Рішення

від 02.10.2018 по справі 760/5641/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/265/18

Справа №760/5641/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника відповідача ТОВ Ватмір-1 - Корягіної М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ТОВ Ватмір-1 , ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідачів, та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним правочин оформлений довідкою-рахунком серії ВІА №423065 від 03.04.2014 року виданої ТОВ Ватмір-1 за яким право власності на транспортний засіб Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4 вибуло із володіння ОСОБА_1 у володіння ОСОБА_4

Витребувати транспортний засіб Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4 із володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником автомобіля Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4. Для придбання вказаного автомобіля позивачем був укладений кредитний договір та договір застави.

Відповідно до нотаріально засвідченої довіреності від 22.03.2010 року за реєстраційним №503 позивач передав право управляти та розпоряджатися належним йому автомобілем ОСОБА_3

В свою чергу, ОСОБА_3 надав позивачу розписку від 22.03.2010 року, в якій зобов'язався сплачувати необхідні платежі за кредитним договором позивача.

Проте, ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав та не попередив про це позивача, у зв'язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 67172,47 грн.

Про виниклу заборгованість позивач дізнався на стадії виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.02.2013 року та заборгованість була повністю ним погашена.

ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_3 з вимогою повернути йому автомобіль або сплатити заборгованість. Проте, ОСОБА_3 не виконав вимог позивача та не повернув автомобіль.

У зв'язку з зазначеними обставинами, 17.12.2013 року позивачем було скасовано довіреність від 22.03.2010 року, згідно з якою передавалось право управляти та розпоряджатися автомобілем ОСОБА_3

Однак, ОСОБА_3 03.04.2014 року, на підставі довіреності, яка була вже скасована позивачем, було відчужено автомобіль Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4 ОСОБА_4

В подальшому автомобіль був відчужений декілька разів, а саме 24.01.2015 року проведена перереєстрація транспортного засобу на підставі довідки-рахунку серії ВІА №814788 від 24.01.2015 року виданої ТОВ Авторада на ОСОБА_8; 19.02.2015 року проведена перереєстрація транспортного засобу на підставі довідки-рахунку серії ВІА №976531 від 18.02.2015 року виданої ПП ОСОБА_15. на ОСОБА_10; 12.01.2016 року проведена перереєстрація транспортного засобу на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ на ОСОБА_7

Оскільки автомобіль був відчужений на підставі скасованої довіреності, позивач вважає за необхідне визнати вчинений правочин щодо відчуження автомобіля від його імені до ОСОБА_4 недійсним.

Також, у зв'язку з тим, що автомобіль вибув з власності позивача поза його волею, відповідно до ст. 388 ЦК України просив витребувати автомобіль від останнього набувача ОСОБА_7

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2017 року у справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2017 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31.08.2017 року виправлено описку в ухвалі Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2017 року.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2017 року клопотання представника позивача про забезпечення доказів у справі задоволено.

09.11.2017 року були задоволені клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи документів, допит свідка та задоволено клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду документів.

23.07.2018 року у судовому засіданні було частково задоволено клопотання представника відповідача про призначення підготовчого засідання та надання часу на ознайомлення з матеріалами справи, а саме задоволено в частині надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.

14.08.2018 року у судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_11

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позовної заяви заперечував з підстав її необґрунтованості, у зв'язку із чим просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що підстав для визнання правочину оформленого довідкою-рахунком серії ВІА №423065 від 03.04.2014 року, виданої ТОВ Ватмір-1 за яким право власності на транспортний засіб Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4 вибуло із володіння ОСОБА_1 у володіння ОСОБА_4 немає, у зв'язку із чим просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ТОВ Ватмір-1 в судовому засіданні також просила відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що сторонами в справі надані пояснення та заперечення, підстави, визначені законом для відкладення розгляду справи та оголошення в ній перерви відсутні, суд вважає за можливе розглядати справу без участі представника відповідача.

Крім того, в матеріалах справи містяться письмові пояснення представника відповідача в яких він проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що після скасування довіреності на підставі якої був відчужений автомобіль позивача, останній не звернувся до суду за захистом свого порушеного права, а звернувся лише у 2017 році коли були пропущені строки позовної давності.

Крім того, позивач не надав доказів повідомлення відповідача ОСОБА_3 про скасування довіреності.

Вважає, що відповідач ОСОБА_7 набув право власності на законних підставах, оскільки на дату укладення договору купівлі-продажу автомобіля від 12.01.2016 року йому не було відомо про права третіх осіб.

У випадку, коли власник по своїй волі позбавився володіння своїм майном, зокрема передав право розпоряджатися спірним майном, шляхом видачі відповідної довіреності, іншим особам, які неправомірно згодом здійснили відчуження такого майна третім особам, таке майно не може бути витребувано на підставі ст. 388 ЦК України у добросовісного набувача, оскільки у останнього за законом виникає право власності на це майно.

На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_7 просив застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши думку позивача та його представника, відповідача ОСОБА_3, представників відповідачів ОСОБА_4 та ТОВ Ватмір-1 , врахувавши письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_7, допитавши свідка, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.03.2008 року між позивачем та АКІБ УкрСиббанк , правонаступником якого є АТ Дельта Банк був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11321384000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 134317,00 грн. та у забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі позивач передав в заставу транспортний засіб Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 22.03.2010 року за реєстраційним номером 503, позивач передав право управляти та розпоряджатися належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_5, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 20.03.2008 року, автомобілем Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, - ОСОБА_3

Довіреність видана на п'ять років до 22.03.2015 року.

В свою чергу, ОСОБА_3 надав позивачу розписку від 22.03.2010 року, згідно якої зобов'язався сплачувати необхідні платежі за кредитним договором позивача.

Проте, як зазначив позивач, відповідач ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання по внесенню необхідних платежів за кредитним договором, не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість в сумі 67172,47 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.02.2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_12 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором №11321384000 від 25.03.2018 року у розмірі 67172,47 грн. та стягнуто в рівних частинах судові витрати.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В судовому засіданні позивач зазначив, що про виниклу заборгованість він дізнався лише на стадії виконання зазначеного рішення суду та заборгованість була ним повністю погашена.

Звернення позивача до відповідача ОСОБА_3 з вимогами про повернення автомобіля або сплати заборгованості залишені відповідачем без уваги, у зв'язку із чим, 17.12.2013 року позивачем було скасовано довіреність від 22.03.2010 року видану на ОСОБА_3, згідно з якою передавалось право управляти та розпоряджатися власністю позивача, а саме автомобілем Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_13 було повідомлено про скасування зазначеної довіреності в присутності свідків.

В свою чергу, ОСОБА_3 було відчужено автомобіль Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, на підставі довіреності, яка на момент відчуження була скасована позивачем, що на думку позивача свідчить про недійсність правочину, на що слід зазначити наступне.

Встановлено, що згідно даних Головного сервісного центру МВС України від 20.07.2017 року, з 20.03.2008 року автомобіль Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4, було зареєстровано за позивачем ОСОБА_1

03.04.2014 року зазначений автомобіль було перереєстровано ОСОБА_3, на підставі довіреності від 22.03.2010 року, згідно довідки-рахунку серії ВІА №423065 від 03.04.2014 року, що видана філією №1 ТОВ Ватмір-1 на ОСОБА_4

Позивач вважає, що відповідач не мав права відчужувати спірний автомобіль, оскільки довіреність від 22.03.2010 року була ним скасована і відповідач ОСОБА_3 попереджався про це у присутності свідків.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_3 такого попередження від позивача, а також відсутні докази про залучення та отримання свідчень від свідків (в тому числі відсутні прізвища, імена та по батькові, а також їх адреси).

У зв'язку із цим, суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 не міг знати про припинення (скасування) довіреності, а тому і здійснив відчуження спірного автомобіля.

Зазначене не спростовано позивачем та його представником у судовому засіданні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Встановлено, що згідно інформації Регіонального сервісного центру, автомобіль Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4, був відчужений ще декілька разів, а саме:

24.01.2015 року проведена перереєстрація транспортного засобу на підставі довідки-рахунку серії ВІА №814788 від 24.01.2015 року виданої ТОВ Авторада на ОСОБА_8;

19.02.2015 року проведена перереєстрація транспортного засобу на підставі довідки-рахунку серії ВІА №976531 від 18.02.2015 року виданої ПП ОСОБА_15 на ОСОБА_10;

12.01.2016 року проведена перереєстрація транспортного засобу на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ на ОСОБА_7

Отже, останній власник спірного автомобіля ОСОБА_7 набув право власності на автомобіль Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4 на підставі укладання договору купівлі-продажу транспортного засобу №0544/2016/23 від 12.01.2016 року з продавцем ОСОБА_10

Відповідно до Наказу МВС України №1646 від 29.12.2015 року Про затвердження Положення про територіальний сервісний центр МВС до основних функцій ТСЦ МВС належить зокрема, внесення до Єдиного державного реєстру МВС інформації про накладення або зняття встановлених у визначеному законодавством порядку обмежень щодо транспортних засобів або їх власників.

Відповідно до абз. 3 п. 9.3 Наказу МВС від 11.08.2011 року №379 Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них зміни у відомостях про встановлені обмеження здійснюються на підставі документів, які підтверджують зняття заборон і обмежень, засвідчених в установленому порядку.

Встановлено, що договір купівлі-продажу транспортного засобу №0544/2016/23 від 12.01.2016 року був укладений в Територіальному РСЦ МВС у Вінницькій області в розпорядженні якої є доступ до Єдиного державного реєстру МВС, що свідчить про відсутність записів про заборони чи обмеження щодо спірного майна на день укладання договору купівлі-продажу.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими при з'ясуванні обставин справи по суті.

Слід зазначити, що обов'язок повідомлення представника та третіх осіб про скасування довіреності покладено на особу, яка видала довіреність і згодом скасувала її.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази такого повідомлення.

В позовній заяві позивач просив визнати правочин про відчуження спірного майна, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним, з підстав, що позивач не мав на меті відчужувати спірне майно, тобто, відчуження відбулося поза його волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

При цьому, судом не встановлено, що сторони оспорюваного правочину знали чи могли знати про наявність перешкод до вчинення правочину, а саме про скасування позивачем довіреності від 22.03.2010 року, якою він уповноважив ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися спірним автомобілем.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наведений вище перелік є вичерпним.

У випадку коли власник по своїй волі позбавився володіння своїм майном, зокрема передав право розпоряджатися спірним майном, шляхом видачі відповідної довіреності, іншим особам, які неправомірно згодом здійснили відчуження такого майна третім особам, таке майно не може бути витребувано на підставі ст. 388 ЦК України у добросовісного набувача, оскільки у останнього за законом виникає право власності на це майно.

Статтею 330 ЦК України встановлено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Отже, тільки на власникові лежить ризик необачливого вибору контрагента, якому він довірив своє майно.

У такому випадку власник може звернутися з відповідним позовом про відшкодування збитків до особи, що здійснила неправомірне відчуження майна власника.

Постановою Верховного Суду України у справі №6-2233цс16 від 21.12.2016 року викладена аналогічна правова позиція, відповідно до якої, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Отже, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Таким чином, витребування спірного майна від добросовісного набувача, в даному випадку ОСОБА_7 є безпідставним, оскільки у діях позивача вбачається наявність його волі на передачу майна іншій особі.

Крім того, неповідомлення позивачем ОСОБА_3 про скасування довіреності також свідчить про наявність волі позивача на передачу майна іншій особі.

Позивачем не додано до матеріалів справи доказів та не було і надано в судовому засіданні того, що він повідомляв ОСОБА_3 про скасування довіреності від 22.03.2010 року.

Що стосується пояснень свідка ОСОБА_11 то суд не приймає їх до уваги, оскільки її судження є упередженими і такими, що не розкривають об'єктивної картини справи. Крім того, вони не спростовують висновків суду, щодо вирішення даного спору, а тому суд критично ставиться до даних ними пояснень і бере їх до уваги лише в частині загального опису подій.

Крім того, слід звернути увагу на те, що після скасування довіреності 17.12.2013 року позивач не звернувся до суду за захистом свого права і не витребував спірне майно з володіння ОСОБА_3

Позивач звернувся до суду 24.03.2017 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

При цьому ст. 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 260 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В матеріалах справи міститься заява представника відповідача ОСОБА_14 про застосування строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Встановлено, що підставою для звернення до суду стало те, що 22.02.2010 року позивачем було видано нотаріальну засвідчену довіреність за реєстраційним №503, якою він уповноважив ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, виданого УДАІ ГУ МВС в м. Києві від 20.03.2008 року, автомобілем марки Opel Vektra 2200, 2008 р.в., кузов НОМЕР_4.

Того ж дня, 22.03.2010 року ОСОБА_3 була видана позивачу розписка, відповідно до якої він взяв на себе зобов'язання, серед іншого, сплачувати необхідні платежі за кредитом на спірне майно, нести повну моральну та матеріальну відповідальність перед третіми особами, та зняти спірне майно з обліку та кредиту.

Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 не здійснював необхідних платежів за кредитом та він дізнався про виниклу заборгованість по договору кредиту на стадії виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.02.2013 року.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що АТ Дельта Банк надав позивачу довідку №05-868351 від 20.06.2012 року із зазначенням загальної суми заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що позивач дізнався про наявну заборгованість раніше стадії виконавчого провадження.

Враховуючи те, що про заборгованість за договором кредиту позивачу було відомо вже з 20.06.2012 року, довіреність він скасував 17.12.2013 року та звернувся до суду лише 24.03.2017 року, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, що є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні, позивач та його представник не змогли пояснити причини пропуску звернення з даним позовом до суду та не просили про його поновлення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , ст.ст. 12, 203, 216, 249, 253-255, 257, 261, 267, 328, 330, 388 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ТОВ Ватмір-1 , ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину та витребування майна відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, адреса проживання: АДРЕСА_1;

Відповідач: ОСОБА_4, адреса проживання: АДРЕСА_2;

Відповідач: ОСОБА_3, адреса проживання: АДРЕСА_3;

Відповідач: ТОВ Ватмір-1 , код ЄДРПОУ 31090618, адреса: м. Київ, вул. О. Теліги, 3;

Відповідач: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_4.

Суддя