Постанова

від 22.01.2019 по справі 923/539/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/539/18 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Херсонської області від 27.09.2018 року (суддя Остапенко Т.А.)

у справі № 923/539/18

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача: Комунального підприємства «Теплові мережі міста ОСОБА_1»

про стягнення 485 106,24грн.

ВСТАНОВИЛА:

11.06.2018 року Публічне акціонерне товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - Позивач) звернулося із позовом про стягнення з Комунального підприємства Теплові мережі міста ОСОБА_1 (далі - Відповідач) боргу у розмірі 485106,24 грн., з яких: 206958,54 грн. - основна заборгованість, 44482,61 грн. - пеня, 22376,37 грн. - 3 % річних, 211288,72 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги, на підставі ст.ст. 173-175, 193, 216, 230-232 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 611, 625, 655 ЦК України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про переведення боргу № 3562 від 19.11.2015 року, з оплати боргу, що виник з договору купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Новокаховським управлінням комунального господарства.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 27.09.2018 року (суддя Остапенко Т.А.) у справі №923/539/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Теплові мережі міста ОСОБА_1 (місцезнаходження: 74900, Херсонська обл., м ОСОБА_1, вул. Дружби, 60-А, ідентифікаційний код: 39142081) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код: 20077720) 206958,54 грн. боргу, 22241,30 грн. пені, 22376,37 грн. 3 % річних, 211288,72 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у розмірі 6942,98 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 206958,54 грн. боргу, 3 % річних та інфляційних витрат є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас, врахувавши предмет діяльності відповідача, відсутність збитків позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки на 50 % - до 22241,30 грн.

Не погодившись з даним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить - Рішення Господарського суду Херсонської області від 27.09.18 у справі №923/539/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 22 241,30 грн скасувати; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення неустойки у сумі 22 241,30 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити.

Апелянт не погоджується з рішенням суду щодо часткового задоволення позовних вимог у зввЂ�язку зі зменшенням судом розміру неустойки, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 549-552, 599,625 Цивільного кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи.

Так, щодо обґрунтування розміру збитків Позивача за договором купівлі-продажу природного газу при застосуванні положень ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 224, 226 Господарського кодексу України, апелянт зазначає, що грошові кошти, які належать Позивачу, є предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, а тому вони відносять до визначення майна згідно ст. 190 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; встановити існування інших обставин, зокрема: об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків .

На думку апелянта, при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобоввЂ�язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків.

Тому, за переконанням скаржника, суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не звЂ�ясувавши всіх обставин, звЂ�ясування яких передбачене згаданою нормою. Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

В рішенні зазначено, що суд, зменшуючи розмір неустойки, виходив, серед іншого, з інтересів сторін. Втім, з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача.

Також судом взагалі не було звЂ�ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобоввЂ�язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.

Окрім того, апелянт зазначає, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, скаржник вважає, що суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України ст. 525, 526, 551, 599.625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 року відкрито апеляційне провадження по справі №923/539/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Херсонської області від 27.09.2018 року у справі №923/539/18. Вирішено розглянути апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Херсонської області від 27.09.2018 року у справі №923/539/18 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Також приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 176200 грн. 00 коп.). В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.

Здійснивши аналіз вищезазначених норм Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №923/539/18 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки рішення оскаржується в частині зменшення розміру неустойки у розмірі 22 241 ,30 грн.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Сторони належним чином повідомлені про апеляційний перегляд справи.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, 08.02.2014 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (Продавець) та Комунальним підприємством Новокаховське управління комунального господарства (Покупець) укладеного договір купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 (далі - Договір-1) (а.с. 14-19).

За умовами п. п. 1.1., 1.2. Договору-1 продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

На виконання умов Договору-1 та Додаткових угод до нього, ПАТ НАК Нафтогаз України поставило, а КП Новокаховське управління комунального господарства прийняло природний газ на загальну суму 259837,28 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу: актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року на суму 49416,15 грн. (а.с. 26); актом приймання-передачі природного газу 28.02.2014 року на суму 63035,28 грн. (а.с. 27); актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 року на суму 22319,11 грн. (а.с. 28); актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2014 року на суму 8378,81 грн. (а.с. 29); актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2014 року на суму 45794,77 грн. (а.с. 30); актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 року на суму 70893,16 грн. (а.с. 31).

Разом з тим, КП Новокаховське управління комунального господарства умови щодо оплати, визначені у Договорі-1, належним чином не виконало, та за поставлений позивачем природний газ розрахувалося лише частково, сплативши із загальної суми поставки суму у розмірі 52878,74 грн., що підтверджується випискою по рахунку КП Новокаховське управління комунального господарства за період з 01.01.2014 року по 31.01.2018 року (а.с. 33).

У зв'язку із наявністю у КП Новокаховське управління комунального господарства боргу перед позивачем за Договором-1, 19.11.2015 року між позивачем - ПАТ НАК Нафтогаз України (кредитор), відповідачем - КП Теплові мережі міста ОСОБА_1 (новий боржник) та КП Новокаховське управління комунального господарства (первісний боржник) укладено тристоронній договір про переведення боргу № 3562 (а.с. 34-36) (далі - Договір-2), згідно якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу від 08.02.2014 року № 2703/14-КП-33, укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні. Згідно п. 1.2. Договору-2 кредитор дійсним дає згоду на заміну первісного боржника у зобов'язанні новим боржником та на укладення цього договору на встановлених у ньому умовах.

Сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладення договору дорівнює 206958,54 грн. (п. 2.1. Договору-2).

Судом встановлено, що відповідач зобов'язання за Договором про переведення боргу № 3652 від 19.11.2015 року не виконав, та заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу № 2703/14-КП-33 від 08.02.2014 року у розмірі 206958,54 грн. не погасив, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом про стягнення заборгованості, на яку нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

З огляду на те, що апеляційний господарський суд обмежений у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України доводами апеляційної скарги, а скаржник не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу, стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у розмірах, відповідно до розрахунку місцевого господарського суду та оскаржує судове рішення тільки в межах розміру неустойки (пені), до яких було застосовано зменшення штрафних санкцій, Південно-західний апеляційний господарський суд перевіряє правомірність винесеного рішення судом першої інстанції тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема штраф (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на нарахування пені узгоджено у п. 7.2. Договору-1, яким продавець та покупець КП Новокаховське управління комунального господарства передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У 9.2. Договору-1 узгоджено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

В свою чергу, обов'язок відповідача щодо сплати, у тому числі, штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу від 08.02.2014 року № 2703/14-КП-33, визначений у п. п. 3.1., 4.1. Договору-2.

Судовою колегією перевірено розрахунок пені, наведений у позовній заяві та з яким погодився місцевий господарський суд, виходячи із встановленого факту прострочення виконання грошових зобов'язань з оплати природного газу, поставленого у січні, лютому, березні, жовтні, листопаді, грудні 2014 року.

За наслідками перерахунку судова колегія погоджується з розрахунком позивача: заборгованість за січень 2014 року - період з 15.02.2014 року по 15.08.2014 року у розмірі 4412,25 грн.; за лютий 2014 року - період з 15.03.2014 року по 14.09.2014 року у розмірі 6338,07 грн.; за березень 2014 року - період з 15.04.2014 року по 14.10.2014 року у розмірі 2456,33 грн.; за жовтень 2014 року - період з 15.11.2014 року по 14.05.2015 року у розмірі 1757,94 грн.; за листопад 2014 року - період з 16.12.2014 року по 14.06.2015 року у розмірі 10852,73 грн.; за грудень 2014 року - період з 15.01.2015 року по 14.07.2015 року у розмірі 18665,29 грн., усього - 44482,61 грн.

При цьому, колегія суддів враховує, що розмір пені відповідачем не оскаржений ані в суді першої інстанції, ані при апеляційному перегляді рішення суду.

Таким чином, судова колегія визнає обґрунтованими вимоги ПАТ НАК Нафтогаз України про стягнення з відповідача в порядку п. 7.2. Договору-1, п. п. 3.1., 4.1. Договору-2 пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, скористався своїм процесуальним правом та зменшив розмір штрафних санкцій на 50 % - до 22 241,30 грн.

Судова колегія не вбачає порушень місцевого господарського суду при зменшенні штрафних санкцій та вважає, що доводи і вимоги скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

З викладеного вбачається, що зазначені норми дають право суду на зменшення неустойки в залежності від співвідношення її розміру і збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, врахувати інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання обов'язку, вжиття відповідачем заходів для усунення порушення та його наслідків та інші обставини, які заслуговують на увагу.

У даному випадку судом першої інстанції враховано предмет діяльності відповідача, який є комунальним підприємством, що використовує отриманий газ для виробництва, забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та не є кінцевим споживачем теплової енергії. Також, судом до уваги взято наявність заборгованості у кінцевих споживачів перед відповідачем за використання природного газу, що підтверджується наданим відповідачем розрахунком.

Відповідачем вчинено дії щодо участі у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (а.с. 54-58).

Доказів на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через прострочення оплати контрагентам суду не надано.

Судова колегія погоджується з наведеними доводами, та вважає вищезазначені обставини такими, що є поважними та дають підстави для застосування приписів ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що несвоєчасність розрахунків за природний газ за договором є не наслідком несумлінного виконання своїх зобов'язань відповідачем, а обумовлене існуванням об'єктивних причин, що не дозволяли йому своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов'язання, а саме: використання газу не для власних цілей, а для виробництва, забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання; відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, має дебіторську заборгованість кінцевих споживачів за використання природного газу.

Судова колегія наголошує, що позивачем не доведено наявності спричинених збитків відповідачем внаслідок невиконання грошових зобов'язань.

До того ж, є безпідставними доводи скаржника про те, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу, оскільки оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 206958,54 грн. боргу, 22376,37 грн. 3 % річних, та 211288,72 грн. інфляційних втрат. Загальна сума нарахувань 3% та інфляційних втрат складає 233 665,09 грн., що більше ніж сума основної заборгованості (112% від боргу).

Зазначені обставини, на думку судової колегії, є підставою для зменшення неустойки, що правомірно було здійснено судом першої інстанції.

При цьому, суд роз'яснює, що законом передбачена можливість зменшити неустойку не лише у разі значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків кредитора, але й за наявності інших обставин.

Судова колегія зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та при прийнятті рішення керується, в тому числі, власним переконанням, заснованим на суті правових норм та оцінці доказів у їх сукупності.

При цьому, з урахуванням вказаних вище приписів чинного законодавства України, надавши оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції скористався наданим законом правом на зменшення штрафних санкцій і це не може бути підставою для скасування рішення суду у відповідності до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та вищевказаними висновками суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи в межах своїх повноважень судове рішення у даній справі, апеляційним господарським судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

За таких обставин, враховуючи викладене, а також з метою недопущення безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача, а також недопущення заінтересованості кредитора у виникненні прострочення боржника, судова колегія доходить висновку про те, що наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки оскаржуване рішення містить висновки, які визнаються судовою колегією законними та обґрунтованими.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Херсонської області від 27.09.2018 року у справі №923/539/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»- без задоволення.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п1 ч.1 ст.275, ст. 276, 282, 287-288 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 27.09.2018 року у справі №923/539/18 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений статтями 287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя ОСОБА_2 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4