Постанова

від 02.10.2018 по справі 825/3401/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

Київ

справа №825/3401/14

касаційне провадження №К/9901/8138/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Гончарова І.А., Ханової Р.Ф.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 (головуючий суддя Смірнова О.Є.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Літвіна Н.М., Хрімлі О.Г.) у справі №825/3401/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.10.2014 №0003382200 та №0003372200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Товариством з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів подано касаційну скаргу, у якій позивач просив постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 138.2, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період грудень 2011 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Глобінс груп та декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 23112,00грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальному розмірі 21707,00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 30.09.2014 №2220/22/35686700 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.10.2014 №0003382200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 23112,00грн. за основним платежем та 4859,00грн. за штрафними санкціями; від 14.10.2014 №0003372200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 21707,00грн. за основним платежем та 5427,00грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Глобінс груп не мали реального характеру.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зазначені приписи Податкового кодексу України узгоджуються з вимогами Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що діяв до набрання чинності кодексом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Глобінс груп не мали реального характеру з огляду на не підтвердження достатніми доказами, відсутністю необхідних умов для відповідної господарської діяльності.

Так, між позивачем та контрагентом укладено договір поставки комплектуючих для виготовлення склопакетів. Проте, судами встановлено, що комплектуючі для виготовлення склопакетів, які придбані Товариством з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів згідно видаткової накладної від 15.12.2011 №РН-0000284 за договором поставки від 01.03.2011 №14п не відповідають комплектуючим, зазначеним в прибутковій накладній від 15.12.2011 №00000336.

Судами попередніх інстанцій також не встановлено, саме придбаний товар за договором поставки від 01.03.2011 №14п поставлявся на склад матеріалів позивача та що з придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю Гоблінс груп комплектуючих для виготовлення склопакетів позивач виготовив продукцію, яку згодом продавав, враховуючи наявний на той час у відповідача сертифікату відповідності на готову продукцію на продукцію: вікна та балконні двері з пвх профілів Aluplast (Німеччина), Opentek (Україна), Lider (Україна) зі склопакетами із скла марки 4М1 із застосуванням енергозберігаючого покриття для застосування у всіх температурних зонах України.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку та додаткову перевірку доказів щодо фактичного здійснення господарських операцій із контрагентом, що знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтера Чернігів залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі №825/3401/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду