Рішення

від 27.09.2018 по справі 923/539/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2018 року Справа № 923/539/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А.,

при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код: 20077720

до Комунального підприємства Теплові мережі міста ОСОБА_1 , місцезнаходження: 74900, Херсонська обл., м ОСОБА_1, вул. Дружби, 60-А, ідентифікаційний код: 39142081

про стягнення 485106,24 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю № 14-65 від 14.04.2017 року

від відповідача - не прибув

11.06.2018 року Публічне акціонерне товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - Позивач) звернулося із позовом про стягнення з Комунального підприємства Теплові мережі міста ОСОБА_1 (далі - Відповідач) боргу у розмірі 485106,24 грн., з яких: 206958,54 грн. - основна заборгованість, 44482,61 грн. - пеня, 22376,37 грн. - 3 % річних, 211288,72 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги, на підставі ст.ст. 173-175, 193, 216, 230-232 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 611, 625, 655 ЦК України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про переведення боргу № 3562 від 19.11.2015 року, з оплати боргу, що виник з договору купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Новокаховським управлінням комунального господарства.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 15.06.2018 року. Розгляд справи здійснювався у порядку загального позовного провадження.

Справу розглянуто у судових засіданнях 18.07.2018 року, 30.07.2018 року та 27.09.2018 року.

Ухвалою від 18.07.2018 року справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 30.07.2018 року.

Судове засідання, призначене на 30.07.2018 року, у зв'язку із поновленням відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву, встановленням сторонам строку на подання заяв по суті справи, та надання ними додаткових доказів, в обґрунтування своїх доводів та заперечень, з урахуванням відпустки судді, відкладено на 27.09.2018 року.

Таким чином, розгляд справи по суті відбувся за межами, встановленого процесуальним законом строку, що обумовлено, перш за все, необхідністю забезпечення сторонам реалізації їх прав на подання заяв по суті справи, а також відпусткою судді з 06.08.2018 року по 17.09.2018 року.

Так, у п.п. 2, 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, закріплено, що суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. п. 4, 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України, до принципів господарського судочинства віднесено змагальність сторін та розумність строків розгляду справи.

Під змагальністю, виходячи із змісту ч. ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України, розуміється, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. На суд покладений обов'язок сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

У п. 63 Рішення ЄСПЛ у справі Руїс-Матеос проти Іспанії , від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87 зазначено, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них.

Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

В свою чергу, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

В рішенні Європейського суду з прав людини Броуган та інші проти Сполученого Королівства від 29.11.1988 року роз'яснено, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

За змістом ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. При розгляді справи по суті та в судових дебатах представник позивача позовні вимоги, з підстав зазначених у позові підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, у судове засідання при розгляді справи по суті, явку свого представника не забезпечив, у зв'язку із чим справа, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, була розглянута за відсутності відповідача.

Згідно наданого, 30.07.2018 року, відзиву на позовну заяву, який у зв'язку із неявкою відповідача був оголошений головуючим по справі, Комунальне підприємство Теплові мережі міста ОСОБА_1 , не оспорюючи суми основної заборгованості, просило відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись, зокрема, на неправильність розрахунку інфляційних втрат. Також, відповідач зазначив про відсутність їх вини у простроченні виконання зобов'язань, та в обґрунтування цього вказав, що Теплові мережі міста ОСОБА_1 є комунальною установою, яка, з огляду на вид діяльності, залежить виключно від розрахунків споживачів за спожиту теплову енергію та через невиконання якими зобов'язань із оплати спожитої теплової енергії, він несе значні збитки, що ускладнює належне виконання підприємством своїх зобов'язань з оплати енергоносіїв, в тому числі і за спірним договором. З урахуванням наведеного просив суд, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшити суму пені.

В судовому засіданні, 27.09.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про дату підготовки повного судового рішення, роз'яснено процедуру оскарження рішення.

З'ясувавши обставини справи, оцінивши в сукупності надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

08.02.2014 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (Продавець) та Комунальним підприємством Новокаховське управління комунального господарства (Покупець) укладеного договір купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 (далі - Договір-1) (а.с. 14-19).

За умовами п. п. 1.1., 1.2. Договору-1 продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 2.1. Договору-1, сторони визначили, що продавець передає покупцю у період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року газ обсягом до 124 тис. куб.м з розбивкою про обсяги поставки по місяцям.

Відповідно до п. 3.1. Договору-1 продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Згідно п. 3.3. Договору-1 приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4. Договору-1).

Пунктом 5.2. Договору-1 визначено, що ціна за 1000 куб.м природного газу становить 3113,00 грн., без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %, податок на додану вартість - 20 %. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20 % - 57,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 3462,26 грн., крім того ПДВ - 20 % - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4154,71 грн. Згідно п. 5.3. Договору у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.

У п. 6.1. Договору-1 сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору-1).

Додатковими угодами № 1 від 29.04.2014 року (а.с. 20), № 2 від 23.05.2014 року (а.с. 21), № 3 від 13.06.2014 року (а.с. 22), № 4 від 18.09.2014 року (а.с. 23), № 5 від 21.11.214 року (а.с. 24), № 6 від 26.12.2014 року (а.с. 25) сторонами вносилися зміни до умов Договору-1 в частині визначення ціни природного газу.

Шляхом внесення змін до п. 5.2. Договору-1, сторонами узгоджені наступні ціни на газ:

- Додатковою угодою № 1 від 29.04.2014 року, визначено, що з 01.04.2014 р. ціна за 1000 куб. м газу, з урахуванням ПДВ-20 % становить 5264,88 грн.;

- Додатковою угодою № 2 від 23.05.2014 року, визначено, що з 01.05.2014 року ціна за 1000 куб.м газу, з урахуванням ПДВ - 20 % становить 6208,18 грн.;

- Додатковою угодою № 3 від 13.06.2014 року, визначено, що з 01.06.2014 року ціна за 1000 куб.м газу, з урахуванням ПДВ - 20 % становить 6222,22 грн.;

- Додатковою угодою № 4 від 18.09.2014 року, визначено, що з 01.09.2014 року ціна за 1000 куб.м газу, з урахуванням ПДВ - 20 % становить 6405,82 грн.;

- Додатковою угодою № 5 від 21.11.2014 року, визначено, що з 01.11.2014 року ціна за 1000 куб.м газу, з урахуванням ПДВ - 20 % становить 6682,44 грн.;

- Додатковою угодою № 6 від 26.12.2014 року, визначено, що з 01.12.2014 року ціна за 1000 куб.м газу, з урахуваннм ПДВ - 20 % становить 7661,64 грн.

За змістом ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

На виконання умов Договору-1 та Додаткових угод до нього, ПАТ НАК Нафтогаз України поставило, а КП Новокаховське управління комунального господарства прийняло природний газ на загальну суму 259837,28 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу: актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року на суму 49416,15 грн. (а.с. 26); актом приймання-передачі природного газу 28.02.2014 року на суму 63035,28 грн. (а.с. 27); актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 року на суму 22319,11 грн. (а.с. 28); актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2014 року на суму 8378,81 грн. (а.с. 29); актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2014 року на суму 45794,77 грн. (а.с. 30); актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 року на суму 70893,16 грн. (а.с. 31).

Разом з тим, КП Новокаховське управління комунального господарства умови щодо оплати, визначені у Договорі-1, належним чином не виконало, та за поставлений позивачем природний газ розрахувалося лише частково, сплативши із загальної суми поставки суму у розмірі 52878,74 грн., що підтверджується випискою по рахунку КП Новокаховське управління комунального господарства за період з 01.01.2014 року по 31.01.2018 року (а.с. 33).

У зв'язку із наявністю у КП Новокаховське управління комунального господарства боргу перед позивачем за Договором-1, 19.11.2015 року між позивачем - ПАТ НАК Нафтогаз України (кредитор), відповідачем - КП Теплові мережі міста ОСОБА_1 (новий боржник) та КП Новокаховське управління комунального господарства (первісний боржник) укладено тристоронній договір про переведення боргу № 3562 (а.с. 34-36) (далі - Договір-2).

Відповідно до п. 1.1. Договору-2, за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу від 08.02.2014 року № 2703/14-КП-33, укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні. Згідно п. 1.2. Договору-2 кредитор дійсним дає згоду на заміну первісного боржника у зобов'язанні новим боржником та на укладення цього договору на встановлених у ньому умовах.

Сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладення договору дорівнює 206958,54 грн. (п. 2.1. Договору-2).

У п. 3.1. Договору-2 сторонами узгоджено, що за цим договором до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п. 2.1., а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 08.02.2014 року № 2703/14-КП-33.

Згідно п. 4.1. Договору-2 новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у розмірах, передбачених договором купівлі-продажу природного газу від 08.02.2014 року № 2703/14-КП-33.

У п. 6.1. Договору-2 сторонами узгоджено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

ОСОБА_2, відповідач зобов'язання за Договором про переведення боргу № 3652 від 19.11.2015 року не виконав, та заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року у розмірі 206958,54 грн. не погасив, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ст. 520 ЦК визначено що боржник у зобов'язанні може бути змінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Форма правочину щодо зміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 ЦК України (ст.521 ЦК України).

Аналіз змісту статті 513 ЦК України свідчить про те, що правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

Відповідно до Договору про переведення боргу № 3652 від 19.11.2015 року, відповідач прийняв на себе зобов'язання КП Новокаховське управління комунального господарства по сплаті заборгованості, що виникла у останнього за Договором купівлі-продажу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року.

За змістом ст. 193 ГК України, яка кореспондується зі ст. 526 ЦК України, зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає, що позивачем підтверджено належне виконання ним зобов'язань з поставки природного газу, у кількості та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року.

ОСОБА_2, відповідач зобов'язання за Договором про переведення боргу № 3652 від 19.11.2015 року щодо сплати заборгованості, що виникла у КП Новокаховське управління комунального господарства перед ПАТ НАК Нафтогаз України за договором купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року у розмірі 206958,54 грн. не виконав, що підтверджується сальдо по підприємству КП Теплові мережі міста ОСОБА_1 з 01.11.2015 року по 31.01.2018 року (а.с. 37) та випискою по рахунку КП Теплові мережі міста ОСОБА_1 за період з 01.11.2015 року по 31.01.2018 року (а.с. 38). Відповідачем факт наявності заборгованості перед позивачем у вищевказаній сумі не заперечується та у встановленому законом порядку не спростовано.

Отже, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 206958,54 грн. боргу є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Згідно із ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Право на нарахування пені узгоджено у п. 7.2. Договору-1, яким передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У 9.2. Договору-1 узгоджено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Обов'язок відповідача щодо сплати, у тому числі, штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу від 08.02.2014 року № 2703/14-КП-33, визначений у п. п. 3.1., 4.1. Договору-2.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт прострочення виконання грошових зобов'язань з оплати природного газу, поставленого у січні, лютому, березні, жовтні, листопаді, грудні 2014 року, суд, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, відповідно до періодів виникнення та оплати заборгованості, передбачених договором, а саме: заборгованість за січень 2014 року - період з 15.02.2014 року по 15.08.2014 року у розмірі 4412,25 грн.; за лютий 2014 року - період з 15.03.2014 року по 14.09.2014 року у розмірі 6338,07 грн.; за березень 2014 року - період з 15.04.2014 року по 14.10.2014 року у розмірі 2456,33 грн.; за жовтень 2014 року - період з 15.11.2014 року по 14.05.2015 року у розмірі 1757,94 грн.; за листопад 2014 року - період з 16.12.2014 року по 14.06.2015 року у розмірі 10852,73 грн.; за грудень 2014 року - період з 15.01.2015 року по 14.07.2015 року у розмірі 18665,29 грн., усього - 44482,61 грн., визнає їх обґрунтованими у заявленій сумі.

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, розглянувши доводи, наведені відповідачем у відзиві, та заперечення проголошені позивачем в судовому засіданні, суд зазначає про наявність підстав для зменшення розміру неустойки на 50 % - до 22241,30 грн.

Так, судом враховано предмет діяльності відповідача, який є комунальним підприємством, що використовує отриманий газ для виробництва, забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та не є кінцевим споживачем теплової енергії. Також, судом до уваги взято наявність заборгованості у кінцевих споживачів перед відповідачем за використання природного газу, що підтверджується наданим відповідачем розрахунком. Відповідачем вчинено дії щодо участі у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (а.с. 54-58).

Доказів на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через прострочення оплати контрагентам суду не надано. Судом не прийнято до уваги доводи позивача про необґрунтованість вимог відповідача про зменшення розміру пені, оскільки суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та розмір, до якого вона підлягає зменшенню.

Зокрема, судом оцінюються обставини виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом поряд із вимогою кредитора про сплату відсотків річних є ефективними механізмами забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 25.01.2018 року у справі № 911/3165/16.

Також, позивачем до відповідача заявлено вимоги про стягнення 22376,37 грн. 3 % річних, з яких: за заборгованістю січня 2014 року за період з 15.02.2014 по 22.01.2015 р. в сумі 1333,12 грн., за заборгованістю лютого 2014 р. за період з 15.03.2014 р. по 24.01.2018 р. в сумі 6998 грн., за заборгованістю березня 2014 р. за період з 15.04.2014 р. по 24.01.2018 р. в сумі 2531,53 грн., за заборгованістю жовтня 2014 р. за період з 15.11.2014 р. по 24.01.2018 р. в сумі 802,98 грн., за заборгованістю листопада 2014 р. за період з 16.12.2014 р. по 24.01.2018 р. в сумі 4272,09грн.,за заборгованістю грудня 2014 р. за період з 15.01.2015 р. по 24.01.2018 р. в сумі 6438,65 грн.

Втрати від інфляції у розмірі 211288,72 грн. заявлені позивачем за періоди: за заборгованістю січня 2014 року за період з 15.02.2014 по 31.12.2014 р. в сумі 11318,12 грн., за заборгованістю лютого 2014 р. за період з 15.03.2014 р. по 31.12.2017 р. в сумі 73941,09 грн., за заборгованістю березня 2014 р. за період з 15.04.2014 р. по 31.12.2017 р. в сумі 25616,75 грн., за заборгованістю жовтня 2014 р. за період з 15.11.2014 р. по 31.12.2017 р. в сумі 7417,79 грн., за заборгованістю листопада 2014 р. за період з 16.12.2014 р. по 31.12.2017 р. в сумі 38027,58 грн., за заборгованістю грудня 2014 р. за період з 15.01.2015 р. по 31.12.2017 р. в сумі 54967,39 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, можуть бути покладені додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України.

Порушення відповідачем умов зобов'язань, що виникли за договорами купівлі-продажу та переведення боргу, підтверджено матеріалами справи, а відтак, з огляду на наведене, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат, виконаний позивачем у відповідності до періодів виникнення та часткової оплати заборгованості, суд зазначає, що він є обґрунтованим та підтверджується у заявлених сумах, а саме: 22376,37 грн. 3 % річних та 211288,72 грн. інфляційних втрат.

При цьому, суд зазначає про безпідставність вимог відповідача в частині відмови у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки нарахування 3 % річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, і, враховуючи встановлення факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними. Належних доказів на підтвердження доводів щодо невірного нарахування позивачем інфляційних втрат, відповідачем не надано, контррозрахунок не здійснено.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та з урахуванням зменшення судом нарахованої позивачем суми пені, підлягають частковому задоволенню.

Порядок розподілу судових витрат передбачений у ст. 129 ГПК України. За відсутності обставин, передбачених ч. 9 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. При зверненні до суду позивачем сплачено 7276,59 грн. судового збору. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6942,98 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Теплові мережі міста ОСОБА_1 (місцезнаходження: 74900, Херсонська обл., м ОСОБА_1, вул. Дружби, 60-А, ідентифікаційний код: 39142081) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код: 20077720) 206958,54 грн. боргу, 22241,30 грн. пені, 22376,37 грн. 3 % річних, 211288,72 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у розмірі 6942,98 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 08.10.2018 року.

Суддя Т.А. Остапенко