Постанова

від 22.02.2019 по справі 910/6458/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2019 р. Справа№ 910/6458/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну б/н від 10.10.2018 (вх. №09.1-04.1/1521/18 від 06.11.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018

у справі №910/6458/18 (суддя - Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лавальіс

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Янчик М.І., довіреність б/н від 08.06.2018,

від відповідача: не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лавальіс про визнання недійсним договору виконання робіт №100713 від 10.07.2013.

Позов обґрунтований тим, що, на думку позивача, договір виконання робіт №100713 від 10.07.2013 укладений сторонами без наміру створення правових наслідків з метою незаконного ухилення від оподаткування, а отже відповідає ознакам фіктивного правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України, дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна , 10.10.2018 подав апеляційну скаргу б/н від 10.10.2018 (вх. №09.1-04.1/1521/18 від 06.11.2018), в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/6458/18 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом було невірно застосовано ст. 229 ЦК України, оскільки позивач не зазначав таку підставу для обґрунтування своїх позовних вимог як вчинення правочину під впливом помилки. Натомість, на думку позивача, судом першої інстанції не було застосовано ст. 234 ЦК України, положення якої Товариство з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна поклало в основу позову. Також скаржник стверджує, що місцевий господарський суд ухилився від врахування обов'язкових правових позицій Верховного Суду щодо фіктивного підприємництва, викладених у постановах у справах №802/3984/15-а, №К9901/1478/18 та № 826/10933/14.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/6458/18 відкрито, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також надано учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, пояснень тощо.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 справу призначено до розгляду на 16.01.2019.

27.11.2018 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Лавальіс надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, оскільки матеріали справи містять акти здачі-приймання виконаних робіт, що підтверджують реальне виконання договору, а тому твердження позивача щодо фіктивності договору не відповідають дійсності. Разом з відзивом відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Вказана заява не може бути прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення .

Посилання відповідача на те, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи у суді першої інстанції, судовою колегією не приймаються, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004710246 від 28.11.2018, наявної в матеріалах справи, реєстрація зміни місцезнаходження відповідача відбулася після прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі №910/6458/18 оголошено перерву до 22.02.2019.

Представник відповідача в судове засідання 22.02.2019 не з'явився. На адресу відповідача, у відповідності до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказаною відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, направлена копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019. Згідно з інформацією, що міститься на офіційному веб-сайті ПАТ Укрпошта , вказане поштове відправлення 30.01.2019 не вручене відповідачу під час доставки.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відтак, судова колегія зазначає, що відповідача було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2019 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

10.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Лавальіс (виконавець, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна (замовник, позивач у справі) був укладений договір виконання робіт № 100713, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи та надати послуги з доведення товару замовника, до стану придатного до продажу, передбачені п. 1.2. договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані/надані виконавцем роботи/послуги.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що за виконані роботи/надані послуги замовник здійснює оплату виконавцеві у відповідності з додатковими угодами та/або актами здачі-приймання робіт (наданих послуг).

Відповідно до п. 2.3. договору розрахунок здійснюється у строки, зазначені договором (специфікації) або (за відсутності додатку (специфікації) протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з п. 3.1. договору передача товару замовника виконавцю для виконання робіт/надання послуг по цьому договору здійснюється у місці, заздалегідь погодженого сторонами, та оформлюється накладними та/або актами прийому-передачі, в яких вказується найменування, кількість, вартість переданого товару, узгоджена сторонами на випадок псування, знищення/випадкового знищення, пошкодження чи розкрадання та місце зберігання товару. Накладні та/або акти прийому-передачі після підписання сторонами стають невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що після виконання робіт/надання послуг виконавець передає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) з розрахунком вартості робіт/послуг та/або звітними документами.

У відповідності до п. 3.5., 3.6. договору у разі, якщо надані роботи/послуги не відповідають умовам укладеного договору або додатковим угодам до нього, замовник протягом 3 (трьох) днів з моменту передання акту зобов'язаний надати аргументовану письмову вимогу про доповнення, усунення недоліків виконаних робіт/надання послуг. Якщо у триденний строк з моменту передання акту виконавець не отримує аргументовану письмову вимогу про доповнення, усунення недоліків виконаних робіт/наданих послуг або підписаний замовником акт, послуги вважаються виконаними якісно, у повному обсязі та належним чином згідно умов договору та прийнятими замовником.

Як вбачається з матеріалів справи, актами здачі приймання-передачі виконаних робіт (т.1 а.с. 21-110), підписаними позивачем та відповідачем, сторони підтвердили факт передачі та прийому обладнання у вказаній в актах кількості та зазначили, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Сторонами не заперечується, що вказані роботи були виконані. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі наполягає на тому, що договір № 10073 від 10.07.2013 має бути визнаний недійсним, оскільки відповідає усім критеріям фіктивного правочину.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. При цьому ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справах № 920/1144/17 від 08.08.2018, № 910/11715/17 від 11.04.2018.

Водночас матеріалами справи, а саме копіями товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, рахунків на оплату, актів здачі-приймання виконаних робіт підтверджується, що договір виконання робіт №100713 від 10.07.2013 укладався з метою проведення відповідних робіт, визначених п. 1.2. договору та фактично виконувався сторонами.

В апеляційній скарзі позивач стверджує, що відповідач не має технічної можливості для надання послуг, визначених у договорі, та основною діяльністю відповідача згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, що не відповідає п. 1.2. договору. До того ж, як стверджує позивач у поданих поясненнях до апеляційної скарги, відповідач не має дозволу на роботи підвищеної небезпеки. Такі обставини, на думку скаржника, вказують на те, що спірний договір є фіктивним.

Однак самі по собі вказані обставини не можуть свідчити про фіктивність договору, оскільки ст. 215 ЦК України пов'язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами виконання сторонами умов цього правочину.

Крім того, відповідно до п. 4.2.1. договору виконавець має право залучати до виконання робіт/надання послуг третіх осіб, залишаючись відповідальним перед замовником за їх дії як за свої власні.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає безпідставними посилання позивача на незаконність мети укладення договору, спрямованої на отримання сторонами незаконної податкової вигоди. Судова колегія зазначає, що позивач не довів наявність такої мети, та в даному випадку реальність намірів сторін та фактичне виконання договору свідчить про помилковість доводів позивача щодо фіктивності договору.

Судовою колегією також відхиляються доводи позивача щодо кримінальних проваджень №32016120010000052 та №32015100000000248, в яких, за твердженнями апелянта, відповідач фігурує як юридична особа, що займається фіктивним підприємництвом, оскільки сама лише наявність кримінальних проваджень за ознаками певного кримінального правопорушення не є достатнім свідченням вчинення злочину, а отже, у даному випадку проведення досудових розслідувань за вказаними кримінальними провадженнями не є належним доказом того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Лавальіс є фіктивним підприємством.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази притягнення відповідних осіб у визначеному чинним законодавством порядку до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачене статтею 205 Кримінального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги щодо помилкового, на думку скаржника, застосування судом першої інстанції ст. 229 ЦК України щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки, судовою колегією відхиляються, оскільки зазначену норму ЦК України застосовано у сукупності з іншими нормами законодавства, що регулюють питання недійсності правочинів. Колегія суддів зазначає, що застосування положень ст. 229 ЦК України не вплинуло на правильність прийняття рішення у справі.

Твердження скаржника про те, що місцевим господарським судом не було застосовано ст. 234 ЦК України, якою регулюються правові наслідки фіктивного правочину, спростовується тим, що місцевим господарським судом, зокрема, було застосовано положення ст. 203 ЦК України, частиною 5 якої встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом першої інстанції були досліджені обставини стосовно того, чи мали сторони при укладенні спірного договору наміри реального настання правових наслідків. Як вбачається з тексту позовної заяви, саме відсутність відповідних намірів сторін при укладенні спірного договору є підставою позовних вимог у даній справі. До того ж, застосування правових наслідків фіктивного правочину (ст. 234 ЦК) могло мати місце лише у випадку, якщо суд дійшов висновку про наявність ознак фіктивності спірного договору.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах щодо фіктивного підприємництва, викладених у постановах у справах №802/3984/15-а, №К9901/1478/18 та № 826/10933/14 не може бути прийнято судом до уваги в межах розгляду даної справи. Судова колегія зазначає, що обставини, встановлені у вищезазначених справах, не є подібними до обставин у даній справі, оскільки доказами фіктивності підприємництва у вищезазначених справах, серед іншого, є відповідні вироки суду.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія Північного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність існування обставин, які за умовами статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. Зміст укладеного договору відповідає положенням цивільного законодавства, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало внутрішній волі сторін, правочин вчинений у передбачені законом формі, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд на підставі повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/6458/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Хьорбігер Сервіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/6458/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі №910/6458/18 залишити без змін.

3. Справу №910/6458/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 01.03.2019