Ухвала

від 04.10.2018 по справі 697/731/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1082/18Головуючий по 1 інстанції Категорія : Русаков Г. С. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Храпка В.Д.

за участю секретаря Матюха В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кран на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Русакова Г.С., у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кран про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати та моральної шкоди, повний текст рішення складено 27 квітня 2018 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кран (далі - ТОВ Кран ) про виплату індексації заробітної плати, середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 11 червня 2012 року до 31 березня 2015 він працював у ТОВ Кран на посаді електромонтера по обслуговуванню електрообладнання вантажопідйомних кранів 6 розряду.

За період, що він працював йому не проводилася індексація заробітної плати яка повинна бути виплачена разом з середнім заробітком за весь час затримки розрахунку після звільнення, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

В подальшому позивач уточнював позовні вимоги.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2016 року позов було задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Кран на користь ОСОБА_3 заборгованість індексації заробітної плати за період роботи з 11 червня 2012 року по 31 березня 2015 року, з 09 квітня 2015 року по 05 червня 2015 року, з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року, з 17 серпня 2015 року по 19 листопада 2015 року в сумі 650 гривень 40 копійок; середній заробіток за затримку виплати індексації заробітної плати за період з 31 березня 2015 року по 31 травня 2016 року в сумі 18 212 гривень 70 копійок, моральну шкоду в сумі 1 000 гривень, судові витрати на оплату правової допомоги в сумі 1 031 гривня 91 копійка. Вирішено питання судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 29 липня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ Кран задоволено частково. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2016 змінено в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати, зменшено суму стягнення.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року скасовано зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заявою від 25 квітня 2018 року позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути на його користь із ТОВ Кран за період з 2012 року по 2015 рік заборгованість по заробітній платі в сумі 650 гривень 40 копійок; середній заробіток за затримку виплати заробітної плати з дати звільнення 31 березня 2015 року по 25 квітня 2018 року в сумі 51741 гривня 82 копійки; моральну шкоду в сумі 10000 гривень; кошти витрачені на професійну правничу допомогу в сумі 12470 гривень. Розмір моральної шкоди обґрунтований тим, що внаслідок невиплати коштів з урахуванням індексації зарплати, позивач безпідставно був позбавлений права на отримання доходів, внаслідок чого був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що завдало йому тривалих душевних хвилювань.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Кран на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку виплати заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року до 23 серпня 2016 року в сумі 22382 гривень 10 копійок та моральну шкоду в сумі 1000 гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Кран на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3714 гривень 81 копійка.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ Кран подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити. Зокрема зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, суд не врахував, що відповідач 14 квітня 2016 року, поштовим переказом направляв позивачу заборгованість, при проведенні розрахунку середнього заробітку за час невиплати індексації судом приведено суми заробітної плати і застосовано розрахунок із кількості робочих днів, які не відповідають порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Також вказує, що рішення про стягнення моральної шкоди прийняте судом всупереч тому, що позивачем не приведено жодного конкретного факту моральних страждань.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того вказаним порушенням, позивачу завдана моральна шкода.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебував в трудових відносинах з ТОВ Кран , де працював з 11 червня 2012 року до 31 березня 2015 року на посаді електромонтера по обслуговуванню електрообладнання вантажопідйомних кранів 6 розряду.

Після звільнення 31 березня 2015 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) позивач працював у відповідача за строковими трудовими договорами: з 09 квітня 2015 року по 06 червня 2015 року - підсобним робітником; з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року - підсобним робітником; з 17 серпня 2015 року по 19 листопада 2015 року - електромонтером (т.1 а.с. 101-104).

Згідно із ч.6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Стосовно заробітної плати позивача індексація не проводилась, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 650 гривень 40 копійок, яка не була виплачена позивачу при звільненні.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Окрім цього, в судовому засіданні відповідач та позивач визнали, що середньоденна зарплата позивача складає 67 гривень 46 копійок, а тому, на підставі частини 1 статті 82 ЦПК України, такі обставини не підлягають доказуванню.

Вирішуючи спір в частині обставин , відносно яких у сторін є спір, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

До таких висновків прийшов Верховний Суд України в постанові від 24 жовтня 2011 року справа №6-39цс11.

Спір щодо заборгованості відповідача позивачу по заробітній платі був повністю вирішений на користь позивача, в зв'язку з чим, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про стягнення за весь період затримки розрахунку, тобто по 23 серпня 2016 року. (фактично проведений розрахунок т.1 а.с.238)

Оскільки в статті 117 КЗпП визначено період розрахунку, а саме за весь час затримки по день фактичного розрахунку то доводи відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, а також та обставина, що відповідач направляв борг поштою але позивач його не отримав, є необґрунтованою.

Заборгованість по заробітній платі виникла внаслідок невиконання відповідачем обов'язків щодо її індексації і виявлена була під час перевірки, а не самостійно відповідачем. Тому з врахуванням вказаної обставин, розміру недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати, суд не вбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами) зазначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Виходячи з вищевикладених вимог закону, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування позивачеві відповідачем моральної шкоди, так як його доводи про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних йому грошових сум нарахованої заробітної плати, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував встановлені обставини справи, характер порушення прав позивача, ступінь моральних страждань, а також принципи розумності та справедливості, а тому суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

Посилання апелянта на те, що судом застосовано постанову Кабінету Міністрів України яка втратила чинність, підтвердження не знайшло.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кран - залишити без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кран про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати та моральної шкоди - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 08 липня 2018 року.

Судді