Постанова

від 11.10.2018 по справі 910/20767/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20767/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Білоуса В.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент),

представник позивача - Ваховська І.Б. (за довіреністю від 22.01.2018 № 062/01/10-579),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" (далі - Товариство),

представник відповідача - не з'яв.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - комунальне підприємство "Печерськсервіс" (далі - Підприємство),

представник третьої особи - Рижкова Л.Є. - в.о. директора,

розглянув касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018

(суддя Літвінова М.Є.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2018

(головуючий суддя - Смірнова Л.Г., судді: Руденко М.А. і Кропивна Л.В.)

у справі № 910/20767/17

за позовом Департаменту

до Товариства

про розірвання договору та виселення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Підприємство.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про розірвання договору від 20.10.2015 № 2050 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір оренди) та виселення з орендованого приміщення.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором оренди в частині сплати орендної плати, що є підставою для дострокового розірвання цього договору й виселення відповідача з орендованого приміщення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2018: позов задоволено; розірвано Договір оренди, укладений Департаментом, Підприємством і Товариством; виселено Товариство з орендованого майна, а саме - нежитлового приміщення загальною площею 176,40 кв.м у нежитловому будинку №1, літера "Ж", корпус 6, перший поверх, по вул. Військовий проїзд (далі - Приміщення); на Товариство покладено судові витрати зі справи.

Відповідні рішення й постанову мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди у частині сплати орендних платежів.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Товариство, зазначаючи про неправильність висновку попередніх судових інстанцій щодо наявності підстав для розірвання Договору оренди та порушення ними норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення зі справи і ухвалити нове рішення, якими відмовити в позові, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної і касаційної скарг. Так, за доводами, наведеними у касаційній скарзі, судами порушено статті 651, 762, 782, 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 283, 287, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 5, частину третю статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункти 2.1, 4.4 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 (далі - Положення), статті 33, 34, 84, 105, 111 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що є підставою для скасування зазначених судових рішень.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано та зазначено, зокрема, що:

- Департаментом (орендодавець), Підприємством (балансоутримувач) і Товариством (орендар) було укладено Договір оренди, за яким:

Товариству передано в оренду Приміщення, належні до комунальної власності територіальної громади м. Києва, що знаходяться на балансі Підприємства;

строк дії цього договору - з 20.10.2015 по 18.10.2018;

цим договором передбачена сплата орендної плати на визначених ним умовах і в строки;

- за доводами позивача, відповідач договірні зобов'язання у частині здійснення платежів не виконав, через що виникла заборгованість з орендної плати понад 3 місяці підряд у сумі 188 925,50 грн.; крім того, відповідач має заборгованість з виплати витрат підприємства за користування земельною ділянкою в сумі 36 565,07 грн.;

- судовим рішенням зі справи № 910/9477/16 встановлено факт порушення відповідачем істотних зобов'язань зі сплати орендної плати за Договором оренди;

- у 2016-2017 роках Департаментом надсилалися Товариству письмові вимоги, в яких, із зазначенням про відмову від Договору оренди, вказувалося про необхідність звільнити приміщення та передати його за актом приймання - передачі, але відповідні вимоги Товариством залишено без реагування;

- довідками Підприємства підтверджується наявність у Товариства грошового зобов'язання зі сплати орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою. Крім того, судом у згаданій справі встановлено, що Товариство у встановлений договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконало, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання;

- згідно з пунктом 5.2 Договору оренди при несплаті орендарем плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитись від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря. У разі відмови наймодавця від Договору оренди договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору;

- за пунктом 6.7 Договору оренди при невиконанні або порушенні однією із сторін умов договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду;

- згідно з пунктом 9.6 Договору оренди на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами свої зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України;

- Товариство припускалося систематичного невнесення орендної плати за Договором оренди: так, Товариство не вносило її у встановлений цим договором строк протягом 5 місяців підряд (до 15.11.2015, до 15.12.2015, до 15.01.2016, до 15.02.2016, до 15.03.2016). У березні 2016 року Товариство сплатило кошти в сумах 4 924,98 грн. і 4 802,92 грн.; ці кошти Підприємство зарахувало у рахунок погашення наявної заборгованості з орендної плати. У подальшому Товариство не вносило платежі ще за кілька місяців підряд (до 15.05.2016, до 15.06.2016, до 15.07.2016), а в липні 2016 року сплатило лише 225 грн. та невнесена орендна плата становила 7 648,12 грн. У серпні і вересні 2016 року Товариство не вносило орендну плату, а в жовтні того ж року сплатило 600 грн. з нарахованих 9 781,94 грн. Після цього Товариство не вносило орендну плату упродовж 12 місяців;

- Товариством не подано суду доказів, які спростовували б наявність його заборгованості за орендними платежами.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для розірвання Договору оренди та виселення відповідача з Приміщення.

Попередніми судовими інстанціями встановлено і скаржником не заперечується, що Приміщення належить до комунального майна.

Отже, на правовідносини між учасниками поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до положень цього Закону:

- орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (частина третя статті 18);

- на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, зокрема, у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань (частина третя статті 26);

- у разі, зокрема, розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (частина перша статті 27).

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, аналогічна за змістом наведеному приписові статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" умова наведена і в пункті 9.6 укладеного сторонами Договору оренди.

Попередніми судовими інстанціями встановлено факти невиконання Товариством як орендарем своїх зобов'язань за Договором оренди у вигляді як несплати, так і несвоєчасної сплати орендної плати, - за відсутності доказів своєчасного і повного її внесення.

Тому з урахуванням наведених законодавчих приписів названі судові інстанції дійшли загалом правильного висновку про наявність підстав для розірвання Договору оренди, та відповідно й виселення Товариства з орендованого Приміщення - як способу повернення його орендодавцеві.

Аргументи касаційної скарги даного висновку в цілому не спростовують.

Так, скаржник, з посиланням на судове рішення від 07.07.2016 зі справи № 910/9477/16, зазначає, що "встановлена заборгованість за листопад-грудень 2015 року, лютий, квітень, травень 2016 року, тим самим відсутня заборгованість зі січень 2016 рік, березень 2016 рік, отже відсутність трьох місячної несплати ТОВ "Аладін-2013" орендних платежів, таким чином суд першої інстанції прийняв рішення в супереч частини 1 ст. 782 Цивільного кодексу України (хоча за текстом відображено) передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд".

Проте у дійсності наведений припис частини першої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не ставить можливість розірвання договору оренди саме державного та комунального майна у залежність від невнесення орендної плати саме протягом трьох місяців підряд. До того ж судами попередніх інстанцій з'ясовано і скаржником у цих інстанціях доказово не спростовано повного невнесення орендної плати за Договором оренди протягом 12 місяців підряд після жовтня 2016 року.

Безпідставним є посилання скаржника на те, що КП "Печерськсервіс" яке надало довідки (маються на увазі довідки Підприємства про наявність у Товариства грошових зобов'язань зі сплати орендної плати) не є а ні стороною договору оренди, а ні учасником процесу, взагалі невідома особа яка надала якісь довідки про грошове зобов'язання".

Натомість попередніми судовими інстанціями встановлено й відображено в прийнятих зі справи рішенні і постанові, що Підприємство було як однією із сторін у Договорі оренди (як балансоутримувач), так і учасником справи - як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України третя особа є учасником справи у справах позовного провадження, і, як такий, Підприємство мало право, зокрема, подавати докази (пункт 2 частини першої статті 42 ГПК України), більш того, було зобов'язане їх подавати в силу припису пункту 4 частини другої тієї ж статті ГПК України; частиною третьою статті 74 названого Кодексу також передбачено, що докази подаються як сторонами, так і іншими учасниками справи.

Поряд з тим Касаційний господарський суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується, і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.

Попередніми судовими інстанціями з'ясовано недоведення Товариством як відсутності порушення ним зобов'язань за Договором оренди, так і відсутності своєї вини у такому порушенні, - зокрема, ним не подано доказів своєчасного і повного внесення сум орендної плати у відповідності з Договором оренди.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Товариства.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2018 у справі № 910/20767/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Білоус

Суддя К. Пільков