Рішення

від 18.09.2018 по справі 272/1296/17

АНДРУШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 272/1296/17

Провадження № 2/272/81/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Палазюк В.М.

при секретарі судового засідання - Поліщук Т.О.

за участю - позивача ОСОБА_1.,

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Москалика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Андрушівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СТОВ "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача СТОВ "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона є власником земельної ділянки площею 2,8407 га. кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на АДРЕСА_2. 19.12.2016 року ОСОБА_1 уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Житомир-Агро-Інвест". В жовтні 2017 року позивачу стало відомо про існування договору оренди земельної ділянки між нею та СТОВ "Хлібороб", який був зареєстрований в відділі Держкомзему у Андрушівському районі Житомирської області, про що у державному реєстрі Степківської сільської ради вчинено запис № 182030004001678 від 10.05.2012 року. Позивач стверджує, що вона не підписувала договір оренди землі з відповідачем та просила визнати цей договір недійсним та стягнути на її користь понесені нею судові витрати при подачі позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, викладених в позовній заяві при цьому зазначив, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди земельної ділянки з відповідачем, а отже волевиявлення на укладення даного договору не виявляла.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та пояснила, що власником даної земельної ділянки вона стала в порядку спадкування після смерті батька. Представники відповідача їй пропонували обновити документи, для чого вона надала свідоцтво про право на спадщину, але договір не підписувала, хоча якби дали на підпис то підписала б. Вона дійсно кожен рік отримувала орендну плату, але вважає, що отримувала на підставі того договору, який укладав батько. Спірний договір їй показали в 2017 році, але вона його у відповідача не взяла. Вона з усіма умовами погоджувалась, тому що не було конкуренції. Оскільки отримала кращу пропозицію, то вирішила припинити договір із СТОВ Хлібороб та перейти до ТОВ "Житомир-Агро-Інвест", договір з яким вона ще не підписувала, але має намір підписати.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що ОСОБА_1 знала про наявність договору оренди земельної ділянки від 15.11.2011 року, вона своєчасно отримувала орендну плату за цим договором, що підтверджує факт укладення договору та свідчить про прийняття нею умов оспорюваного договору, а тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. За спірним договором позивач отримувала орендну плату починаючи з 26.07.2013 року, тому представник відповідача вважає, що саме з цієї дати слід рахувати трьохрічний строк звернення до суду за захистом порушеного права, який позивачем пропущений, тому просить застосувати строк позовної давності, про що подав письмову заяву в ході розгляду справи.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,8407 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на АДРЕСА_2, з кадастровим номером: НОМЕР_2, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с.7-8).

Згідно договору оренди від 15.11.2011 року та акту прийому передачі земельної ділянки вбачається, що між ОСОБА_1. та СТОВ "Хлібороб" укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки який був зареєстрований в відділі Держкомзему у Андрушівському районі Житомирської області, про що у державному реєстрі Степківської сільської ради вчинено запис № 182030004001678 від 10.05.2012 року та орендодавець ОСОБА_1. передає, а орендар СТОВ "Хлібороб" приймає вищевказану земельну ділянку для сільськогосподарського використання (а.с.5-6, 9).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 пояснила, що вказаний договір оренди земельної ділянки вона не підписувала, однак щорічно отримувала орендну плату і знала, що дана земельна ділянка знаходиться в СТОВ Хлібороб , від якого вона ходіла піти, бо не всі умови її влаштовували.

Згідно висновку експерта № 1/3-222 від 26.07.2018 року досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки від 15.11.2011 року площею 2.8407 га., кадастровий номер НОМЕР_2, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - Земельного кодексу України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір, укладений від імені позивача, підписаний не нею, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_1, із чого слідує, що оспорюваний правочин укладений без волевиявлення орендодавця, що згідно вимог статей 202, 203, 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним, тобто задоволення заявлених позовних вимог. Факт отримання позивачем орендної плати за оспорюваним договором не спростовує факту відсутності вільного волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Представник відповідача подав до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статей 256 і 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у цивільній справі № 6-2469цс-16 від 16 листопада 2016 року, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обовязковість доведення стороною тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 р. у справі № 6-17цс17)

В тексті позовної заяви позивач зазначає, що вона у грудні 2016 року уклала договір оренди з ТОВ Житомир-Агро-Інвест та мала намір отримувати орендну плату. Однак в жовтні 2017 року їй стало відомо про існування спірного договору з СТОВ Хлібороб , з чим і пов язує обізнаність про порушення свого права. Таку ж позицію підтримував у судовому засіданні представник позивача. Однак пояснення позивача в судовому засіданні суперечать змісту позовної заяви, оскільки ОСОБА_1 в поясненнях зазначила, що з ТОВ Житомир-Агро-Інвест вона лише має намір укласти договір. Як свідчать матеріали справи до позовної заяви додані копія спірного договору оренди земельної ділянки з кадастровим планом, планом - схемою, актом прийому - передачі земельної ділянки, з чого випливає, що один з примірників договору оренди знаходився у позивачки, їй були відомі його умови, з якими вона погоджувалась. Будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_1 повідомила, що свій договір оренди вона могла надати разом із всіма документами представнику. Посилання представника позивача на те, що копію договору він міг отримати в відділі ДЗК є лише припущенням і належними доказами не підтверджено.

Таким чином позивач та представник позивача , виходячи із вимог статті 81 ЦПК України, не надали жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження того, що протягом всього строку дії договору оренди землі позивач не знала й не могла знати про порушення свого права на земельну ділянку, належну їй на праві власності.

Суд вважає, що отримуючи орендну плату, починаючи з 26.07.2013 року та знаючи, що вона надавала відповідачу свідоцтво про право на спадщину для поновлення договору оренди, вона знала ким обробляється її земельна ділянка і могла дізнатись за яким договором оренди отримує орендну плату, однак з приводу порушення її прав не зверталась.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України).

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивачем доведено той факт, що оспорюваний правочин укладений без її волевиявлення, що є підставою для задоволення позову. Разом з цим, враховуючи, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявлено представником відповідача до ухвалення рішення , суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у зв язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 10 -13, 19, 81, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до СТОВ "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Андрушівський районний суд Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1.

Відповідач: СТОВ "Хлібороб", с. Степок, Андрушівський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 05385826.

Повне судове рішення складено 28.09.2018 року.

Суддя:В. М. Палазюк