Рішення

від 20.09.2018 по справі 447/665/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/447/534/18 Справа № 447/665/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

20.09.2018 року Миколаївський районний суд Львівської області у складі судді Бачуна О.І.,

за участю секретаря судового засідання Крочак І.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №447/665/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

інтереси позивача представляв адвокат ОСОБА_2,

інтереси відповідача представляв адвокат ОСОБА_3,

Процесуальні дії у справі.

19.03.2018 позивач пред'явив позов, відповідно до якого просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 56446,00 гривень. В обгрунтування позову зазначив таке. 19.12.2017 позивача звільнили з посади начальника юридичного відділу ТОВ "Ресіліент". При звільненні позивачу мали виплатити 20041,62 гривень. Перерахуванню на картковий рахунок підлягала сума у розмірі 16133,51 гривень, однак, фактично було перераховано лише 12655,19 гривень. Повний розрахунок проведено лише 01.03.2018.

20.03.2018 суд відкрив провадження у справі.

16.04.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що в період з 05.12.2017 по 16.12.2017 позивач не працював у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. При звільненні позивачу дійсно виплатили лише 12655,19 гривень, за винятком суми, яка підлягала перерахуванню з фонду соціального страхування. Після того, як фонд перерахував відповідачу зазначену суму, відповідач протягом 3 робочих днів перерахував кошти позивачу. Однак, лише у розмірі 3186,77 гривень, оскільки бухгалтер допустила рахункову помилку. Після того, як помилку було виявлено відповідач перерахував решту коштів у розмірі 291,55 гривень позивачу. Тому, вина відповідача у проведенні неповного розрахунку відсутня.

15.05.2018 позивач подав відповідь на відзив у якій зазначив таке. Кошти зі спеціального рахунку страхувальник може використовувати лише для перерахування застрахованим особам. Тому, позивач мав отримати не 2800,05 гривень а 3478,32 гривень. Крім того, зазначив, що за виплатою допомоги з тимчасової втрати працездатності позивачу відповідач звернувся в фонд лише 05.02.2018.

31.05.2018 відповідач подав заперечення згідно з яким зазначив, що між сторонами виник спір з приводу сум, що підлягають виплаті, оскільки відповідач вважав, що має сплатити податки з суми допомоги, а позивач вважав, що сплачувати податки відповідач повинен був за рахунок коштів фонду. Відповідач здійснив нарахування допомоги позивачу ще 19.12.2017 після отримання литска непрацездатності. Оподаткуванню зазначені суми підлягали до 20.01.2018. Сума, яку відповідач недоплатив позивачу складає лише 2,73% від суми розрахункових, а отже позивач суттєво завищив розмір відшкодування. Аналогічна позиція викладена ВСУ в справі №6-113цс16.

13.06.2018 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої навів такий розрахунок середнього заробітку. Кількість фактично відпрацьованих днів у листопаді 2017 року становить 22 дні, у грудні - 4 дні. В листопаді 2017 року позивачу виплатили заробітну плату у розмірі 24845,00 гривень, а у грудні 2017 року - 4969,00 гривень. Середньоденна заробітна плата становить 1146,69 гривень. Кількість прострочених днів у грудні 2017 року становить 8 днів, у січні 2018 року - 21 день, у лютому 2018 - 20 днів. Таким чином, стягненню підлягає сума у розмірі 56187,81 гривень.

У ході судового розгляду справи сторона позивача покликалася на правову позицію ВСУ у справі 6-1626цс17, як на підставу задоволення позову.

17.07.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Суд встановив:

Позивач працював на посаді начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" з 31.10.2017 по 19.12.2017. Згідно з наказом від 19.12.2017 №70-к позивача звільнено з займаної посади.

За жовтень 2017 року позивачу нарахували заробітну плату у розмірі 2366,20 гривень, за листопад 2017 року - 24845,00 гривень, за грудень 2017 року - 20041,62 гривень.

Відповідно до розрахунку заробітної плати позивачу за грудень 2017 року нараховано 20041,62 гривень, з яких: оклад за 4 робочі дін у розмірі 4969,00 гривень, лікарняні за 6 днів у розмірі 3478,32 гривень, лікарняні за 5 днів у розмірі 2898,60 гривень (за рахунок підприємства), компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 2484,51 гривень, премія у розмірі 6211,19 гривень. За вирахуванням податків до виплати підлягала сума у розмірі 16133,51 гривень.

Згідно з випискою за картковим рахунком позивача за період з 19.12.2017 по 01.03.2018, 19.12.2017 на рахунок позивачу зараховано заробітну плату у розмірі 12655,19 гривень, 16.02.2018 - 2800,05 гривень та 386,72 гривень, 01.03.2018 - 291,55 гривень. Зазначене підтверджується також відомостями про перерахування коштів на картковий рахунок №291 від 19.12.2017, №331 від 27.02.2018, №322 від 16.02.2018 та №325 від 16.02.2018 і платіжними дорученнями №3290 від 19.12.2017, №3564 від 16.02.2018, №3551 від 16.02.2018 та №3638 від 27.02.2018.

У грудні 2017 року позивач з 05.12.2017 по 15.12.2017 був звільнений від роботи на підставі листка непрацездатності серії АДП №219418. Згідно з випискою за особовим рахунком відповідача УВД у м. Києві ФССУ здійснило перерахування коштів на допомогу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності 12.02.2018.

Згідно з листом від 17.04.2018 №Г-11-02 УВД у м. Києві ФССУ відповідач подав фонду заяву-розрахунок щодо виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 на суму 3478,32 гривень 05.02.2018.

Оцінка суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами трудового законодавства, зокрема, КЗпП України та Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

Позивача звільнили 19.12.2017 і у цей день виплатили йому заробітну плату у розмірі 12655,19 гривень. Сума, що підлягала виплаті при звільненні становила 16133,51 гривень.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Позивач зазначив, що з вини відповідача з ним не було проведено повний розрахунок у день звільнення.

Представник відповідача пояснив, що в період з 05.12.2017 по 16.12.2017 позивач не працював у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. При звільненні позивачу було виплачено всі складові заробітної плати, які підлягали виплаті роботодавцем, за винятком суми, яка підлягала перерахуванню з фонду соціального страхування як допомога з тимчасової втрати працездатності. Тому, затримка у проведенні повного розрахунку з позивачем сталася не з вини відповідача. Після того, як фонд перерахував відповідачу зазначену суму, відповідач протягом 3 робочих днів перерахував кошти позивачу. Однак, зі спеціального рахунку відповідача помилково було сплачено податки, після виявлення зазначеної помилки відповідач перерахував недоплачені кошти позивачу.

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.

Відповідно до ст.32 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження після чого приймається рішення про призначення чи відмову у призначенні допомоги.

Згідно з п.4 Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування, затв. постановою від 22.12.2010 № 26 на підставі рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення допомоги страхувальник-роботодавець нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка надсилається до фонду. Згідно зі ст.34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, повний розрахунок з позивачем мав бути проведений у день звільнення, однак, з урахуванням того, що частина коштів, що підлягала до виплати мала бути перерахована фондом - 19.12.2017 позивачу виплатили лише частину суми, а саме 12655,19 гривень.

Відповідно до норм закону відповідач повинен був розглянути документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не пізніше десяти днів з дня їх надходження після чого прийняти рішення про призначення чи відмову у призначенні допомоги та подати фонду заяву-розрахунок для перерахування коштів. Однак, зазначеного обов'язку відповідач не виконав і звернувся до фонду лише 05.02.2018, що стверджується листом від 17.04.2018 №Г-11-02.

У судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити у зв'язку з чим виникла така затримка у розгляді документів позивача. Доказів, що затримка подачі документів сталася не з вини відповідача суду не надав. Тому, суд доходить висновку, що невчасна виплата повного розрахунку позивачу сталася з вини відповідача. При цьому суд також враховує, що законом визначено 10-денний строк для розгляду документів протягом якого відповідач зобов'язаний був їх розглянути. Тому, суд доходить висновку, що зазначений період слід виключити при проведенні розрахунку компенсації за час затримки розрахунку.

Суд встановив, що 05.02.2018 відповідач звернувся до фонду з заявою-розрахунком. З цього моменту для виплати допомоги визначено строк - 10 робочих днів. Виплата на рахунок відповідача була проведена 13.02.2018 і 16.02.2018 кошти були зараховані на рахунок позивача. Тому, суд доходить висновку, що період з 05.02.2018 по 16.02.2018 слід виключити при проведенні розрахунку компенсації за час затримки розрахунку, оскільки невиплата коштів у зазначений період була допущена не з вини відповідача і проведена у строк визначений законом.

13.02.2018 позивачу була перерахована неповна сума, що підлягала виплаті. З пояснень представника відповідача зазначена затримка сталася через рахункову помилку бухгалтера, яку усунули 27.02.2018, що стверджується платіжним дорученням №3638 від 27.02.2018. Суд доходить висновку, що зазначена затримка сталася з вини відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З пояснень представника відповідача, суд встановив, що кошти у розмірі 3478,32 гривень за 6 днів тимчасової непрацездатності відповідач нарахував ще у день звільнення, а отже суд виключає можливість виникнення між сторонами спору про розмір сум, що підлягали виплаті при звільненні позивачу. Це також стверджується довідкою, яку відповідач видав позивачу 25.01.2018 у якій зазначено, що у грудні 2017 позивачу підлягали до виплати кошти у розмірі 16133,51 гривень. Тому, суд відхиляє доводи представника відповідача про наявність спору щодо розміру належних працівникові сум і доходить висновку, що спірні правовідносини врегульовано ч.1 ст.117 КЗпП України.

Відповідач покликаючись на правову позицію ВС України у справі №6-113цс16, просив суд зменшити суму компенсації пропорційно сумі, яку не було виплачено. Однак, зазначена правова позиція не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки ч.1 ст.117 КЗпП України чітко визначено розмір компенсації, яка підлягає стягненню і не визначено право суду зменшувати зазначений розмір. Натомість ВС України приймаючи рішення у справі №6-113цс16 встановив, що між сторонами був спір про розмір сум, що підлягали виплаті та вирішував спір на підставі ч.2 ст.117 КЗпП України. Таким чином, зазначена правова позиція ВС України не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки правовідносини, яких стосується правова позиція мають іншу правову природу і врегульовані різними нормами права.

Що стосується розміру компенсації суд доходить такого висновку.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Позивач на момент звільнення працював менше двох календарних місяців, оскільки був прийнятий на роботу 31.10.2017, тому при розрахунку середньоденної заробітної плати слід виходити з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно з довідкою від 25.01.2018 №RUA00000002, за жовтень 2017 року позивачу нараховано 2366,20 гривень, кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем у жовтні 2017 року - 1; за листопад 2017 року позивачу нараховано 24845,00 гривень, кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем у листопаді 2017 року - 22; за грудень 2017 року позивачу нараховано 20041,62 гривень, кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем у грудні 2017 року - 4. З суми нарахованої позивачу у грудні 2017 року при розрахунку середньоденної заробітної плати слід виключити суми, які не враховуються при розрахунку середньої заробітної плати, а саме: допомогу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, компенсацію за невикористані дні відпустки та премію. За вирахуванням зазначених сум у грудні 2017 року заробітна плата позивача становила 4969,00 гривень, що відповідає розрахунку який надав позивач.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України від 08.02.1995 №100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача визначається діленням 32180,20 гривень на 27 відпрацьованих днів і становить 1191,86 гривень.

З числа робочих днів у розрахунковому періоді слід виключити періоди в які, як встановив суд невиплата заробітної плати сталася не з вини відповідача, а саме: з 19.12.2017 по 28.12.2017 та з 05.02.2018 по 16.02.2018. Таким чином, суд доходить висновку, що за грудень 2017 року - 1 день; за січень 2018 року - 21 день; за лютий 2018 року - 8 днів. Таким чином, розмір компенсації визначається множенням середньоденної заробітної плати у розмірі 1191,86 гривень на кількість робочих днів затримки розрахунку - 30, і становить 35755,80 гривень.

Враховуючи наведене, позов слід задовольнити частково та стягнути на користь позивача компенсацію у розмірі 35755,80 гривень.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд задовольнив позов частково. Позивач звільнений від сплати судового збору. Тому, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вирахуваний таким чином розмір судового збору є меншим від мінімального розміру, який би мав бути сплачений при поданні позову, з відповідача пілягає стягненню судовий збір у розмірі не нижчому від мінімального.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач на підтвердження витрат на правову допомогу подав суду: договір про надання правової допомоги від 08.06.2018 №01/06/18; додаткову угоду до зазначеного договору від 08.06.2018 №01, відповідно до якої зазначено, що витрати на правову допомогу які підлягають оплаті на підставі договору становлять 14000,00 гривень та акт прийняття-передачі наданих послуг від 19.09.2018, відповідно до якого сторони засвідчили, що послуги за договором дійсно надано позивачу. До матеріалів справи представник позивача долучив заяву відповідно до якої зазначив, що додатково до розміру винагороди визначеного договором з відповідача слід стягнути 1000,00 гривень за участь у останньому судовому засіданні.

На підтвердження того, що відповідач поніс витрати на правову допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 04.05.2018 №2; попередній розрахунок суми судових витрат від 16.05.2018, відповідно до якого загальна сума витрат становить 15000,00 гривень; рахунок від 04.05.2018 №2-05/18, відповідно до якого відповідачу на підставі договору слід сплатити представнику винагороду у розмірі 15000,00 гривень; виписку з рахунку відповідача за період з 10.05.2018 по 15.05.2018, відповідно до якої відповідач сплатив представнику зазначену винагороду.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають до стягнення зі сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірах підтверджених документально.

Зокрема, у позивача виник обов'язок сплатити за надання правової допомоги винагороду у розмірі 14000,00 гривень. Обов'язок сплатити 1000,00 гривень представнику за участь у останньому судовому засіданні у позивача не виник, оскільки це не передбачено договором. Вирішуючи спір по суті суд задовольнив позовні вимоги на суму 35755,80 гривень, що становить 63,64 % тієї суми, яку просив стягнути позивач, а тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8909,60 гривень.

Відповідач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 гривень, що підтверджено документально. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог на суму 20432,01 гривень, що становить 36,36%, а тому з позивача підлягають стягненню на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5454,00 гривень.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 3455,60 гривень витрат на правову допомогу і звільнити сторони від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на користь ОСОБА_1 35755 (тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 80 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на користь ОСОБА_1 різницю витрат на правову допомогу у розмірі 3455 (три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 60 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Миколаївський районний суд Львівської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресіліент", місцезнаходження: вул. Зоологічна, 4а, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39534277.

Повний текст рішення буде складено 01.10.2018.

Суддя Бачун О. І.