Постанова

від 15.01.2019 по справі 920/640/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р. Справа№ 920/640/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Евротех на рішенняГосподарського суду Сумської області від 02.10.2018 суддя Котельницька В.М. повний текст складено 08.10.2018 за позовомприватного виробничо-торгівельного підприємства Яна , м. Сновськ, Чернігівська обл. дотовариства з обмеженою відповідальністю Евротех , м. Суми простягнення 80 55793 грн.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

Приватне виробничо-торгівельне підприємство Яна (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Евротех (надалі - відповідач) про стягнення 80 557 грн. 93 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу у добровільному порядку суму переплати у розмірі 65 795 грн. 48 коп., яка виникла за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017 та визнана відповідачем. У зв'язку з цим, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 65 795 грн. 48 коп., а також 1 146 грн. 46 коп. трьох процентів річних, 2 874 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 10 741 грн. 80 коп. пені, нарахованих з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з повернення вказаної суми переплати.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.08.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позов, поданому до суду 11.09.2018, відповідач проти позовних вимог заперечував та зазначав, що суму переплати, заявлену позивачем до стягнення, не можна вважати боргом, оскільки умовами договору перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017 не передбачено повернення сум переплат, що виникли, та не визначено жодних строків для перерахування таких коштів. Натомість в п. 5.11 договору № 301117/1 від 30.11.2017 встановлено порядок використання коштів, які виникли внаслідок переплат, на підставі чого сума переплати у розмірі 65 795 грн. 48 коп. була перерахована відповідачем у рахунок майбутніх авансових платежів за вказаним договором. У зв'язку з цим, на думку, відповідача, сума переплати не є боргом і правомірно знаходиться у нього згідно з п. 5.11 зазначеного договору, відповідно, відсутні як факт порушення зобов'язання, так і підстави для застосування штрафних санкцій.

У відповіді на відзив, який подано до суду 24.09.2018, позивач підтримав позовні вимоги, зазначивши, що відповідач у своєму листі № 20 від 06.06.2018 визнав обов'язок повернути переплату у розмірі 65 795 грн. 48 коп. за договором № 301117/1 від 30.11.2017.

01.10.2018 до суду надійшло заперечення відповідача, в якому він підтримав свою позицію щодо невизнання позову з огляду на правомірність зарахування 65 795 грн. 48 коп. як авансового платежу за договором № 301117/1 від 30.11.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у справі № 920/640/18 позов було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 65 795 грн. 48 коп. переплати за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017, а також витрати зі сплати судового збору у даній справі в розмірі 1 439 грн. 11 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, посилаючись на норми ст.ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 202, 207, 525, 526, 549, 550, 610, 611, 626, 629 Цивільного кодексу України, зазначав у своєму рішенні про те, що переплата за надані послуги (виконані роботи) за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017 становить суму 65 795 грн. 48 коп. Зазначену переплату відповідач зобов'язався повернути позивачу у листі № 20 від 06.06.2018. Не виконавши взяті на себе зобов'язання щодо повернення позивачеві 65 795 грн. 48 коп., відповідач порушив умови зазначеного договору. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та задоволення позовних вимог у частині стягнення 65 795 грн. 48 коп. переплати за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017. Разом з тим, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в іншій частині позовних вимог - про стягнення 1 146 грн. 46 коп. 3% річних, 2 874 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 10 741 грн. 80 коп. пені. - у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Евротех (далі - відповідач, скаржник) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 65 795 грн. 48 коп. переплати за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017 та витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 439,11 грн. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не надано належної правової оцінки тому факту, що сума, яку просить стягнути позивач, не є боргом, а є переплатою за договором перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 від 30.11.2017 та утримується відповідачем правомірно на підставі п. 5.11 зазначеного договору, який є чинним.

Скаржник зазначав про те, що він не відмовлявся від своїх договірних зобов'язань, однак у зв'язку з відсутністю заявок позивача послуги за договором не надавались.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій та статус суддів , справу № 920/640/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018, справу № 920/640/18 передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі № 920/640/18 (головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Евротех на рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2018 у справі № 920/640/18.

Окрім того, в названій ухвалі судом зазначено про те, що згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн. Х 100 = 176 200 грн.).

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є стягнення 80 557 грн. 93 коп., то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Приватне виробничо-торгівельне підприємство Яна у відзиві на апеляційну скаргу просило залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, зазначаючи про те, що відповідач у листі № 20 від 06.06.2018 визнав суму переплати у розмірі 65 795 грн. 48 коп. своїм боргом, проте не виконав взяті на себе зобов'язання із повернення зазначеної суми переплати. З урахуванням викладеного, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про необхідність захисту порушеного права та задоволення позовних вимог Приватного виробничо-торгівельного підприємства Яна щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Евротех 65 796 грн. 48 коп. переплати за договором № 301117/1 від 30.11.2017 на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 202, ч. 1 ст. 207, ст. ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. ст. 610, 626, 629 Цивільного кодексу України .

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.11.2017 між приватним виробничо-торгівельним підприємством Яна (надалі - клієнт, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю Евротех (надалі - виконавець, відповідач) було укладено договір перевалки та транспортування вантажів № 301117/1 (надалі - договір).

За умовами договору (п. 1.1) клієнт доручає, а виконавець за плату, за дорученням клієнта та за його рахунок організовує перевалку та транспортно-експедиційне обслуговування внутрішньо-українських, експортно-імпортних і транзитних вантажів клієнта та порожнього транспорту при їх перевезенні по території України та інших країн.

Порядок розрахунків погоджений сторонами у розділі 5 договору, відповідно до п.п. 5.4, 5.6 якого клієнт здійснює на розрахунковий рахунок виконавця 100% попередню оплату вартості перевалки, перевезення й транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, суми страхової премії, якщо перевезення, вантаж або рухомий склад застраховані, вартість митно-брокерських послуг, або за інше погоджене сторонами в установленому цим договором порядком надання послуг на підстав рахунків виконавця, що не менш за 5 банківських днів до дати початку перевезення. Попередня оплата вважається здійсненою належним чином в день надходження коштів на банківський рахунок виконавця в повному обсязі. Після закінчення перевалки вантажу і належного оформлення приймально-передаточних, перевізних документів, складських розписок, виконавцем складається первинний обліковий бухгалтерський і податковий документ - акт виконаних робіт (послуг), що підтверджує факт виконання робіт і послуг, їх кількість і вартість.

У додатку № 1 до договору сторони виклали узгоджені розцінки на послуги виконавця.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов договору він перерахував відповідачу 261 040 грн. 00 коп. передплати за організацію перевалки та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів згідно з рахунком-фактурою № 15 від 07.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням № 3221 від 08.12.2017 (а.с. 48).

Фактично виконавцем виконано робіт (надано послуг) з перевалки та транспортно-експедиційного обслуговування вантажів на суму 195 244 грн. 52 коп., що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 30.12.2017, який був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств (а.с. 43).

Різниця між перерахованою позивачем сумою передплати та вартістю наданих відповідачем послуг становить 65 795 грн. 48 коп.

24.01.2018 позивач надіслав на адресу відповідача лист (а.с. 44), в якому просив повернути грошові коштів у сумі 65 795 грн. 48 грн. на розрахунковий рахунок підприємства відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2017 по 24.01.2018 станом на 24.01.2018, підписаного та скріпленого печатками підприємств (а.с. 45).

Оскільки відповідь на лист позивача не надійшла, у порядку досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією (вих. № 218 від 04.06.2018), в якій вимагав сплатити борг у сумі 65 795 грн. 48 коп.

06.06.2018 у відповідь на претензію відповідач у листі за вих. № 20 від 06.06.2018 визнав борг, та вказуючи на фінансові труднощі підприємства, зазначив про те, що відповідач намагатиметься погасити борг до кінця червня 2018 року.

Оскільки сума переплати за договором у розмірі 65 795 грн. 48 грн. відповідачем сплачена не була, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та, окрім вимог про стягнення 65 795 грн. 48 грн. переплати, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 146 грн. 46 коп. 3% річних, 2 874 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 10 741 грн. 80 коп. пені.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача обгрунтованими та підтвердженими лише в частині щодо стягнення з відповідача 65 795 грн. 48 коп. переплати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його таким, що відповідає як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

В ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 901-903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 261 040 грн. 00 коп. передплати за організацію перевалки та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів згідно з рахунком-фактурою № 15 від 07.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням № 3221 від 08.12.2017.

Водночас, відповідачем фактично виконано робіт (надано послуг) на суму 195 244 грн. 52 коп., про що сторонами було складено та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 30.12.2017.

Різниця між перерахованою позивачем сумою передплати та вартістю наданих відповідачем послуг становить 65 795 грн. 48 коп. (261 040,00 - 195 244,52 = 65 795,48).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу повернення суми переплати у розмірі 65 795 грн. 48 коп.

Однак відповідач кошти не повернув.

Як у запереченнях проти позову, так і в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що відповідно до п. 5.11 договору вищезгадані грошові кошти не підлягають поверненню позивачеві, натомість ці кошти підлягают зарахуванню у рахунок майбутніх платежів за договором.

З цього приводу необхідно звернути увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Як уже зазначалося вище, відповідач у листі вих. № 20 від 06.06.2018 визнав борг та зобов'язання повернути позивачу переплату у сумі 65 795 грн. 48 коп., але наголошуючи на фінансових труднощах підприємства, відповідач вказав про те, що він намагатиметься погасити борг до кінця червня 2018 року.

Жодних доказів відкликання названого листа, який є відповіддю на претензію позивача та/або доказів відсутності повноважень у особи, яка його підписала від імені товариства відповідача (генеральний директор Куфлик А.П.) необхідного обсягу повноважень для цього ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням викладеного, місцевим господарським судом обґрунтовано визнано лист відповідача вих. № 20 від 06.06.2018, в якому він зобов'язався повернути позивачу переплату за договором у сумі 65 795 грн. 48 коп., частиною укладеного між сторонами письмового договору № 301117/1 від 30.11.2017.

Наявне в матеріалах справи листування сторін свідчить про те, що позивач повідомляв відповідача про намір розірвати договір та припинення подання заявок на виконання робіт за договором (надання послуг).

Натомість в матеріалах справи відсутні докази як на підтвердження повернення відповідачем суми переплати 65 795 коп. 48 коп. позивачеві, так і доказів надання послуг (виконання робіт) на вказану суму за укладеним з позивачем договором.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на наявні в матеріалах справи пояснення та докази, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення переплати за Договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Окрім того, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 1 146 грн. 46 коп. 3% річних, 2 874 грн. 19 коп. інфляційних втрат, 10 741 грн. 80 коп. пені, нарахованих на суму переплати у розмірі 65 795 грн. 48 коп.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий госопдарський суд, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст.1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (аналогічна правова позиція наведена в п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Оскільки позивач, оплативши послуги відповідача авансом, не скористався ними, у зв'язку з чим сторони домовились про повернення авансу, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для нарахування на суму авансу відсотків річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 146 грн. 46 коп. 3% річних та 2 874 грн. 19 коп. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 549, 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Водночас судом враховано, що у разі, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аналогічна правова позиція наведена в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Вимоги про стягнення з відповідача пені позивач обгрунтовує нормами ч. 6 ст. 231 ГК України, згідно з якою штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак в процесі судового розгляду було встановлено, що ані умовами укладеного між сторонами Договору, ані певним законодавчим актом не передбачено самої можливості нарахування пені у даних зобовязальних правовідносинах, що виникли між сторонами. При цьому ч. 6 ст. 231 ГК України, на якій наголошував позивач, як і Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ) регулюють лише розмір штрафних санкцій та пені і не можуть бути підставою для самого нарахування пені без можливості її стягнення та встановлення її розміру в договорі.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 741 грн. 80 коп. пені є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В ст.ст. 76-79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов підлягає задоволенню лише в частині вимоги про стягнення з відповідача 65 795 грн. 48 коп. переплати за Договором. В частині вимоги позивача є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 76-79, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Евротех залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.10.2018 у справі № 920/640/18 залишити без змін.

3. Справу № 920/640/18 повернути до Господарського суду Сумської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 15.01.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

А.І. Тищенко