Рішення
від 02.10.2018 по справі 127/11085/18
ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/11085/18

Провадження № 2/127/1891/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позов мотивовано тим, що 21.04.1998 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають повнолітнього сина ОСОБА_3, 13.06.1999р.н. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.03.2018року шлюб між сторонами розірвано. В період шлюбу 13.05.2008року за спільні кошти сторонами було набуто спірне майно - легковий автомобіль Dacia Logan , 2007 року випуску, сірого кольору, днз АВ5927АТ, який зареєстрований на відповідача. На даний час автомобілем користується тільки відповідач та не визнає права позивача на спірний автомобіль, вважає, що автомобіль належить лише йому, оскільки зареєстрований за ним. Просить визнати частки в спільній сумісній власності легкового автомобіля Dacia Logan, 2007 року випуску, сірого кольору, днз АВ5927АТ між сторонами по справі - по 1 /2 частині кожному. В рахунок вартості 1 /2 частки автомобіля Dacia Logan, 2007 року випуску, сірого кольору, днз АВ5927АТ стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію в розмірі 77 600,00грн.

24.05.2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 19.06.2018 року підготовче провадження по справі продовжено на строк тридцять днів.

14.09.2018року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, заперечували щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судом встановлено, що сторони з 21.04.1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія І-АМ № 019699 (а.с.10).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.03.2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.11-12).

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як вказує Пленум Верховного Суду України в п.23 постанови від 21.12.2007року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 16.12.2015 у справі №6-2641цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до п.3 ч.1ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з реєстраційної картки транспортного засобу 13.05.2008року, відповідно до д/р ЦБР097378 від 11.02.2008 року ВМД 100000010/8/430106 04.02.2008року за ОСОБА_4 було зареєстровано транспортний засіб Dacia Logan , державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску (а.с.13-14), тобто даний транспортний засіб було придбано під час шлюбу.

Однак, досліджуючи кошти, за які таке майно було набуте, суд приходить до висновку, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідача, враховуючи наступне.

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів № 308 від 12.04.1994 року ОСОБА_5 надано в постійне користування земельну ділянку №71 площею 800кв.м. по вул. О. Кобилянської як ветерану війни в Афганістані (а.с.37).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 09.09.2008року ОСОБА_2 продав ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0800га, кадастровий номер 0510136600:02:002:0170, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Лісова, б/н (вул. ОСОБА_7, ділянка 71) (а.с.36).

Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №755721, виданого управлінням земельних ресурсів і місті Вінниця 03.09.2008року, на підставі рішення Вінницької міської ради від 23.05.2008року № 1928 (п.3 договору купівлі - продажу).

Згідно п. 4 договору купівлі - продажу від 09.09.2008року, сторони, стверджують, що продаж вказаної в цьому договорі земельної ділянки вчиняється за 177 306,40 грн., які ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_6 повністю до підписання даного договору.

Відповідно до листа Верховного суду України від 29.10.2008року № 19-3767/0/8-08 земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно п. 5 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Враховуючи викладену норму закону, суд приходить до висновку, що земельна ділянка площею 0,0800га, кадастровий номер 0510136600:02:002:0170, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Лісова, б/н (вул. ОСОБА_7, ділянка 71) є особистою приватною власністю ОСОБА_5, оскільки останній безоплатно отримав її в приватну власність у 2008 році, використавши своє право громадянина на приватизацію.

Як встановлено в судовому засіданні про що підтвердили і свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які були свідками продажу земельної ділянки та отримання коштів за її продаж, ОСОБА_2 фактично отримав кошти в розмірі 40 000,00 доларів США за продаж земельної ділянки в січні 2008 року та вніс їх на поточний рахунок в ПАТ Укрсоцбанк , що підтверджується листом ПАТ Укрсоцбанк № 04.3-02/96-6270 від 25.06.2018року де вказано, що 15.01.2008 року ОСОБА_2 вніс на поточний рахунок кошти в розмірі 40 000,00 доларів США, які в цей же день були розміщені на вклад на вимогу .

В судовому засіданні відповідач вказав, що придбав спірний транспортний засіб в лютому 2008 року за 17 200 доларів США, однак зареєстрував його та поставив на облік лише в травні 2008 року, автомобіль було придбано за кошти, які отримав за реалізацію земельної ділянки.

Відповідно до листа ПАТ Укрсоцбанк № 04.3-02/96-6270 від 25.06.2018року, ОСОБА_2 дійсно 07.02.2008 року зняв з рахунку 20 000,00 доларів США.

Враховуючи вище викладене та те, що в судовому засіданні відповідачем було доведено, що спірний автомобіль був придбаний ним за його особисті кошти, а позивачем навпаки не надано жодного доказу щодо придбання спірного майна за спільні кошти подружжя, суд приходить до висновку що спірне майно не є спільним майном подружжя, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного згідно ст. ст. 57, 60, 61 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280 ЦПК України, ЗУ Про судовий збір , суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 09.10.2018року.

ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2.

ОСОБА_2, м. Вінниця, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: м. Вінниця, 3-й провул. Український, 11, ІПН НОМЕР_3.

Суддя:

СудВінницький міський суд Вінницької області
Дата ухвалення рішення02.10.2018
Оприлюднено14.10.2018
Номер документу77078092
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —127/11085/18

Ухвала від 29.07.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Штелик Світлана Павлівна

Ухвала від 18.02.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Штелик Світлана Павлівна

Постанова від 27.12.2018

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Міхасішин І. В.

Ухвала від 30.11.2018

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Міхасішин І. В.

Ухвала від 23.11.2018

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Міхасішин І. В.

Ухвала від 19.11.2018

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Міхасішин І. В.

Рішення від 02.10.2018

Цивільне

Вінницький міський суд Вінницької області

Федчишен С. А.

Рішення від 02.10.2018

Цивільне

Вінницький міський суд Вінницької області

Федчишен С. А.

Ухвала від 14.09.2018

Цивільне

Вінницький міський суд Вінницької області

Федчишен С. А.

Ухвала від 19.06.2018

Цивільне

Вінницький міський суд Вінницької області

Федчишен С. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні