Рішення

від 08.10.2018 по справі 904/3474/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2018м. ДніпроСправа № 904/3474/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Консалтингу "Елькон", м. Дніпро

про стягнення 18481,99 грн,

без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

03.08.2018 Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Консалтингу "Елькон" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення заборгованості у сумі 13002,00 грн, 3% річних у сумі 1029,12 грн та інфляційних втрат у сумі 4450,87 грн, нарахованих ним з посиланням на невиконання відповідачем оплачених позивачем послуг згідно рахунку на оплату № ЦБ-108 від 02.12.2015.

Ухвалою від 20.08.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), без призначення судового засідання та виклику сторін за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи викладені правові норми, сторонам було надано право у межах 30 днів з дня відкриття провадження у справі подати до суду необхідні для розгляду справи документальні докази чи заявити будь-які клопотання.

Позивач 06.09.2018 надіслав засобами поштового зв'язку письмові пояснення, які надійшли на адресу суду 10.09.2018. У цих поясненнях позивач повідомив, що підставою для виставлення відповідачем рахунку № ЦБ-108 від 02.12.2015 стало усне звернення позивача з метою отримати в майбутньому зазначені в цьому рахунку інформаційно-консультаційні послуги, які передбачали участь працівників позивача у семінарах відповідача з підвищення кваліфікації у різних сферах бухгалтерського обліку (фінансового, податкового, управлінського). Також позивач пояснив, що оригінал рахунку № ЦБ-108 від 02.12.2015 у нього відсутній, оскільки копія цього рахунку отримана позивачам від відповідача засобами електронного зв'язку. На підставі платіжного доручення № 4262 від 04.12.2015 позивачем було оплачено зазначений рахунок шляхом перерахування відповідачу 13002,00 грн суми попередньої оплати. Таким чином, між позивачем і відповідачем був укладений договір надання послуг в спрощений спосіб шляхом надання відповідачем пропозиції (оферти) – рахунку та прийняття цієї пропозиції позивачем (акцепт), що підтверджується вчиненням дій – оплатою цього рахунку. Разом з цим, як зазначив позивач, у 2018 році в ході проведення внутрішньої перевірки первинної бухгалтерської документації позивача було виявлено відсутність будь-яких доказів, що підтверджують факт надання послуг відповідачем (акти надання послуг, акти виконаних робіт тощо), що свідчить про те, що послуги відповідачем не були надані та сума попередньої оплати 13002,00 грн є дебіторською заборгованістю відповідача перед позивачем.

Відповідач своїм правом на подання до суду у тридцятиденний термін із дня відкриття провадження у справі документів, визначених ст.ст. 165-167, 251 ГПК України, не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 07.08.2018 поштовим відділенням повернуто до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи той факт, що відповідач зареєстрований у встановленому законом порядку за адресою, на яку судом завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, було направлено ухвалу, то у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів.

При цьому, стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Положеннями ст. 248 ГПК України передбачено розумний строк для розгляду судом справ у порядку спрощеного позовного провадження, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень. Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 165 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

На підставі рахунку № ЦБ-108 від 02.12.2015 (а.с. 24), виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Консалтингу "Елькон" (далі – постачальник, відповідач), 04.12.2015 Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі – одержувач, позивач) в якості суми попередньої плати за інформаційно-консультаційні послуги було сплачено 13002,00 грн.

Факт здійснення позивачем на користь відповідача платежу в сумі 13002,00 грн згідно з рахунком № ЦБ-108 від 02.12.2015 підтверджується платіжним дорученням №47262 (#450201292) від 04.12.2012, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с. 35).

Однак відповідач не виконав своїх зобов'язань по наданню попередньо оплачених позивачем послуг, що передбачені рахунком на оплату № ЦБ-108 від 02.12.2015, а саме:

-           інформаційно-консультаційних послуг у сфері управлінського обліку на підприємствах (зима 15-16) у кількості 1 шт на суму 2232,00 грн (з урахування знижки у розмірі 108,00 грн);

-          інформаційно-консультаційних послуг у сфері фінансового обліку за МСФЗ (зима 15-16) у кількості 1 шт на суму 2232,00 грн (з урахування знижки у розмірі 108,00 грн);

-          інформаційно-консультаційних послуг із питань податкового обліку в Україні (зима 15-16) у кількості 3 шт на суму 6138,00 грн (з урахування знижки у розмірі 462,00 грн);

-          інформаційно-консультаційних послуг у сфері фінансового обліку за МСФЗ (зима 15-16) у кількості 2 шт на суму 2400,00 грн (з урахування знижки у розмірі 2400,00 грн).

Позивач стверджує, що з метою досудового врегулювання спору ним було направлено відповідачу лист із вимогою про повернення невикористаних грошових коштів у розмірі 13002,00 грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Наявна заборгованість по сумі неповерненої відповідачем попередньої оплати і стала підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права з цим позовом.

Звертаючись до суду, позивач, окрім основного боргу, заявляє до стягнення суму нарахованих ним інфляційних втрат та 3% річних із посиланням на норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач позов не визнав та не спростував.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Факт здійснення позивачем попередньої оплати відповідачу за інформаційно-консультаційні послуги у сумі 13002,00 грн підтверджений матеріалами справи та не оспорений. Тож, з огляду на приписи чинного законодавства та наявні матеріали справи суд дійшов висновку, що сторони уклали договір у спрощений спосіб та досягли його істотних умов.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором про надання послуг, до якого слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, внаслідок сплати позивачем суми попередньої оплати у відповідача виникло зустрічне зобов'язання по відношенню до позивача з надання останньому передбачених договором послуг.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту рахунку № ЦБ-108 від 02.12.2015 вбачається, що відповідач був зобов'язаний надати інформаційно-консультаційні послуги для позивача протягом зими 2015-2016 років, тобто завершити їх надання не пізніше 29.02.2016 року. Таким чином, відповідач достеменно обізнаний з приводу того, що термін надання ним послуг є таким, що настав.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічного змісту положення містяться у ст. 193 ГК України.

З обставин справи відомо, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не надав позивачеві узгоджених сторонами послуг та грошові кошти на користь позивача на його вимогу не повернув.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору про надання послуг.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Матеріалами справи доведено той факт, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, сплативши відповідачу попередню оплату за послуги в сумі 13002,00 грн, натомість відповідач не надав інформаційно-консультаційних послуг позивачу, чим порушив погоджені домовленості, а відтак має місце неналежне виконання останнім свого договірного зобов'язання, що тягне за собою повернення одержувачу послуг (замовнику) сплаченої ним суми попередньої оплати.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 13002,00 грн обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач за користування відповідачем грошовими коштами, сплаченими на його користь в рахунок попередньої оплати за інформаційно-консультаційні послуги, нарахував та заявив до стягнення з останнього інфляційні втрати в сумі 4450,87 грн та 3% річних у сумі 1029,12 грн за період з 05.12.2015 по 24.07.2018.

Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на суму попередньої плати, яку не повернено відповідачем, задоволенню не підлягають, оскільки за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі №910/24853/13). Тож, застосування аналогії закону за ст. 625 ЦК України у даному випадку є неправомірним.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 13002,00 грн, з відмовою в іншій частині позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в повному обсязі у сумі 1762,00 грн як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Консалтингу "Елькон" (49040, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 40, кв. 194; ідентифікаційний код 32988538) на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37; ідентифікаційний код 04737111) 13002,00 грн попередньої оплати та 1762,00 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано – 08.10.2018.

Суддя В.Д. Воронько