Постанова

від 26.09.2018 по справі 569/12543/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 569/12543/15-ц

провадження № 61-24192св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Дельта Банк в особіУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова Владислава Володимировича,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року у складі судді Рудики Л. Д. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В. В. (далі - ПАТ Дельта Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 16 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № К-2003880 , за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 1 691 207 грн 98 коп. зі сплатою 15,0 % річних на строк до 30 серпня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 16 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № б/н, предметом якого є будівля складу ПММ літ. П-1 загальною площею 490,80 кв. м та земельна ділянка площею 0,3405 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення позичальником кредитних зобов'язань. Відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 14 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 1 062 625 грн 59 коп. Враховуючи викладене, ПАТ Дельта банк просило в рахунок часткового погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року в задоволенні позову ПАТ Дельта Банк відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладені іпотечного договору сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем. Законом України Про іпотеку не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У травні 2017 року ПАТ Дельта Банк подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до Закону України Про іпотеку та умов іпотечного договору банк має право на набуття права власності на предмет іпотеки в разі порушення позичальником умов кредитного договору як в позасудовому, так і в судовому порядку .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 569/12543/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судами встановлено, що 16 грудня 2010 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № К-2003880 , за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 691 207 грн 98 коп. зі сплатою 15,0 % річних на строк до 30 серпня 2018 року.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № б/н, предметом якого є будівля складу ПММ літ. П-1 загальною площею 490,80 кв. м та земельна ділянка площею 0,3405 га (кадастровий номер НОМЕР_1), цільове призначення - для реконструкції складу паливно-мастильних матеріалів під гаражно-складські, виробничо-ремонтні та офісні приміщені, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2010 року № К-2003880, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ Дельта Банк станом на 14 серпня 2015 року склала 1 062 625 грн 59 коп. , з яких: 971 970 грн 75 коп. - строкова заборгованість за кредитом, 5 592 грн 16 коп. - строкова заборгованість за процентами, 72 780 грн 97 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 1 891 грн 46 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 9 672 грн 84 коп. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 226 грн 98 коп. - 3 % річних від суми простроченого кредиту, 490 грн 43 коп. - 3 % річних від суми прострочених процентів.

ПАТ Дельта Банк просило визнати за ним право власності на передане в іпотеку нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною першою статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 4.1.6 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором або за цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а у разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку та умовами цього договору, або продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, в порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку та умовами цього договору (пункт 7.2 договору іпотеки).

Згідно з пунктом 7.4 договору іпотеки сторони домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору, у тому числі, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.

У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець підписанням цього іпотечного договору підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки. Витрати щодо здійснення такої оцінки предмета іпотеки несе іпотекодавець.

Підписанням цього Договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору, кредитного договору та вимог чинного законодавства України.

Іпотекодавець підписанням цього договору також засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього Договору та письмового рішення іпотекодержателя про перехід права власності на предмет іпотеки до іотекодержателя, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.

Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя у порядку, що передбачений чинним законодавством України.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою подаються оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 ЗаконуУкраїни Про іпотеку , якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України Про іпотеку можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, на який посилалися суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ Дельта Банк , оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що банк відповідно до умов іпотечного договору та статей 36, 37 Закону України Про іпотеку має право на набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду у разі порушення позичальником умов кредитного договору, не заслуговують на увагу, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до зазначених статей Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик