Постанова

від 07.02.2019 по справі 447/665/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/665/18 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/2543/18 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю представника ТзОВ Ресіліент - Величко О.М., та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент , в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 56 446,00 гривень.

В обгрунтування позову позивач покликався на те, що з 31 жовтня 2017 року по 19 грудня 2017 року він працював на посаді начальника юридичного відділу ТзОВ Ресіліент . Наказом № 70-к від 19 грудня 2016 року був звільнений з роботи за згодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України. Згідно з розрахунком позивача, при звільненні із займаної посади до оплати підлягала заробітна плата у розмірі 16 133,51 гривень, однак, фактично відповідачем було перераховано на картковий рахунок позивача лише 12655,19 гривень. Повний розрахунок проведено відповідачем із затримкою - 01 березня 2018 року.

13 червня 2018 року ОСОБА_5 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 56 187,81 гривень. У поданій заяві позивач навів розрахунок вказаного розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на його користь, відповідно до якого кількість фактично відпрацьованих днів у листопаді 2017 року становить 22 дні, у грудні - 4 дні; в листопаді 2017 року виплачено заробітну плату у розмірі 24845,00 гривень, а у грудні 2017 року - 4969,00 гривень; середньоденна заробітна плата становить 1146,69 гривень. Враховуючи, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні у грудні 2017 року становить 8 днів, у січні 2018 року - 21 день, у лютому 2018 - 20 днів, вважав, що стягненню підлягає сума у розмірі 56187,81 гривень.

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 рокупозов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на користь ОСОБА_3 35 755 (тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 80 копійок.

Стягнуто Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на користь ОСОБА_3 різницю витрат на правову допомогу у розмірі 3455 (три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 60 копійок.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресіліент" на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Дане рішення оскаржили ТзОВ Ресіліент та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4.

ТзОВ Ресіліент вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з ясуванням усіх обставин справи. Зазначає, що з 01 серпня 2017 року Подільським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві забезпечувалась реалізація усіх завдань та функцій, визначених Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне срахування Страхувальників Подільського та Шевченківського районів приймало вищезазначене відділення.

Саме до території Подільского відділення УВД ФСС входило ТОВ Ресіліент .

Відповідно до постанови Фонду соціального страхування України № 50 від 10 жовтня 2017 року було прийнято рішення про зміну структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду та зобов'язано до 01 січня 2018 року провести реорганізацію попереднього Фонду в новий, а саме Подільське відділення управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано у Правобережне відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

Таким чином, в період з 10 жовтня 2017 року по 01 січня 2018 року проводилась реорганізація Фонду, яка включала в себе затвердження штатного розпису, зміну реквізитів, рахунків, печатки, зміну назви, тощо, і такий розпочав здійснювати свою діяльність, згідно з усної інформації Фонду, з 16 січня 2018 року, в тому числі, приймати заяви-розрахунки.

Також, зазначає, що ними було підготовлено та скеровано адвокатський запит до Правобережного відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.

Відтак, вважає, що затримка розгляду документів позивача щодо нарахування допомоги по тимчасовій втраті працездатності сталась у зв'язку із реорганізацією Фонду, а не з вини відповідача.

З приводу розподілу витрат на правову допомогу зазначає, що відповідачем було надано належним чини оформлені документи, а саме: рахунок, акт виконаних робіт, звіт щодо виконаної адвокатом роботи, виписки з банківського рахунку, в яких відображена сума сплачена відповідачем за правову допомогу. Разом з тим, позивач надав лише договір про надання правової допомоги та акт приймання-передачі виконаних робіт, без долучення доказів оплати понесених позивачем витрат. У зв'язку із наведеним вважає, що долучені до матеріалів справи ОСОБА_3 докази витрат на правову допомогу не можуть розцінюватись як належне документальне підтвердження понесення ним таких витрат. Таким чином, вважає, що в цій частині суд дійшов невірного висновку щодо стягнення з відповідача різниці коштів на правову допомогу, оскільки фактично відповідач поніс витрати, а позивач не довів факту понесення таких витрат.

Просить рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення по даній справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) грн.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вважає рішення суду в часті відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період необгрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з ясуванням усіх обставин справ.

Зазначає, що суд першої інстанції не оцінив та не дав правової оцінки доводам сторони позивача, що не підлягали утриманню та перерахуванню в рахунок державного бюджету сума податку доходів фізичних осіб та військовий збір із суми заробітної плати, яка в день звільнення виплачувалась. Суд першої інстанції не встановив чи відповідає положенням чинного законодавства утримання та сплата в рахунок державного бюджету суми податку з доходів фізичних осі і військовий збір, за рахунок суми заробітної плати позивача, при тому, що сама сума так доходу, з якого утримувались ПДФО і військовий збір позивачу, позивачу в день звільнення виплачувалась.

Просить рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

06 грудня 2018 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ТзОВ Ресіліент .

Вважає апеляційну скаргу безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що попри реорганізацію Фонду соціального страхування, перешкод подати заяву-розрахунок для призначення позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності у відповідача не було. Від моменту звільнення позивача 19 грудня 2017 року до моменту подання відповідачем заяви-розрахунку до Фонду соціального страхування 05 лютого 2018 року пройшло 37 робочих днів.

Вважає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вини ТОВ Ресіліент у невиплатах всіх належних ОСОБА_3 сум при звільненні і на такі обставини та докази роботодавець не посилався. Просить апеляційну скаргу ТзОВ Ресіліент на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 вересня 2018 року залишити без змін у зв язку з її безпідставнстю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТзОВ Ресіліент на підтримання апеляційної скарги товариства та спростування апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, а також пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на підтримання своєї апеляційної скарги та спростування апеляційної скарги ТзОВ Ресіліент , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд виходив з тих обставин, що невиплата заробітної плати позивачу в період з 19 грудня 2017 року по 28 грудня 2017 року та з 05 лютого 2018 рок по 16 лютого 2018 року відбулася не з вини відповідача, а тому на користь позивача підлягає сплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого визначається множенням середньоденної заробітної плати у розмірі 1191,86 грн. на кількість робочих днів затримки розрахунку - 30 та становить 35755,80 грн.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Судом встановлено, що з 31 жовтня 2017 року по 19 грудня 2017 року позивач працював на посаді начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент .

Наказом №70-к від 19 грудня 2017 року позивача звільнено із займаної посади з 19 грудня 2017 року за згодою сторін відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_3 від 25 січня 2018 року, за жовтень 2017 року позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 2366,20 гривень, за листопад 2017 року - 24845,00 гривень, за грудень 2017 року - 20041,62 гривень.

Відповідно до розрахунку виплати при звільненні, наданого позивачем та взятого до уваги судом першої інстнації, за грудень 2017 року позивачу нараховано 20041,62 гривень заробітної плати, з яких: оклад за 4 робочі дін у розмірі 4969,00 гривень, лікарняні за 6 днів у розмірі 3478,32 гривень, лікарняні за 5 днів у розмірі 2898,60 гривень (за рахунок підприємства), компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 2484,51 гривень, премія у розмірі 6211,19 гривень. За вирахуванням податків до виплати підлягала сума у розмірі 16133,51 гривень.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З виписки за картковим рахунком позивача за період з 19 грудня 2017 року по 01 березня 2018 року вбачається, що 19 грудня 2017 року на рахунок ОСОБА_3 зараховано заробітну плату у розмірі 12655,19 гривень, 16 лютого 2018 року - 2800,05 гривень та 386,72 гривень, 01 березня 2018 року - 291,55 гривень. Зазначене підтверджується також відомостями про перерахування коштів на картковий рахунок №291 від 19 грудня 2017 року, №331 від 27 лютого 2018, №322 від 16 лютого 2018 року та №325 від 16 лютого 2018 року і платіжними дорученнями №3290 від 19 грудня 2017 року, №3564 від 16 лютого 2018 року, №3551 від 16 лютого 2018 року та №3638 від 27 лютого 2018 року.

Матеріалами справи та поясненнями сторін встановлено, що позивач з 05 грудня 2017 року по 15 грудня 2017 року був звільнений від роботи на підставі листка непрацездатності серії АДП №219418.

Як вбачається з матеріалів справи, при звільненні позивачу було виплачено всі складові заробітної плати у розмірі 12655,19 грн., які підлягали виплаті роботодавцем, за винятком суми у розмірі 3478,32 грн., яка підлягала перерахуванню з фонду соціального страхування як допомога з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.

Відповідно до ст.32 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження після чого приймається рішення про призначення чи відмову у призначенні допомоги.

Згідно з п.4 Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування, затв. постановою від 22 грудня 2010 року № 26 на підставі рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення допомоги страхувальник-роботодавець нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка надсилається до фонду. Згідно зі ст.34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

Встановлено, що 05 лютого 2018 року відповідач подав фонду соціального страхування заяву-розрахунок щодо виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_3 на суму 3478,32 гривень, що підтверджується листом УВД у м. Києві ФССУ від 17 квітня 2018 року №Г-11-02.

Згідно з випискою за особовим рахунком відповідача, 12 лютого 2018 року УВД у м. Києві ФССУ здійснило перерахування ТзОВ Ресіліент коштів для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Судом установлено, що після того, як Фонд перерахував відповідачу зазначену суму, відповідач протягом 3 робочих днів перерахував кошти позивачу. Однак, зі спеціального рахунку відповідача помилково було сплачено податки. Після виявлення зазначеної помилки 27 лютого 2018 року відповідач перерахував недоплачені кошти позивачу, що підтверджується платіжним дорученням №3638 від 27 лютого 2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, повний розрахунок з позивачем мав бути проведений у день звільнення, однак, з урахуванням того, що частина коштів, що підлягала до виплати мала бути перерахована Фондом - 19 грудня 2017 року позивачу виплатили лише частину суми, а саме 12 655,19 гривень.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до норм закону відповідач повинен був розглянути документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не пізніше десяти днів з дня їх надходження, після чого прийняти рішення про призначення чи відмову у призначенні допомоги та подати фонду заяву-розрахунок для перерахування коштів. Однак, зазначеного обов'язку відповідач не виконав і звернувся до Фонду лише 05 лютого 2018, що підтверджується матеріалами справи. Доказів того, що затримка подачі документів сталася не з вини відповідача ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції судом не здобуто, а представником ТзОВ Ресіліент не надав.

Враховуючи те, що відповідач звернувся до Фонду з заявою-розрахунком 05 лютого 2018 року, виплата на рахунок відповідача була проведена Фондом 13 лютого 2018 року, а 16 лютого 2018 року кошти були зараховані на рахунок позивача, колегія суддів вважає правильним висновок районного суду про те, що період з 05 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року підлягає вилюченню при проведенні розрахунку компенсації за час затримки розрахунку, оскільки невиплата коштів у зазначений період була допущена не з вини відповідача і проведена у строк визначений законом.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Позивач на момент звільнення працював менше двох календарних місяців, оскільки був прийнятий на роботу 31 жовтня 2017 року, тому при розрахунку середньоденної заробітної плати суд першої інстанції правильно виходив з виплат за фактично відпрацьований час.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що з суми нарахованої позивачу у грудні 2017 року при розрахунку середньоденної заробітної плати слід виключити суми, які не враховуються при розрахунку середньої заробітної плати, а саме: допомогу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, компенсацію за невикористані дні відпустки та премію. За вирахуванням зазначених сум у грудні 2017 року заробітна плата позивача становила 4969,00 гривень, що відповідає розрахунку який надав позивач.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України від 08.02.1995 №100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача визначається діленням 32180,20 гривень на 27 відпрацьованих днів і становить 1191,86 гривень.

З числа робочих днів у розрахунковому періоді суд правильно виключив періоди, в які невиплата заробітної плати сталася не з вини відповідача, а саме: з 19 грудня 2017 року по 28 грудня 2017 року та з 05 лютого 2018 року по 16 лютого 2018, та визначив кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні: за грудень 2017 року - 1 день; за січень 2018 року - 21 день; за лютий 2018 року - 8 днів.

Враховуючи, що розмір компенсації визначається множенням середньоденної заробітної плати у розмірі 1191,86 гривень на кількість робочих днів затримки розрахунку - 30, суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію за час затримки при звільненні у розмірі 35755,80 гривень.

Окрім цього, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сплачені та документально підтверджені судові витрати - витрати на правову допомогу у розмірі, визначеному пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач на підтвердження витрат на правову допомогу подав до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 08 червня 2018 року №01/06/18; додаткову угоду до зазначеного договору від 08 червня 2018 року №01, відповідно до якої витрати на правову допомогу які підлягають оплаті на підставі договору становлять 14000,00 гривень та акт прийняття-передачі наданих послуг від 19 вересня 2018 року, відповідно до якого сторони засвідчили, що послуги за договором дійсно надано позивачу. Крім того, до матеріалів справи представником позивача долучено заяву про стягнення з відповідача 1000,00 гривень за участь у останньому судовому засіданні.

На підтвердження того, що відповідач поніс витрати на правову допомогу суду першої інстанції надано договір про надання правової допомоги від 04 травня 2018 року №2; попередній розрахунок суми судових витрат від 16 травня 2018 року, відповідно до якого загальна сума витрат становить 15000,00 гривень; рахунок від 04 травня 2018 року №2-05/18, відповідно до якого відповідачу на підставі договору слід сплатити представнику винагороду у розмірі 15000,00 гривень; виписку з рахунку відповідача за період з 10 травня 2018 року по 15 травня 2018 року, відповідно до якої відповідач сплатив представнику зазначену винагороду.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи наведене, районний суд правильно виходив з того, що у позивача виник обов'язок сплатити за надання правової допомоги винагороду у розмірі 14000,00 гривень. Обов'язок сплатити 1000,00 гривень представнику за участь у останньому судовому засіданні у позивача не виник, оскільки такий не встановлено договором. Вирішуючи спір по суті суд задовольнив позовні вимоги на суму 35755,80 гривень, що становить 63,64 % тієї суми, яку просив стягнути позивач, а тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8909,60 гривень.

Відповідач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 гривень, що підтверджено належними доказами.

У зв язку з тим, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 на суму 20432,01 гривень відмовлено, що становить 36,36% від ціни позову, суд вірно вважав, що з позивача підлягають стягненню на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5454,00 гривень.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З наведених мотивів, колегія суддів вважає, що районний суд правильно стягнув на користь позивача 3455,60 гривень витрат на правову допомогу і звільнив сторони від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Доводи апеляційних скарг правильних висновків суду щодо розподілу витрат на правову допомогу між сторонами не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, щорозглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресіліент та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 вересня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2019 року.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.