Рішення

від 17.09.2018 по справі 910/6458/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018Справа № 910/6458/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75; ідентифікаційний код 37939396)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" (03113, м. Київ, вул. М. Василенка, буд. 1; ідентифікаційний код 33400612)

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Артемович І.І. - представник

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" про визнання недійсним договору виконання робіт № 100713 від 10.07.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що, на думку позивача, укладений між сторонами Договір виконання робіт № 100713 від 10.07.2013 було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним, з огляду на що вказаний договір є недійсним на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/6458/18 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" залишено без руху, встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

07.06.2018 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач повідомив про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 відкрито провадження у справі № 910/6458/18, підготовче засідання призначено на 04.07.2018.

У підготовчому засіданні 04.07.2018 судом оголошено перерву до 15.08.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті 17.09.2018.

У судовому засіданні 17.09.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся ухвалою суду про що свідчить відмітка канцелярії про надіслання ухвали.

Із офіційного сайту Укрпошта - пошук поштових відправлень вбачається, що поштове відправлення 0103047115047 21.08.2018 не було вручено під час доставки: інші причини.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про місце, дату та час судового засідання належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 17.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" (замовник) був укладений договір виконання робіт № 100713 за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи та надати послуги з доведення товару замовника, до стану придатного до продажу, передбачені п. 1.2. договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані/надані виконавцем роботи/послуги.

Пунктом 1.2. передбачено, що роботи та послуги по цьому договору включають в себе, якщо інше не зазначено в додатку (специфікації) до цього договору:

1.2.1. виконання від імені та за рахунок замовника та/або організація виконання процедур оцінки відповідності та підтвердження відповідності товару замовника вимогам технічних регламентів, діючих в України, та національним стандартам України;

1.2.2. проведення тестування роботи та випробування товару, згідно технічних вимог виробника, з метою приведення якості товару у стан придатний для продажу та гарантування якості товару протягом встановленого виробником терміну;

1.2.3. організація доставки товару зі складу замовника до складу виконавця, а також доставка товару за адресами сертифікаційних центрів, якщо це зазначено у специфікації або актах здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) до цього договору;

1.2.4. організація зберігання товару замовника за адресами сертифікаційних центрів, якщо це зазначено у специфікації або актах здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) до цього договору;

1.2.5. інше згідно додатку (специфікації) до цього договору.

Вартість робіт/послуг, перелік товару, що передається виконавцю, перелік звітних документів, строки та додаткові умови виконання/надання робіт/послуг, зазначаються сторонами у окремих додаткових (специфікаціях), які є невід'ємною частиною даного договору, або у актах здачі-приймання виконаних робіт/надання послуг до цього договору. Допускаються виконання робіт/надання послуг без попереднього укладення додатку (специфікації), але за умови зазначення вартості робіт, змісту та обсягу робіт/послуг у актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. та 2.2. за виконані роботи/надані послуги замовник здійснює оплату виконавцеві у відповідності з додатковими угодами та/або актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг). Загальна сума по цьому договору складається з вартості виконаних робіт/надання послуг по всім актам здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг).

Згідно п. 2.3. Розрахунок здійснюється у строки, зазначені договором (специфікації) або (за відсутності додатку (специфікації) протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Передача товару замовника виконавцю для виконання робіт/надання послуг по цьому договору здійснюється у місці, заздалегідь погодженого сторонами, та оформлюється накладними та/або актами прийому-передачі, в яких вказується найменування, кількість, вартість переданого товару, узгоджена сторонами на випадок псування, знищення/випадкового знищення, пошкодження чи розкрадання та місце зберігання товару. Накладні та/або акти прийому-передачі після підписання сторонами стають невід'ємною частиною цього договору (п. 3.1.).

Пунктом 3.4. договору передбачено, що після виконання робіт/надання послуг виконавець передає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) з розрахунком вартості робіт/послуг та/або звітними документами.

У разі, якщо надані роботи/послуги не відповідають умовам укладеного договору або додатковим угодам до нього, замовник протягом 3 (трьох) днів з моменту передання акту зобов'язаний надати аргументовану письмову вимогу про доповнення, усунення недоліків виконаних робіт/надання послуг (п. 3.5. договору).

Відповідно до п. 3.6. договору, якщо у триденний строк з моменту передання акту виконавець не отримує аргументовану письмову вимогу про доповнення, усунення недоліків виконаних робіт/наданих послуг або підписаний замовником акт, послуги вважаються виконаними якісно, у повному обсязі та належним чином згідно умов договору та прийнятими замовником. В такому разі замовник зобов'язаний сплатити виконавцю повну вартість послуг протягом 3 (трьох) днів з моменту завершення зазначеного в цьому пункті строку.

Так, згідно специфікації (додаток № 1) до договору, відповідач зобов'язався надати позивачеві наступні послуги:

- підготовка клапанів до випробувань на метрологічному стенді (розборка та зборка клапанів та виявлення пошкоджень сідел, демфуючих пластин, пружин).

- тест на герметичність клапанів під тиском з видачею заключення.

- фінальне полірування поверхні клапанів з застосуванням композитніх матеріалів.

- підготовка сальників до випробувань на метрологічному стенді.

- тест на герметичність сальників під тиском з видачею заключення.

- фінальне полірування поверхні сальників з застосуванням композитніх матеріалів.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність пластин клапанів.

- перевірка на розтягнення-стиснення та виявлення пошкоджень пружин до клапанів.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність маслоз'ємних кілець.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність маслоз'ємних кілець, матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

- полірування контактних поверхонь компонентів сальника, матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

- підготовка сальників до випробувань на метрологічному стенді (розборка та зборка сальників та виявлення пошкоджень сідел, компресійних ущільнень), матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність сдемонтованих маслоз'ємних кілець, матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

Як вказує позивач, 03.03.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було завершено позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна", за результатами якої було складено акт № 119/26-15-14-01-05/37939396 та встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" не має у власності приміщень для зберігання продукції транспорту для її перевезення, а також не має жадного працівника, що мав би надавати послуги.

Позивач також вказує про те, що відповідач фігурує у кримінальних провадженнях № 32016120010000052 та № 32015100000000248, як юридична особа, що займається фіктивним підприємництвом.

Крім того, в судових рішеннях, що набрали законної сили - ухвалах Печерського районного сулу м. Києва від 25.11.2016 у справі № 757/58434/16-к, від 31.01.2017 у справі № 757/4295/17-к, від 31.01.2017 у справі № 757/4294/17-к та від 31.01.2017 у справі № 757/4370/17-к, вказується на встановлений під час досудового розслідування факт, що:

"відповідач не має у власності приміщень для зберігання продукції, транспорту для її перевезення, кількість працівників, що рахується на підприємстві, унеможливлює виконання та надання тої кількості робіт та послуг, що відображається на паперових носіях. Також більшість із вказаних юридичних осіб мають однакові юридичну адресу та адресу орендованих складських приміщень, реалізація товарів (робіт, послуг) відбувається в той самий день, в який вони були придбані".

Як стверджує Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна", на дату укладання спірного договору (10.07.2013) обидві сторони: відповідач в особі директора Головнова Валентина Юрійовича та позивач в особі Генерального директора Міняйла Андрія Анатолійовича не могли не знати про те, що спірний договір ніколи не буде та не може бути виконаний. На переконання позивача це підтверджується наступними фактами: відповідач ніколи не спеціалізувався на торгівлі машинами, у тому числі офісної техніки та комп'ютерами, промисловим устаткуванням (КВЕД 46.14), що передбачалося договором та відповідає діяльності позивача. Єдиною формою діяльності відповідача, зареєстрованою у публічно доступному ЄДР, є 46.21. "Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин".

Крім того, укладаючи договір, відповідач в особі директора Головнова Валентина Юрійовича та позивач в особі Генерального директора Міняйла Андрія Анатолійовича переслідували одну мету - незаконне ухилення від оподаткування, переведення безготівкових коштів у готівку та фіктивне підприємництво.

Також, використанням у договорі та при розрахунках між позивачем та відповідачем банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" № 26003418760400 в Публічному акціонерному товаристві "УкрСиббанк", який як вказує Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.11.2016 у справі № 405/7466/16-к, використовувався у незаконній діяльності відповідача задля надання неправомірної податкової вигоди та виведення безготівкових коштів в готівку.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує про те, що через встановлення фіктивного підприємництва відповідача в кримінальних провадженнях № 32016120010000052 та № 32015100000000248, а також з врахуванням викладених вище тверджень, спірний договір на переконання позивача відповідає усім критеріям фіктивного правочину та в силу положень ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п. 2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п. 18 Інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Як встановлено судом вище, 10.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" (замовник) був укладений договір виконання робіт № 100713, умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи та надати послуги з доведення товару замовника, до стану придатного до продажу, передбачені п. 1.2. договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані/надані виконавцем роботи/послуги.

Згідно п. 1.2. передбачено, що роботи та послуги по цьому договору включають в себе, якщо інше не зазначено в додатку (специфікації) до цього договору.

Так, згідно специфікації (додаток № 1) до договору, відповідач зобов'язався надати позивачеві наступні послуги:

- підготовка клапанів до випробувань на метрологічному стенді (розборка та зборка клапанів та виявлення пошкоджень сідел, демфуючих пластин, пружин).

- тест на герметичність клапанів під тиском з видачею заключення.

- фінальне полірування поверхні клапанів з застосуванням композитніх матеріалів.

- підготовка сальників до випробувань на метрологічному стенді.

- тест на герметичність сальників під тиском з видачею заключення.

- фінальне полірування поверхні сальників з застосуванням композитніх матеріалів.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність пластин клапанів.

- перевірка на розтягнення-стиснення та виявлення пошкоджень пружин до клапанів.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність маслоз'ємних кілець.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність маслоз'ємних кілець, матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

- полірування контактних поверхонь компонентів сальника, матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

- підготовка сальників до випробувань на метрологічному стенді (розборка та зборка сальників та виявлення пошкоджень сідел, компресійних ущільнень), матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

- полірування, притирка, перевірка на плоскістність сдемонтованих маслоз'ємних кілець, матеріал HY101 (НСМ) та ASSY 0182-00.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як про це стверджує позивач, вчиняючи оспорюваний правочин 10.07.2013, обидві сторони: відповідач в особі директора Головнова Валентина Юрійовича та позивач в особі Генерального директора Міняйла Андрія Анатолійовича не могли не знати про те, що спірний договір ніколи не буде та не може бути виконаний, а отже, на переконання позивача, спірний правочин вчинено без наміру настання правових наслідків.

З такими твердженнями позивача суд не погоджується, оскільки, як підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та встановлено судом, на виконання зобов'язань обумовлених умовами договору між сторонами були підписані та скріплені печатками підприємства акти здачі-приймання виконаних робіт за: № 1 від 22.07.2013, № 2 від 22.07.2013, № 3 від 22.07.2013, № 4 від 22.07.2013, № 5 від 22.07.2013, № 6 від 16.08.2013 , № 7 від 12.09.2013, № 8 від 25.09.2013, № 09 від 24.10.2013, № 10 від 25.10.2013, № 11 від 28.10.2013, № 12 від 15.11.2013, № 13 від 21.11.2013, № 14 від 27.11.2013, № 15 від 29.11.2013, № 17 від 19.12.2013, № 18 від 25.12.2013, № 19 від 24.02.2014, № 20 від 04.04.2014, № 21 від 07.05.2014, № 22 від 12.05.2014, № 23 від 16.05.2014, № 24 від 27.05.2014, № 25 від 28.07.2014, № 26 від 12.12.2014, № 27 від 18.12.2014; актами прийому-передачі за договором № 100713: від 15.07.2013, від 18.07.2013, від 06.08.2013, від 29.07.2013, від 29.08.2013, 06.09.2013, від 23.09.2013, від 16.09.2013, від 18.10.2013, від 11.10.2013, від 14.10.2013, від 21.10.2013, від 23.10.2013, від 12.11.2013, від 06.11.2013, від 08.11.2013, від 15.11.2013, від 20.11.2013, від 22.11.2013, від 26.11.2013, від 11.12.2013, від 16.12.2013, від 16.12.2013, від 20.12.2013, від 17.02.2014, від 20.02.2014, від 01.04.2014, від 27.03.2014, від 29.04.2014, від 24.04.2014, від 05.05.2018, від 28.04.2014, від 12.05.2014, від 05.05.2014, від 16.05.2014, від 22.05.2014, від 25.07.2014, від 02.12.2014, від 05.12.2014, від 12.12.2014; актами прийому-передачі (повернення) за договором № 100713: від 17.07.2013, від 19.07.2013, від 16.08.2013, від 05.08.2013, від 05.09.2013, від 12.09.2013, від 25.09.2013, від 20.09.2013, від 23.10.2013, від 17.10.2013, від 18.10.2013, від 25.10.2013, від 28.10.2013, від 22.10.2013, від 17.10.2013, від 14.11.2013, від 11.11.2013, від 14.11.2013, від 20.11.2013, від 22.11.2013, від 26.11.2013, від 28.11.2013, від 29.11.2013, від 18.12.2013, від 16.12.2013, від 19.12.2013, від 25.12.2013, від 19.02.2014, від 24.02.2014, від 03.04.2014, від 31.03.2014, від 07.05.2014, від 29.04.2014, від 12.05.2014, від 05.05.2014, від 16.05.2014, від 12.05.2014, від 27.05.2014, від 22.05.2014, від 28.07.2014, від 25.07.2014, від 05.12.2014, від 12.12.2014, від 08.12.2014, 18.12.2014.

Також, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату: № 30 від 22.07.2013, № 28 від 22.07.2013, № 27 від 22.07.2013, № 26 від 22.07.2013, № 36 від 16.08.2013, № 18 від 11.12.2014, № 19 від 11.12.2014, № 52 від 24.10.2013, № 53 від 25.10.2013, № 54 від 28.10.2013, № 41 від 09.09.2013, № 43 від 23.09.2013, № 32 від 22.07.2013, видаткова накладна № 60 від 30.12.2013.

Крім того, в матеріалах справи також містяться товарно-транспортні накладні.

А відтак, твердження позивача, що спірний правочин укладався без наміру реального настання правових наслідків не відповідають дійсності, оскільки, як встановлено судом, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Аналогічні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Таким чином, суд зазначає, що позивач повинен був довести, що при укладанні договору виконання робіт № 100713 він неправильно сприймав предмет зазначеного договору чи інші істотні умови, що вплинуло на його волевиявлення.

Суд також зазначає, що наявність факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, одночасно виключає наявність факту помилки щодо таких обставин.

Проте, позивачем не доведено обставин, які свідчать про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору виконання робіт, зокрема, позивачем не надано жодних доказів того, що на час укладення спірного договору він неправильно сприймав та трактував предмет правочину та інші істотні умови останнього, що вплинуло на його волевиявлення, враховуючи те, що згідно п. 7.10. договору передбачено, що цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.

Крім того, суд також вказує про те, що доводи позивача щодо наявності кримінальних провадженнях № 32016120010000052 та № 32015100000000248, в яких фігурує відповідач, в даному випадку, не можуть слугувати підставою, для визнання спірного правочину недійсним.

Враховуючи викладене вище, суд вказує про те, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" при укладенні договору виконання робіт № 100713 було обізнане про предмет договору та про фінансовий стан справ товариства на момент укладення договору, в той час, погоджуючись з умовами даного договору та підписуючи його без зауважень, позивач мав усвідомлювати весь спектр настання негативних наслідків.

За таких підстав, наведені позивачем обставини з якими позивач обумовлює визнання спірного договору недійсним, не мають своїм наслідком визнання такого договору недійсним у розумінні положень ст. 229 Цивільного кодексу України, оскільки, останній не навів, а суд не встановив фактів, які б підтверджували укладення спірного договору без наміру реального настання правових наслідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, приймаючи до уваги положення ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хьорбігер Сервіс Україна" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75; ідентифікаційний код 37939396) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавалыс" (03113, м. Київ, вул. М. Василенка, буд. 1; ідентифікаційний код 33400612) про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 27.09.2018

Суддя Д.О. Баранов