Постанова

від 19.09.2018 по справі 620/516/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 620/516/16-ц

провадження № 61-13336св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - сільськогосподарський виробничий кооператив Заповіт 2000 ,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Зачепилівському районі Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу Заповіт 2000 на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року у складі судді Огієнка Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Пономаренко Ю. А., Шевченко Н. Ф., Івах А. П.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу Заповіт 2000 (далі -СВК Заповіт 2000 ) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він після смерті матері у липні 2011 року, успадкував земельну ділянку площею 3,2317 га, що розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області.

У травні 2016 року він дізнався, що договір оренди успадкованої ним земельної ділянки, укладений між матір'ю та сільськогосподарським виробничим кооперативом Заповіт Леніна (далі - СВК Заповіт Леніна ), правонаступником якого є СВК Заповіт 2000 , 20 січня 2010 року не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Новий договір з ним, як спадкоємцем вказаної земельної ділянки, відповідач не укладав.

За таких обставин позивач просив суд витребувати з незаконного володіння відповідача спірну земельну ділянку та стягнути з останнього на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Витребувано з незаконного чужого володіння СВК Заповіт 2000 земельну ділянку площею 3,2317 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області на користь її власника ОСОБА_4

У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Витребовуючи земельну ділянку у відповідача на користь позивача, суд виходив з того, відповідач не має правової підстави нею володіти, оскільки матеріали справи містять суперечливі та неточні відомості щодо дати та інших даних державної реєстрації договору оренди землі від 20 січня 2010 року. В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено за їх необґрунтованістю.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року апеляційну скаргу СВК Заповіт 2000 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач не набув у встановленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою, оскільки не надав належних та допустимих доказів державної реєстрації вказаного договору оренди землі, а тому володіє цією ділянкою без відповідної правової підстави.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, СВК Заповіт 2000 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що факт укладення договору оренди землі 20 січня 2010 року визнаний позивачем. Орендар користується спірною земельною ділянкою і при цьому сумлінно виконує свої обов'язки як землекористувач. Книги реєстрації договорів оренди землі, які вилучені правоохоронними органами, могли бути доказом реєстрації оренди спірного договору оренди землі. Позивач не надав доказів відсутності державної реєстрації вказаного договору оренди землі, тому суди безпідставно вважали ці обставини встановленими.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований необґрунтованістю доводів касаційної скарги та законністю ухвалених судових рішень.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими .

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що ОСОБА_4 після смерті матері, ОСОБА_5, у липні 2011 року успадкував земельну ділянку площею 3,2317 га, що розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області.

Спірна земельна ділянка знаходиться у володінні СВК Заповіт 2000 відповідно до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_5 та СВК Заповіт Леніна , правонаступником якого є СВК Заповіт 2000 , 20 січня 2010 року (а.с. 11-13).

Відповідно до пункту 43 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не набув у встановленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою, оскільки не надав належних та допустимих доказів державної реєстрації вказаного договору оренди землі, а тому володіє цією ділянкою без відповідної правової підстави.

Такий висновок суду є передчасним та таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, між сторонами виникли правовідносини щодо володіння належною позивачеві земельною ділянкою, правовою підставою виникнення якого у відповідача є, на його думку, державна реєстрація орендарем, договору оренди землі, відсутність якої доводить позивач в порядку статті 60 ЦПК України 2004 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на копії договору оренди землі, укладеному 20 січня 2010 року між ОСОБА_5 і СВК Заповіт Леніна , який доданий позивачем до позовної заяви, містяться підписи сторін та відмітка про його державну реєстрацію 10 жовтня 2012 року із зазначенням запису у Державному реєстрі земель, яка засвідчена підписом посадової особи та відбитком печатки відділу Дежкомзему у Зачепилівському районі Харківської області (а.с.11-13).

Представник СВК Заповіт 2000 надав суду примірник цього ж договору оренди землі від 20 січня 2010 року, який містить розбіжності щодо дати державної реєстрації спірної земельної ділянки (а.с.84), зокрема незрозуміло зазначено день: 04 чи 10 жовтня 2012 року.

Разом із тим ця обставина не може бути беззаперечними доказом та не дає підстав для висновку про те, що спірний договір оренди землі взагалі не був зареєстрований у встановленому законом порядку, оскільки з наданих сторонами примірників договору оренди вбачається сумнів лише у дні державної реєстрації - 04 чи 10 жовтня 2012 року.

В матеріалах справи міститься лист відділу Держгеокадастру у Зачепилівському районі Харківської області про те, що договір оренди між СВК Заповіт Леніна та ОСОБА_5 зареєстрований 04 жовтня 2012 року ( а.с. 49).

Суд не оцінив вказані докази у їх сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та не врахував, що Книги реєстрації договорів оренди землі вилучені правоохоронними органами, не оглянуті судами, а тому категорична теза судів про відсутність державної реєстрації спірного договору ґрунтується на неповному дослідженні обставин справи.

Крім того, суд не врахував, що, як свідчать матеріали справи, орендодавець ОСОБА_5 з 2010 року, а в подальшому її спадкоємець ОСОБА_4, отримували орендну плату за спірним договором оренди землі (а.с.47-48). Отже, тривалий час (більше 16 років) сторона орендодавця не заперечувала факт укладення договору оренди і реалізувала право на отримання орендної плати відповідно до умов договору.

Суд не надав оцінку доводам відповідача, який посилався на те, що отриманням орендної плати позивач фактично визнав та схвалив договірні правовідносини з відповідачем.

Крім того, стверджуючи про відсутність у відповідача законної підстави для володіння спірною земельною ділянкою внаслідок визнання договору оренди землі як неукладеного, суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-502гс15 про те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без належної правової підстави, не є безспірним.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не перевірив доводів відповідача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, дійшовши передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу Заповіт 2000 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта