Постанова

від 28.01.2019 по справі 760/5641/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/925/2019

Справа № 760/5641/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 січня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва в складі судді Оксюти Т.Г., ухвалене в м. Київ 02 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Ватмір-1 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та витребування майна,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання правочину недійсним та витребування майна, уточнивши позовні вимоги у вересні 2017 року, просив визнати недійсним правочин, оформлений довідкою-рахунком серії ВІА № 423065 від 03 квітня 2014 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю Ватмір-1 , за яким право власності на транспортний засіб вибуло із володіння ОСОБА_1 у володіння ОСОБА_2; витребувати транспортний засіб Opel Vektra 2200 із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1

Позов мотивував тим, що відповідно до нотаріально засвідченої довіреності від 22 березня 2010 року він передав право управляти та розпоряджатися належним йому автомобілем Opel Vektra 2200 ОСОБА_3 на п'ять років строком до 22 березня 2015 року, також ОСОБА_3 особисто надав йому розписку, в якій зобов'язувався сплачувати необхідні платежі за кредитним договором від 25 березня 2008 року, за рахунок якого було придбано даний автомобіль.

В зв'язку із утворенням заборгованості за кредитним договором 17 грудня 2013 року позивачем було скасовано довіреність від 22 березня 2008 року, натомість ОСОБА_3 відчужив автомобіль вже на момент її скасування, що свідчить про недійсність такого правочину, а також про вибуття автомобіля з власності позивача поза його волею. В подальшому автомобіль був відчужений ще декілька разів і його власником станом на даний час є ОСОБА_4

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2018 року та ухвали нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що доводи суду першої інстанції про пропущення позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, такими, що суперечать нормам діючого законодавства та не відповідають обставинам справи. Вказував, що він не стягує кошти в порядку регресу за невиплату відповідачем кредиту, а оскаржує правочин, оформлений довідкою-рахунком від 03 квітня 2014 року, а оскільки позов подано 24 березня 2017 року, він не пропустив строк позовної давності.

Зазначав, що повідомив ОСОБА_3 про скасування довіреності, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5, які були відкинуті судом без обґрунтування, чому показання свідка є упередженими та в чому саме це проявляється.

Вказував, що судом проігноровано положення п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, в якій чітко зазначені підстави витребування власником майна, придбаного добросовісним набувачем за відплатним договором - вибуття з володіння власника поза його волею. Сам факт того, що позивач залишив транспортний засіб у користуванні ОСОБА_3 без довіреності, не суперечить діючому на той момент законодавству та не означає, що позивач доручив відповідачу відчужувати транспортний засіб. ОСОБА_3 заздалегідь готувався до відчуження транспортного засобу та відчужив його родичу за занижену вартість і без будь-якої згоди власника.

10 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку направив відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що прийняте судом рішення є законним і обґрунтованим, судом повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому воно має залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Вказував, що позивач звернувся до суду із позовом 24 березня 2017 року, предметом даного позову є витребування спірного автомобіля та передача його позивачу на підставі ст. 387 ЦК України, однак доказів, чому позивач звертається до суду з позовом про витребування свого майна після вжиття заходів щодо повернення такого майна через 3 роки 4 місяці, суду не надано.

Заперечував доводи апеляційної скарги, що на підставі наданих показань свідка можна встановити обставини справи, на які посилається позивач, а саме факт повідомлення ОСОБА_3 про скасування виданої позивачем довіреності, оскільки якщо довіреність була посвідчена нотаріально, то і відмова від неї вимагає нотаріальної форми.

Посилався на п. 6 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 року № 296/5, яким чітко встановлений порядок скасування довіреності, відповідно до якого повідомлення про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви. Належних доказів щодо повідомлення відповідача про скасування довіреності судом першої інстанції не встановлено та зроблено правильний висновок, що ОСОБА_3 не міг знати про припинення (скасування) довіреності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2008 року АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11321384000, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 134317 грн. У забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі позичальник передає в заставу, а банк приймає транспортний засіб Opel Vectra д.н.з. НОМЕР_1 (а. с. 3 - 11 т. 1).

22 березня 2010 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 та ОСОБА_3, кожного окремо, управляти та розпоряджатися (продати, обміняти, заставляти, в тому числі зобов'язуючись порукою, здати в оренду, експлуатувати, за ціною та на умовах на розсуд представника) належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2, виданого УДАІ ГУ МВС України в місті Києві 20 березня 2008 року автомобілем Opel Vectra д.н.з. НОМЕР_1 зареєстрованим УДАІ ГУ МВС України в місті Києві 20 березня 2008 року, про що видав довіреність строком на 5 років до 22 березня 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В. (а. с. 14 т. 1).

В матеріалах справи на а. с. 15 міститься розписка, складена від імені ОСОБА_3 22 березня 2010 року, згідно якої ОСОБА_3 зобов'язується своєчасно сплачувати платежі за кредитом ОСОБА_1 на автомобіль Опель Вектра д.н.з. НОМЕР_1, застрахувати і нести повну моральну і матеріальну відповідальність перед третіми особами з приводу експлуатації вказаного автомобіля. Після цього зобов'язується зняти автомобіль з обліку і кредиту.

20 червня 2012 року ПАТ Дельта Банк видано довідку ОСОБА_1 про розмір заборгованості за кредитним договором, права вимоги за яким перейшли до нього від первісного кредитора АТ УкрСиббанк , в розмірі 71277,22 грн. (а. с. 109 т. 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року за позовом ПАТ Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено, стягнуто солідарно із відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 11321384000 в розмірі 67172,47 грн. та судові витрати (а. с. 12 - 13 т. 1).

Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 17 грудня 2013 року, 17 грудня 2013 року припинено дію довіреності від 22 березня 2010 року на підставі заяви про реєстрацію припинення дії довіреності у Єдиному реєстрі довіреностей, подану до приватного нотаріуса Авдієнка В.В. (а. с. 16 т. 1).

19 грудня 2013 року ОСОБА_1 подав заяву на ім?я АТ Дельта Банк щодо скасування довіреності на ім?я ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а. с. 110 т. 1).

24 грудня 2013 року ОСОБА_1 внесено 50780 грн. на рахунок ПАТ Дельта Банк на погашення кредитної заборгованості згідно договору № 11321384000 від 25 березня 2008 року (а. с. 106 т.1).

В матеріалах справи на а. с. 111 т. 1 міститься довідка АТ Дельта Банк , видана на ім'я ОСОБА_1 31 грудня 2013 року про припинення дії кредитного договору у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань за вказаним договором перед кредитором.

27 лютого 2014 року старшим державним виконавцем органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-856/2013 від 04 квітня 2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача ПАТ Дельта Банк про виконання виконавчого документа в повному обсязі (а. с. 108 т. 1).

Згідно листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2017 року № 31/325аз, автомобіль Opel Vectra д.н.з. НОМЕР_1 було зареєстровано за ОСОБА_1, 03 квітня 2014 року перереєстровано на ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунка серії ВІА № 423065 від 03 квітня 2014 року, оформленої філією № 1 ТОВ Ватмір-1 , акту техкомісії 113452/1 ФОП Абрамчук Тетяна Борисівна від 01 квітня 2014 року та дозволу НДЦ БДР МВС України № 0428256 від 01 квітня 2014 року. 24 січня 2015 року вказаний транспортний засіб на підставі довідки-рахунку серії ВІА № 814788 від 24 січня 2015 року ТОВ Авторада було перереєстровано на ОСОБА_10 19 лютого 2015 року автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_11 на підставі довідки-рахунка серії ВІА № 976531 18 лютого 2015 року ПП Іванов Ігор Вікторович . 12 січня 2016 року автомобіль Opel Vectra на підставі договору купівлі-продажу серії 0544 № 2016/23, укладеного 12 січня 2016 року в ТСЦ 0544 РСЦ МВС у Вінницькій області зареєстровано за ОСОБА_4 (а. с. 50, 76 т. 1).

Згідно довідки-рахунку від 03 квітня 2014 року, автомобіль Opel Vectra було відчужено на користь ОСОБА_2 за 77000 грн. (а. с. 113 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із його недоведеності, оскільки у діях позивача вбачається наявність його волі на передачу майна іншій особі. Крім того, судом одночасно відмовлено в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки про заборгованість за договором кредиту позивачу було відомо вже з 20 червня 2012 року, довіреність він скасував 17 грудня 2013 року та звернувся до суду лише 24 березня 2017 року.

Із такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися повністю, виходячи із наступного.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 14 судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відтак, одночасна відмова рішенням суду в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності і в зв'язку із його недоведеністю є помилковою, рішення суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо підставності позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. ст. 237, 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється зокрема у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала.

Відповідно до ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що вважає за необхідне визнати вчинений правочин щодо відчуження автомобіля від його імені на користь ОСОБА_2 недійсним, оскільки він не відчужував та не мав на меті відчужувати автомобіль, який перебував у його власності, він не вступав у правовідносини з ОСОБА_2 та/або ТОВ Ватмір-1 , не підписував будь-яких документів, що стосуються продажу автомобіля. Вважав, що зазначене свідчить про вибуття автомобіля від ОСОБА_1 поза його волею, що відповідно до ст. 388 ЦК України надає йому право витребувати автомобіль від кінцевого набувача - ОСОБА_4

Разом із тим, виходячи з аналізу ст. 249 ЦК України, момент скасування довіреності та момент втрати нею чинності для представника та третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, не збігаються. Скасована довіреність втрачає чинність для представника та третіх осіб з моменту настання першої із подій: або коли представник довідався або міг довідатися про скасування довіреності; або коли третя особа дізналась або могла дізнатись, що дія довіреності припинилася. До настання такої події скасована довіреність є чинною для представника та третіх осіб, перед якими представник представляє інтереси довірителя. Відповідно, всі вчинені представником в цей час правочини є чинними і для довірителя.

Проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 знала або могла знати, що видана на ім'я ОСОБА_3 довіреність скасована за заявою ОСОБА_1 17 грудня 2013 року, а ОСОБА_3 був повідомлений про відкликання цієї довіреності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 58 Закону України Про нотаріат нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб. Припинення дії доручення провадиться в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.2, 6.4 п. 6 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5 особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення. Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви.

Єдиним доказом на підтвердження обставин повідомлення ОСОБА_3 про скасування довіреності є показання свідка ОСОБА_5

Оцінюючи даний доказ, апеляційний суд враховує, що показання свідків є особливим видом доказів, пов'язаних із ризиком суб'єктивного відношення до сторін, а свідок зі сторони позивача є його дружиною та в силу цих обставин може мати особисту заінтересованість у задоволенні позову і витребуванні спірного автомобіля на користь чоловіка.

Показаннями будь-яких інших свідків дані обставини не підтверджені.

Виходячи із вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що із показань даного свідка не можна встановити дійсні обставини справи та дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги, що показання свідка не були оскаржені відповідачами по справі та не взяті ними під сумнів, а отже фактично відповідачі визнали показання свідка такими, що мають значення для справи, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, надання пояснень суду, наведення своїх доводів, міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб є правом, а не обов'язком учасників справи відповідно до ст. 43 ЦПК України, і утримання від реалізації цього права не тотожне визнанню певних обставин.

В свою чергу, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які позивач посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на останнього, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач заздалегідь готувався до відчуження транспортного засобу, як не підтверджують, так і не спростовують обставин, на які посилався ОСОБА_1 в позові, а саме щодо повідомлення ОСОБА_3 про скасування довіреності, та є нічим не підтвердженими припущеннями.

Доводи апеляційної скарги, що спірний транспортний засіб було відчужено відповідачем його рідній матері за заниженою вартістю, не є самі по собі підставами для визнання недійсним правочину, оскільки дані дії вчинені в межах повноважень, визначених у довіреності, виданої на ім?я відповідача, та відхиляються апеляційним судом.

За таких обставин правочин щодо відчуження представником автомобіля 03 квітня 2014 року є чинним для довірителя відповідно до вимог ч. 3 ст. 249 ЦК України, а отже підстави для визнання правочину недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України і витребування майна на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України відсутні, позов не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи і задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем ОСОБА_4 було надано заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 178 т. 1), разом із тим, оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні позову по суті, то заява про застосування наслідків позовної давності ним не розглядається.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Оскільки в позові відмовлено, перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Ватмір-1 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та витребування майна.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2019 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.