Ухвала

від 04.04.2019 по справі 272/1296/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

04 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 272/1296/17

провадження № 61-6364 ск 19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб (далі - СТОВ Хлібороб ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з посиланням на те, що вона договір не підписувала.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області у складі судді Пазлюк В. М. від 18 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

Постановою Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М. від 25 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 2,8407 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 15 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та СТОВ Хлібороб .

Стягнуто зі СТОВ Хлібороб на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 600 грн.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

СТОВ Хлібороб на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та незмінну судову практику у цій категорії справ, зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету МіністрівРади Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей .

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки СТОВ Хлібороб подало касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, статтею 390, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб про визнання недійсним договору оренди земельної ділянкивідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д. Д. Луспеник