Рішення

від 02.10.2018 по справі 920/640/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.10.2018 Справа № 920/640/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Пономаренко Т.М.,

представника позивача - ОСОБА_1Є

представника відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/640/18

за позовом Приватного виробничо-торгівельного підприємства Яна (15200, Чернігівська область, м. Сновськ, вул. Свободи, 141; ід. код 31835059)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Евротех (40022, м. Суми, вул. Перша Залізнична, 1/1; ід. код 31387621)

про стягнення 80557,93 грн.,

встановив:

До господарського суду звернулось Приватне виробничо-торгівельне підприємство Яна з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Евротех про стягнення 80557,93 грн. заборгованості за договірними зобов'язаннями в тому числі: 65795,48 грн. основного боргу, 1146,46 грн. 3% річних, 2874,19 грн. інфляційних втрат, 10741,80 грн. пені., мотивуючи свої вимоги тим, що заявлена до стягнення сума основного боргу є переплатою за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017, яку відповідач визнав, але не повернув у добровільному порядку.

11.09.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на те, що сума основного боргу в 65795,48 грн. заявленого позивачем до стягнення зарахована в рахунок майбутніх платежів за договором № 301117/1 від 30.11.2017, а тому будь-які правові підстави для її повернення позивачеві відсутні. Крім того, відповідач зазначив, що з огляду на законність притримання 65795,48 грн. у якості авансового платежу, нарахування позивачем на зазначену суму 3% річних, інфляційних втрат, пені протирічить вимогам договору та діючого законодавства.

24.09.2018 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він наполіг на позовних вимогах та зазначив, що відповідач у своєму листі № 20 від 06.06.2018 визнавав 65795,48 грн. боргу за договором та обіцяв повернути суму переплати.

01.10.2018 від відповідача до суду надійшло заперечення, в якому він наполіг на своїй позиції щодо невизнання позову з огляду на правомірність зарахування 65795,48 грн. у якості авансового платежу за договором № 301117/1 від 30.11.2017 та зазначив, що ТОВ Евротех готове надати позивачу передбачені договором послуги на зазначену суму.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився в умовах надходження від ТОВ Евротех клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням його директора.

У судовому засіданні судом розглянуто зазначене клопотання та постановлено ухвалу, без виходу до нарадчої кімнати, якою відмовлено у його задоволенні.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

30 листопада 2017 року між Приватним виробничо-торгівельним підприємством ЯНА (далі ПВТП Яна ) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕВРОТЕХ (далі ТОВ ЕВРОТЕХ ) було укладено договір перевалки та транспортування вантажів №301117/1 (далі Договір).

Відповідно до вищевказаного Договору Виконавець (ТОВ ЕВРОТЕХ ) організовував перевалку та транспортно-експедиційне обслуговування внутрішньо-українських, експортно-імпортних і транзитних вантажів Клієнта (ПВТП Яна ). Відповідно до п.3.10, п.5.4 Договору ПВТП Яна своєчасно, в повному обсязі та відповідно до узгоджених розцінок на послуги Виконавця (викладені у Додатку до Договору № 301117/1 від 30.11.2017, який є невід'ємною частиною вказаного Договору) перераховано на рахунок відповідача передплату за організацію перевалки та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів згідно рахунку-фактури № 15 від 07 грудня 2017 р., що підтверджується платіжним дорученням № 3221 від 08.12.2017 р. на загальну суму 261040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 43506,67 грн.).

Фактично Виконавцем виконано робіт (надано послуг) з перевалки та транспортно-експедиційного обслуговування вантажів на суму 195244,52 грн. (в т.ч. ПДВ 32540,75 грн.), що підтверджується ОСОБА_1 здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 30 грудня 2017 р., який був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств. Таким чином переплата за вказані послуги становить 65795,48 грн.

24 січня 2018 року ПВТП ЯНА на адресу відповідача надіслано лист з проханням здійснити повернення коштів у сумі 65795,48 грн., на розрахунковий рахунок підприємства відповідно до ОСОБА_1 звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2017 по 24.01.2018 станом на 24.01.2018 р., підписаного та скріпленого печатками підприємств.

Під час досудового врегулювання спору ПВТП ЯНА надіслано на адресу відповідача претензію (вих. № 218 від 04.06.2018 р.) з вимогою сплатити борг у сумі 65795,48 гривень. 06.06.2018 р. у відповідь на претензію отримано лист від ТОВ ЕВРОТЕХ (вих. №20 від 06.06.2018 р.), в якому відповідач визнав борг та зобов'язався сплатити його до кінця червня 2018 року.

Свою позицію щодо неповернення зазначеної переплати відповідач обґрунтовує п. 5.11 Договору згідно якого сума переплати зараховується в рахунок майбутніх платежів.

Статтею 202 (частини 1, 2) ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відтак, договір є дво- чи багатостороннім правочином.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

З огляду на зазначене, суд визнає лист відповідача №20 від 06.06.2018 (а.с. 46) в якому він зобов'язався повернути позивачу переплату за Договором у сумі 65795,48 грн. частиною укладеного між сторонами письмового Договору № 301117/1 від 30.11.2017.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищезазначене, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення позивачеві 65795,48 грн. чим порушив умови Договору.

Тому, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з позивача 1146,46 грн. 3% річних, 2874,19 грн. інфляційних втрат, 10741,80 грн. пені. нарахованих на суму 65795,48 грн., суд зазначає наступне.

В п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань було надано роз'яснення: обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи, що позивач оплативши послуги відповідача авансом не скористався ними, у зв'язку з чим сторони домовились про повернення авансу, суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для нарахування на суму авансу відсотків річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Абзацом 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань було надано роз'яснення: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Нараховуючи на заборгованість пеню позивач посилається на ч. 6 ст. 231 ГК України.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим, суд наголошує, що ані Договором, ані певним законодавчим актом не передбачено самої можливості нарахування пені у даних зобов'язальних правовідносинах, що виникли між сторонами.

Частина 6 статті 231 ГК України (як і Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ) регулює лише розмір штрафних санкцій та пені відповідно, і не можуть бути підставою для самого нарахування пені без можливості її стягнення та встановлення її розміру в договорі.

Тому, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача пені.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідач не надав суду доказів сплати заявленої до стягнення суми основного боргу - 65795,48 грн.

Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 65795,48 грн., суд дійшов висновку про задоволення позову у цій частині, а в решті позовних вимог суд відмовляє за необгрунтованістю.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1439,11 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Евротех (40022, м.Суми, вул. Перша Залізнична, 1/1; ід. код 31387621) на користь Приватного виробничо-торгівельного підприємства Яна (15200, Чернігівська область, м.Сновськ, вул. Свободи, 141; ід. код 31835059) 65795,48 грн. переплати за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 1439,11 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 08.10.2018.

Суддя В.Л.Котельницька