Постанова

від 25.02.2019 по справі 272/1296/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/1296/17 Головуючий у 1-й інст. Палазюк В. М.

Категорія 23 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №272/1296/17 за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року, яке ухвалено суддею Палазюк В.М. в м. Андрушівка Житомирської області

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача СТОВ Хлібороб про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона є власником земельної ділянки площею 2,8407 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області. Разом з тим, в жовтні 2017 року позивачу стало відомо про існування договору оренди земельної ділянки між нею та СТОВ Хлібороб , який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Андрушівському районі Житомирської області, про що у державному реєстрі Степківської сільської ради вчинено запис № 182030004001678 від 10.05.2012 року. Позивач стверджує, що спірний договір вона не підписувала та він не відповідає її волевиявленню, а тому, відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, має бути визнаний судом недійсним.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Зокрема, зазначає, що земельну ділянку площею 2,8407 га, яка розташована на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, вона отримала у спадок після смерті батька ОСОБА_4 і знала, що така перебуває в оренді у СТОВ Хлібороб на підставі договору оренди земельної ділянки від 22 червня 2007 року. Питання щодо розірвання договору до закінчення його дії не порушувала. Саме для підтвердження переходу права власності на орендовану земельну ділянку після смерті батька, позивач і надала відповідачу документи, а не для укладення нового договору оренди. Також зазначає, що документи про отримання нею орендної плати не можуть свідчити про те, що вона знала про існування спірного договору, оскільки вважала, що отримувала плату на підставі договору, який уклав її батько в 2007 р. та у видаткових документах не зазначено, за яким договором виплачувалася орендна плата. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про пропуск нею строку позовної давності, оскільки спірний договір вона не підписувала, що підтверджується висновком експерта, а отже не могла знати про його існування.

СТОВ Хлібороб подало відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що ОСОБА_2 систематично отримувала орендну плату за спірним договором, як у грошовій, так і в натуральній формі, що доводить виконання нею умов договору. Така обставина свідчить про те, що позивач не лише знала про наявність спірного договору, а й про бажання його укласти. Вважає, що позовну давність слід рахувати з дня, коли ОСОБА_2 вперше отримала орендну плату - 26 липня 2013 року, а тому строк позовної давності сплив 26 липня 2017 року.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір укладений без волевиявлення орендодавця ОСОБА_2, яка його не підписувала, що у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Разом з тим, ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності звернення до суду без поважних причин.

Проте такий висновок суду першої інстанції є помилковим виходячи з наступного.

Судом встановлено, що батькові позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на праві власності, відповідно до державного акту серії НОМЕР_2 від 22.06.20007 р., належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,8407 га, яка розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області.

22 червня 2007 року між ОСОБА_4 та СТОВ Хлібороб був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 10 років. Даний договір був зареєстрований у Андрушівському РВ ЖРФ Центр ДЗК 10.01.2007 р. за № 040720200032.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на зазначену вище земельну ділянку.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.10.2009 р., спадкоємцем майна, померлого ОСОБА_4, яке складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,8407 га, яка розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, є його дочка ОСОБА_2.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилалась на те, що у жовтні 2017 році вона дізналась про існування договору оренди землі, який було нібито укладено між нею та відповідачем 15 листопада 2011 року строком на 10 років. Також, як стало відомо позивачу, вказаний договір був зареєстрований у відділ Держкомзему у Андрушівському районі Житомирської області 10.05.2012 року за № 182030004001678. Зазначала, що вона такий договір оренди землі не підписувала, підпис в договорі їй не належить.

Спірні правовідносини урегульовані нормами як цивільного, так і земельного законодавства.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У частині першій статті 236 ЦК України зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Момент укладення договору визначено у частині першій статті 638 ЦК України, у якій зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилалась на те, що вона дізналась про укладений між нею та відповідачем договір оренди земельної ділянки, отриманої нею у спадщину, тільки у 2017 році, коли СТОВ Хлібороб повідомило про укладення договору, який вона не підписувала.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 26 липня 2018 року № 1/3-222, досліджуваний підпис від імені ОСОБА_2 у графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ договору оренди земельної ділянки від 15.11.2011 р., площею 2,8407 га, кадастровий номер НОМЕР_1, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а.с.106-109).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не нею, а іншою особою, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи 26 липня 2018 року № 1/3-222. Таким чином спірний договір було укладено без волевиявлення ОСОБА_2, а тому суд дійшов правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі ч.3 ст.203 та ч.1 ст. 215 ЦК України, тобто вважав позов ОСОБА_2 доведеним.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності щодо звернення до суду з відповідним позовом є помилковим виходячи з наступного.

Встановлено, що у вересні 2018 року СТОВ Хлібороб подало до суду першої інстанції заяву про пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом (а.с.129). При цьому посилалось на те, що позивач принаймні з моменту отримання першої орендної плати за спірним договором, а саме з 26.07.2013 р., знала про його існування, про що свідчить вчинення нею дій, направлених на його фактичне виконання (регулярне отримання орендної плати, відсутність заперечень щодо використання земельної ділянки відповідачем).

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З наданих відповідачем на підтвердження своїх доводів ксерокопій заяв позивача, датованих 30.06.2011 р., 23.09.2011 р., 26.07.2013 р., 22.08.2014 р., 22.08.2014 р., 18.08.2015 р. (а.с.28,29,31,33,34,37) вбачається, що ОСОБА_2 просила видати їй в рахунок оренди земельного паю продукти і ніяких посилань позивача на отримання даних товарів саме за спірним договором в заявах не вказано.

Надані відповідачем ксерокопії видаткових накладних на видачу товарів та грошей (а.с.28-41) також не містять даних, що позивач їх отримала за користування орендарем її земельної ділянки згідно укладеного договору, у відомостях не вказано на підставі чого відповідачем здійснена така виплата.

Крім того, як пояснив представник позивача під час розгляду справи, його довірителька вважала, що отримувала орендну плату на підставі договору, який уклав її батько в 2007 р. строком на 10 років. Саме для підтвердження переходу права власності на орендовану земельну ділянку після смерті батька, позивач і надала відповідачу свої документи, а не для укладення нового договору оренди.

Таким чином за обставин, на які посилається відповідач, позивач не могла дізнатися про наявність оспорюваного договору та порушення свого права.

Докази того, що відповідач здійснював виплати позивачу орендної плати за договором від 15 листопада 2011 року в матеріалах справи відсутні.

Позивач правомірно розраховувала на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мала підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки і перевіряти правомірність реєстрації права відповідача, а отже вона не знала і не могла дізнатися про порушення свого права до моменту отримання нею оригіналу спірного договору оренди землі.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що позивач отримала примірник договору після його реєстрації у травні 2012 року.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи, що про укладення оспорюваного правочину позивачка дізналася лише у жовтні 2017 році, колегія суддів дійшла висновку про те, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності. Оскільки позивач звернулася з позовом до суду у листопаді 2017 року, то позов пред'явлено в межах строку позовної давності.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), та Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22 квітня 2015 року №6-48цс15, які були ухвалені за результатами розгляду справ з подібними фактичними та юридичними обставинами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності є помилковим, а тому рішення суду підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про задоволення вимог позивача та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з вищевказаних підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 2,8407 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 15 листопада 2011 р. між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Хлібороб .

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1600 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2019 року.

Головуючий Судді