Рішення

від 04.10.2018 по справі 910/3225/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2018Справа № 910/3225/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" (01034, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 1/3-5, код ЄДРПОУ 19495978)

про стягнення заборгованості у розмірі 297 211,07 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" про стягнення заборгованості у розмірі 297 211,07 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, в порушення умов Договору №1532976100001 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання від 19.11.2014 року за період з лютого 2015р. по лютий 2018р. (включно) не сплачував спожиті комунальні послуги з постачання гарячої води вартістю 229 849,38 грн., в зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в розмірі 229 846,38 грн.

З цих підстав позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 229 849,38 грн. - основного боргу, 55 619,77 грн. - інфляційних втрат, 11 741,93 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

06.05.2018 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву та заяву про розстрочення виконання рішення.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач подав до суду відзив на позов, тобто скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством Київенерго (далі по тексту - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Промінь (далі по тексту - відповідач, споживач) укладено Договір №1532976100001 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1. Договору) виконавець зобов'язується своєчасно надавати Споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а Споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Згідно з п.10. Договору споживач, який не має засобів обліку, оплачує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з нормативами споживання гарячої води, визначеними в залежності від кількості та виду водорозбірних пристроїв, встановлених у приміщенні та графіку роботи Приміщень. Нормативи споживання визначаються відповідно до умов даного договору, з урахуванням рішень органів місцевого самоврядування та інших нормативних актів, зокрема СНІП 2.04.01-8/5 Внутрішній водопровід та каналізація .

Відповідно до п. 13 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісяця. У разі застосування щомісячної систем оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Пунктом 18. Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих від позивача послуг, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем (за період з 01.02.2015 року по 01.02.2018 року включно) виникла заборгованість з їх повної оплати в розмірі 229 849,38 грн.

Суд звертає увагу, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з постачання гарячої води та опалення за умовами Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується фактично надані позивачем та прийнятих відповідачем послуг за період з 01.02.2015 року по 01.02.2018 року включно.

Однак в період часу з 16.02.2018р. по 25.04.2018 року відповідачем сплачено позивачу 109 500,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, в саме:

- №19 від 16.02.2018р. на суму 15 000,00 грн.,

- №29 від 02.03.2018р. на суму 9 500,00 грн.,

- №47 від 19.04.2018р. на суму 45 000,00 грн.;

- №52 від 25.04.2018р. на суму 40 000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що заборгованість за Договором за період 01.02.2015 року по 01.02.2018 року (включно) відповідачем сплачена перед позивачем частково в розмірі 109 500,00 грн.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача повну вартість отриманих послуг (за період з 01.02.2015 року по 01.02.2018 року включно), в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість з їх повної оплати в розмірі 120 349,38 грн. (з врахуванням часткової оплати заборгованості в розмірі 109 500,00 грн. до пред'явлення позову).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 229 849,38 грн. (основного боргу) підлягають частковому задоволенню та з врахуванням оплати боргу в розмірі 109 500,00 грн. (до моменту пред'явлення позову) становлять 120 349,38 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 55 619,77 грн. (інфляційних втрат) та 11 741,93 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 55 619,77 грн. (інфляційних втрат) та 11 741,93 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що розрахунок позивача (про стягнення 3% річних та інфляційних втрат) не відповідає дійсності, з огляду на те, що відповідач станом на 20.03.2018 року сплатив на рахунок позивача 24 500,00 грн., не приймаються судом, з огляду на те, що розрахунок позивачем був проведений за період з березня 2015р. по січень 2018р., тобто в той час як заборгованість відповідача перед позивачем становила 229 849,38 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплено в статті 55 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в пункті 1 статті 6 якої закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом.

Відповідно до статтей 2, 3 Закону України Про суд і статус суддів завданням суду є забезпечення кожному права на справедливий суд при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права. Реалізація права на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, забезпечення доступу до правосуддя. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України. Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні регламентуються Конвенцією про захист прав людини, Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Законом України Про виконавче провадження , Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто судді зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, при зверненні до суду за захистом свого порушеного права можна посилатися на норми Конвенції, а також рішення Європейського суду з прав людини як правову підставу своїх вимог та заперечень. При судовому розгляді та при прийнятті судових рішень у справі суди зобов'язані враховувати не лише закони та підзаконні акти при прийнятті органами державної влади, а і практику Європейського суду з прав людини та Конвенцію, оскільки це буде сприяти впровадженню принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) при здійсненні судочинства.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що розстрочка - спосіб виконання судового рішення, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Згідно з п. 7.1.2. Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №9 від 17.10.2012 року Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до п. 7.2. Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України № 9 від 17.10.2012 року Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Наразі заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також доказів відсутності грошових коштів для погашення наявної заборгованості, а тому враховуючи баланс інтересів стягувача та боржника суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви та розстрочення рішення суду на 6 місяців.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256, 331 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Промінь (01034, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 1/3-5, код ЄДРПОУ 19495978) на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) 120 349 (сто двадцять тисяч триста сорок дев'ять) грн. 38 коп . - основного боргу, 55 619 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 77 коп. - інфляційних втрат, 11 741 (одинадцять тисяч сімсот сорок одну) грн. 93 коп. - 3% річних, 2 815 (дві тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 67 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Промінь (01034, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 1/3-5, код ЄДРПОУ 19495978) про розстрочку виконання рішення суду - задовольнити частково.

5. Розстрочити виконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2018 року у справі №910/3225/18 строком на 6 (шість) місяців, визначивши сплату боргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промінь (01034, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 1/3-5, код ЄДРПОУ 19495978) на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) наступним чином:

- до 04.11.2018 року сплатити: 20 058 (двадцять тисяч п'ятдесят вісім ) грн. 23 коп. - основного боргу; 9 269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 97 коп. - інфляційних втрат; 1 957 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 03 коп. - 3% річних; 2 815 (дві тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 67 коп. - судового збору.

- до 04.12.2018 року сплатити: 20 058 (двадцять тисяч п'ятдесят вісім ) грн. 23 коп. - основного боргу; 9 269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 96 коп. - інфляційних втрат; 1 956 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 98 коп. - 3% річних.

- до 04.01.2019 року сплатити: 20 058 (двадцять тисяч п'ятдесят вісім ) грн. 23 коп. - основного боргу; 9 269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 96 коп. - інфляційних втрат; 1 956 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 98 коп. - 3% річних.

- до 04.02.2019 року сплатити: 20 058 (двадцять тисяч п'ятдесят вісім ) грн. 23 коп. - основного боргу; 9 269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 96 коп. - інфляційних втрат; 1 956 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 98 коп. - 3% річних.

- до 04.03.2019 року сплатити: 20 058 (двадцять тисяч п'ятдесят вісім ) грн. 23 коп. - основного боргу; 9 269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 96 коп. - інфляційних втрат; 1 956 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 98 коп. - 3% річних.

- до 04.04.2018 року сплатити: 20 058 (двадцять тисяч п'ятдесят вісім ) грн. 23 коп. - основного боргу; 9 269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 96 коп. - інфляційних втрат; 1 956 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 98 коп. - 3% річних.

6. В решті задоволення заяви - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.10.2018 року.