося по АДРЕСА_3

23.04.1997 року виконавчим комітетом Подільської сільської ради Золотоніського району було видане рішення за №12 Про виділення земельних ділянок жителям села та зміни в землекористуванні , яким йому було виділено у користування земельну ділянку площею 0,25 га для добудови й обслуговування житлового будинку. Вказана земельна ділянка знаходилася за адресою: АДРЕСА_3, на якій знаходився незавершений будівництвом житловий будинок (фактично стіни будинку без даху й опоряджувальних робіт) з надвірними спорудами, які зводилися за рахунок державних коштів Подільського племптахорадгоспу.

Зазначене домоволодіння протягом 1997-1998 років позивач добудував за власні грошові кошти та не мав наміру його приватизовувати у спільну сумісну власність сім'ї ОСОБА_5, розуміючи разове обмеження приватизації державного житлового фонду.

Документальним оформленням та реєстрацією новозбудованого житлового будинку займалася колишня дружина - ОСОБА_6., в той час як він займався виключно роботою та будівельними питаннями, тому процес документального оформлення права власності на нерухоме майно проходив практично без участі ОСОБА_5 та про його деталі він не знав.

Лише після розірвання шлюбу з ОСОБА_6, в процесі судових спорів щодо майна у 2016 році, ОСОБА_5 дізнався, що підставою для оформлення свідоцтва на спірний житловий будинок АДРЕСА_3 стало рішення органу приватизації, видане у формі наказу від 02.11.1998 року №75. При цьому у наданій архівній копії наказу органу приватизації від 02.11.1998 року було вказано про надання дозволу на приватизацію виключно лише ОСОБА_5 та іншим особам. Відповідачі під іншими особами розуміли членів сім'ї позивача. Однак, у цьому приватизаційному документі (наказі №75) відсутні дані на проведення приватизації житлового будинку іншими членами сім'ї позивача.

Після його звернення до архівного відділу Золотоніської РДА, була отримана відповідь про те, що в дійсності оформлення житлового будинку по АДРЕСА_3 відбулося виключно на працівника радгоспу Подільський ОСОБА_5, іншою особою в цьому наказі вказана ОСОБА_12

На думку позивача, невідомими особами було фактично підроблено зміст свідоцтва від 23.11.1998 року про право власності на житло, яке не відповідає дійсному змісту прийнятого рішення органом приватизації. Вказане свідоцтво фактично надало можливість відповідачам повторно приватизувати житлову нерухомість із державного житлового фонду та привласнити нерухоме майно, яке було створене переважно за особисті грошові кошти позивача. Видання вищевказаного наказу, який став підставою для видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок, також не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, тому він вважає, що вказане нерухоме майно не могло бути приватизоване у спосіб, що визначений спірним свідоцтвом від 23.11.1998 року.

Також ОСОБА_5 зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_3 було отримано ним в незавершеному будівництві, а добудовано його вже після отримання у володіння від Подільського племптахорадгоспу репродуктору курей, тобто, після листопада 1998 року, тому вказане нерухоме майно слід визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Уточнивши в березні 2017 року позовні вимоги остаточно ОСОБА_5 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження №75 від 02.11.1998 року органу приватизації Подільського Племптахорадгоспу репродуктора курей в частині надання права на приватизацію житлового будинку АДРЕСА_3;

- визнати недійсним свідоцтво на право власності на житло, видане 23.11.1998 року керівником органу приватизації Подільського Племптахорадгоспу репродуктору курей, про визнання будинку АДРЕСА_3, загальною площею 84,6 кв.м., в порядку приватизації спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9;

- визнати житловий будинок АДРЕСА_3, загальною площею 84,6 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка набута ними за час шлюбу.

Ухвалою від 15 березня 2017 року, за клопотанням представника позивача, до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Подільську сільську раду Золотоніського району Черкаської області, при цьому її було виключено з числа третіх осіб.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_13 витрати за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду сторони і її представника в сумі 2572, 62 грн. та 1657,73 грн., а всього 4230, 35 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_14, ОСОБА_8 витрати за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду їх представника в сумі 1657,73 грн.

Дане рішення суду вмотивоване тим, що приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною. Оскільки сім'єю ОСОБА_5 приватизовано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37,0 кв.м., а санітарна норма на 5 членів сім'ї становить 115кв.м., тому відсутні порушення закону під час приватизації спірного будинку по АДРЕСА_3, оскільки його загальна площа становить 84,6 кв.м.

Також відповідачі не мали і не мають законних прав щодо підготовки, ухвалення рішень з приватизації будинку та видачі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, вони є неналежними відповідачами та не можуть нести правову відповідальність за позовом, тому що питаннями приватизації комунального або державного майна згідно чинного на той час законодавства мали право займатися органи приватизації. Таким чином, суд прийшов до висновку, що належним відповідачем у даних правовідносинах має бути саме орган приватизації Подільського Племптахорадгоспу або його правонаступник, а не ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Подільська сільська рада, як помилково зазначив позивач.

Не погодившись з даним рішенням суду ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.09.2018 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_5 та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір на користь ОСОБА_5

Скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не врахував, що право на безоплатне утримання у спільну сумісну власність житлового приміщення із державного житлового фонду Подільського племрадгоспу репродуктору курей було реалізоване сторонами під час приватизації квартири АДРЕСА_2.

В оскаржуваному рішенні суд не зазначив, що 23 квітня 1997 року виконавчим комітетом Подільської сільської ради Золотоніського району було видано рішення за № 12 Про виділення земельних ділянок жителям села та зміни в землекористуванні , пунктом 2 якого ОСОБА_5 було виділено у користування земельну ділянку площею 0,25 га для добудови й обслуговування житлового будинку. Тож вказаним рішенням було чітко констатовано факт надання ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_3 не під готовий (завершений будівництвом) одноквартирний житловий будинок, а під добудову незавершеного будівництвом житлового будинку. При цьому, відповідачі не надали жодного доказу того, що станом на 1998 рік (дату видачі свідоцтва про право власності та спірного наказу про приватизацію) вказаний об'єкт був добудований та в ньому проживали сторони у даній справі.

Житловий будинок по АДРЕСА_3 було отримане скаржником як працівником радгоспу Подільський та добудовано його власними силами та за його кошти, а тому вказане нерухоме майно не могло бути приватизоване у спосіб, що визначений спірним свідоцтвом від 23.11.1998 року, і повинне відноситися до спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_5 зазначає, що відповідачами у даній справі є особи, які мають безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та які порушують і не визнають майнові права позивача як співвласника у спільній сумісній власності на житловий будинок по АДРЕСА_3, який набутий за час перебування ОСОБА_5 у шлюбі з ОСОБА_6

Наказом Фонду держмайна по Черкаській області від 18.07.2000 року Подільський племптахорадгосп було перетворено у СТОВ Подільське . 31.08.2000 року відбулася державна реєстрація правонаступника Подільського ППР - СТОВ Подільське , яке в свою чергу було ліквідовано (за наслідками процедури банкрутства) без правонаступників. Тому, на думку скаржника, саме орган місцевого самоврядування повинен відповідати за вимогами про скасування рішення органу приватизації Подільського племптахорадгоспу репродуктора курей від 02.11.1998 року, адже до сфери комунальної власності села Подільське перейшли всі майнові права стосовно об'єктів соціальної та соціально-побутової інфраструктури Подільського ППР.

Також ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з нього на користь відповідачів витрат за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду їх та їх представників.

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подали відзив на апеляційну скаргу в якій зазначили, що скаржник апеляційну скаргу мотивував викладенням перекручених фактів, маніпулюванням та відвертою неправдою. Це стосується посилання скаржника про неможливість встановити факт реєстрації Свідоцтва про право власності на житло від 23.11.1998 року, оскільки цей документ наданий до суду у вигляді ксерокопії. ОСОБА_5 приховує від суду ту обставину, що оригінал Свідоцтва він власноручно разом із заявою надав до Золотоніського відділу державної реєстраційної служби нерухомого майна в липні 2014 року для реєстрації своєї 1/5 частини спірного будинку на підставі цього Свідоцтва.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 09.10.1995 року ОСОБА_5 та членам його сім'ї, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1, загальною площею 37,0 м2 (а.с.13 т. 1).

Із виписки з протоколу № 5 від 11.07.1997 року засідання профспілкового комітету Подільського ППР вбачається, що профспілковий комітет, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_5, постановив: у зв'язку з важким фінансовим станом, якістю будівлі, та враховуючи, що сім'я являється багатодітною, вартість будинку здешевити з 5535,82 грн. до 4000 грн. з виплатою його вартості на 10 років. (а.с. 105 т. 1)

Відповідно до наказу № 69 від 18.07.1997р. Про придбання індивідуального будинку , виданого Подільським Племптахорадгоспом, враховуючи побажання робітника радгоспу Подільський ОСОБА_5 прийнято рішення продати по балансовій вартості індивідуальний недобудований будинок № 24 по вул. Миру, балансова вартість якого 4000 грн. Витрати за складання та посвідчення договору купівлі-продажу недобудованого будинку покласти на покупця (а.с. 105 зворотна сторона т.1).

Із заяви ОСОБА_5 від 01.11.1998 року № 1391 на ім'я керівника органу приватизації, де мається його власноручний підпис, вбачається, що він просить оформити передачу в приватну спільну сумісну власність його сім'ї будинок по вул. Миру, 14, до заяви додана довідка про склад сім'ї (а.с. 104, 106 т. 1).

Рішенням Подільського племптахорадгоспу № 75 від 02.11.1998 року вирішено затвердити комісію по приватизації житла, продовжити роз'яснюючи роботу серед жителів села квартиронаймачів по Постанові КМУ № 891 від 06.11.1995р. та дозволити приватизацію державного житла громадянам: ОСОБА_5 по вул. Миру, 14 та ОСОБА_12 по вул. Миру, 16 (а.с. 107 т. 1).

Відповідно до Розпорядження органу приватизації за наслідками розгляду заяви на приватизацію будинку, що знаходиться за адресою: с. Подільське по вул. Миру за № 14, який використовується ОСОБА_5 та членами його сім'ї на умовах найму та згідно із Законом України Про приватизацію державного фонду мають пільгу на безоплатну передачу у власність будинку, вирішено наймачу ОСОБА_5 передати у власність зазначений вище будинок (а.с. 107 зворотна сторона т. 1).

Зі свідоцтва на право власності на житло від 23.11.1998 року, виданого на підставі розпорядження від 02.11.1998 року № 75 вбачається, що будинок в с. Подільське по вул. Миру за № 14 належить на праві приватної, спільної, сумісної або часткової власності ОСОБА_5 та членам його сім'ї: ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9 Будинок приватизований згідно з Законом України Про приватизацію державного житлового фонду , загальна площа будинку становить 84,6 кв.м. (а.с.111 т. 1).

З вищезазначеного вбачається, що відсутні докази придбання позивачем спірного будинку за 4000 грн. (відсутній договір купівлі-продажу або документ, що посвідчує передачу коштів за даний будинок), навпаки з Розпорядження органу приватизації вбачається, що сім'я ОСОБА_9 мала право на безоплатну передачу у власність будинку, що і стало підставою набуття права власності на даний будинок та отримання відповідного свідоцтва.

Доводи ОСОБА_5 проте, що він не мав наміру здійснювати приватизацію даного будинку спростовуються його заявою від 01.11.1998 року № 1391 на ім'я керівника органу приватизації де міститься підпис скаржника. Підстави вважати, що дана заява не була волевиявленням позивача здійснити приватизацію будинку по АДРЕСА_3 - відсутні

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до п. 2 рішення виконавчого комітету Подільської сільської ради № 12 від 23.04.1997 року ОСОБА_5 виділено земельну ділянку для добудови і обслуговування житлового будинку в розмірі 0,25 га (а.с. 5 т. 2). Проте, з даного рішення не вбачається за якою адресою була виділена земельна ділянка для добудови і обслуговування житлового будинку.

В матеріалах справи міститься Довідка видана виконавчим комітетом Подільської сільської ради №77 від 18.03.2016 року зі змісту якої вбачається, що рішенням виконавчого комітету Подільської сільської ради № 3 від 19.09.1993 року, відповідно до запису № 324 в земельно-кадастровій книзі радгоспу Подільський гр. ОСОБА_5 була надана земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_3 (а.с. 133 т. 1).

Також скаржник зазначає, що відсутні докази того, що на момент видачі свідоцтва про право власності на спірний будинок (23.11.1998 року) він був добудований та придатний для проживання. Дане спростовується технічним паспортом на будинок за адресою АДРЕСА_3, що був складений станом на 04.11.1998 року та з якого вбачає, що відсутні об'єкти незавершеного будівництва, а за даною адресою розміщено жилий будинок, сарай з літньою кухнею та погріб (а.с. 108-110 т.1).

Відповідно до ч. 1, 22 ст. 47 Конституції України одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату.

Згідно статті 24 Конституції України право людини на житло є загальновизнаним, невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. ст. 9,48 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Статтею 3 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передбачено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Частиною п'ятою статті 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до офіційного тлумачення положення п. 5 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992р. № 2482-ХІІ Рішенням Конституційного Суду № 15 р-п/2010 від 10.06.2010 р. - кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на смію; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Оскільки сім'єю ОСОБА_5 приватизовано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37,0 м2, а санітарна норма на 5 членів сім'ї становить 115 кв.м. (5 членів сім'ї х 21 м2 + 10 м2 на сім'ю), то відсутні підстави вважати, що приватизація спірного будинку по АДРЕСА_3, загальною площею 84,6 м2, є повторною, з врахуванням вищезазначених норм закону.

Також доводи скаржника, що будинок по АДРЕСА_3 є спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки свідоцтво про право власності на даний будинок було видано на п'ять осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, і підстави для його визнання недійсним відсутні.

Крім того, варто зазначити, що розпорядження № 75 від 02.11.1998 року, на підставі якого було видано Свідоцтво про право власності на житло від 23.11.1998 року, є актом одноразової дії, рішення за даним розпорядженням було прийнято та вже виконано.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок за адресою АДРЕСА_3.

Разом з цим, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Подільська сільська рада є неналежними відповідачами у даній справі, оскільки вони не мали і не мають законних прав щодо підготовки, ухвалення рішень з приватизації будинку та видачі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, так як питаннями приватизації комунального або державного майна, згідно чинного на той час законодавства, мали право займатися органи приватизації згідно ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992р. № 2482-ХІІ. Таким чином, суд прийшов до висновку, що належним відповідачем у даних правовідносинах має бути зазначено саме орган приватизації Подільського Племптахорадгоспу або його правонаступник.

Однак, рішенням господарського суду Черкаської області від 12 червня 2012 року у справі № 12/3531, що було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2012 року, були встановленні наступні обставини.

Наказом Фонду держмайна по Черкаській області від 18 липня 2000 року № 41-КСП перетворено державне підприємство птахорадгосп Подільський у КСП Подільський , визначено останнього правонаступником попереднього, зобов'язано в місячний термін підписати договір безоплатної передачі майна державного птахорадгоспу Подільський . 30 липня 200 року загальними зборами уповноважених членів КСП Подільське , згідно з протоколами зборів №№ 1 і 2, затверджено перелік майна, що перебувало в колективній власності КПС Подільське , постановлено реорганізувати КСП Подільське в СТОВ Подільське .

21 березня 2005 року господарським судом Черкаської області порушено провадження у справі № 14/1447 про банкрутство СТОВ Подільське , 15 листопада 2005 року товариство визнано банкрутом, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_15

26 лютого 2009 року господарським судом затверджено звіт ліквідатора про проведення ліквідаційної процедури банкрута, ліквідовано СТОВ Подільське як юридичну особу - банкрута, провадження у справі припинено.

Рішенням Подільської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 11 жовтня 2007 року № 13-2/у прийнято в комунальну власність майно СТОВ Подільське .

Відповідно до ч. 9 ст. 8 ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Тому колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що саме орган місцевого самоврядування повинен відповідати за вимогами про скасування рішення органу приватизації Подільського Племптахорадгоспу репродуктора курей від 2 листопада 1998 року. Адже, до сфери комунальної власності села Подільське переходили всі майнові права стосовно об'єктів соціальної та соціально-побутової інфраструктури Подільського ППР.

За таких обставин вбачається, що Подільська сільська рада є належним відповідачам у даній справі.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є неналежними відповідачами у даній справі, оскільки вирішення даної справи впливає на їх права та законні інтереси. Зокрема, Свідоцтвом про право власності на житло від 23.11.1998 року вказаним відповідачам було надано на праві власності будинок за адресою по АДРЕСА_3, тому заявлена позивачем позовна вимога про визнання цього свідоцтва недійсним впливає на їх права і обов'язки.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Подільської сільської ради підлягає зміні у частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову до даних відповідачів.

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Подільської сільської ради підлягають до відмови по суті позовних вимог, а саме, в зв'язку з тим, що відсутні підстави для скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок за адресою АДРЕСА_3.

Відповідно до вимог 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно статті 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що необґрунтованими та не підтвердженими (належними та допустимими доказами) є розрахунки витрат, що були стягнуті з позивача як компенсація за відрив від звичайних занять відповідача та представників відповідачів.

З даними доводами скаржника колегія суддів не погоджується, оскільки в матеріалах справи містяться детальні розрахунки компенсації за відрив від звичайних занять представника ОСОБА_16, представника ОСОБА_17 та відповідача ОСОБА_13 (а.с. 88-90 т. 2). Дані розрахунки узгоджуються з протоколами судових засідань, де зафіксовано час перебування представників та відповідача в судових засіданнях в зв'язку з розглядом даної справи.

Скаржник в своїй апеляційній скарзі також допускає ототожнення різних за своєю суттю понять компенсація за відрив від звичайних занять та поняття відшкодування за надання правничої допомоги.

Дані поняття є різними за своїми правовідносинами, регулюються різними нормами права та мають різні правові підстави для їх застосування.

Тому колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що клопотання про компенсацію за відрив від звичайних занять відповідача та представників відповідачів у зв'язку з явкою до суду носять під собою приховані виплати витрат за правову допомогу спеціалістів у галузі права та що такі витрати не підлягають до відшкодування.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для відмови у стягненні компенсації за відрив від звичайних занять, пов'язаних з явкою до суду та скасування рішення суду в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПУ України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Подільської сільської ради.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_5 заявив клопотанням про зменшення та відстрочення сплати судового збору, посилаючись на відсутність достатнього стабільного грошового заробітку.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 5 листопада 2018 року клопотання ОСОБА_5 було задоволено частково. Відстрочено ОСОБА_5 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно частини 2 пункту 1.6 статті 4 Закону України Про судовий збір (в редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується 150 відсотків, ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

При зверненні з позовною заявою у 2016 року ОСОБА_5 було заявлено 2 вимоги немайнового характеру, що на момент подачі позову відповідно до Закону України Про судовий збір , підлягав до сплати судовий збір в розмірі 1102,40 грн. (551,20 грн. х 2). Уточнивши свої позовні вимоги у 2017 року ОСОБА_5 було заявлено ще одну вимогу немайнового характеру за яку на момент уточнення позовних вимог підлягав до сплати судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Отже, при зверненні з позовом всього ОСОБА_5 повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1742,40 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає до зміни лише в частині визначення правових підстав для відмови у позові, то підлягає до стягнення з ОСОБА_5 за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2613,60 грн. (1742,40 грн. х 150%).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2018 року змінити в частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Подільської сільської ради про визнання незаконною приватизації житлового будинку та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В решті рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2018 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід Державного бюджету України

2 613,60 грн. (дві тисячі шістсот тринадцять грн. 60 коп.) судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Н.І. Гончар

Ю.В. Сіренко

В.В.Пономаренко