Постанова

від 27.12.2018 по справі 127/11085/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/11085/18

Провадження № 22-ц/801/296/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 рокуСправа № 127/11085/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниця цивільну справу №127/1085/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою поданою представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року, повний текст якого складено 09 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Федчишена С.А.,

встановив:

В травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 21 квітня 1998 року по 26 березня 2018 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу сторонами було придбано автомобіль Dacia Logan , 2007 року випуску, сірого кольору, днз НОМЕР_1, який зареєстрований на відповідача. Після припинення спільного проживання сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу вказаного автомобіля. Відповідно до повідомлення Вінницької торгово-промислової палати від 19 жовтня 2017 року, середня ринкова вартість транспортного засобу Dacia Logan , 2007 року випуску становить 155 200 грн.

Виходячи з чого, просила визнати частки в спільній сумісній власності легкового автомобіля Dacia Logan, 2007 року випуску, сірого кольору, днз НОМЕР_1 між сторонами по справі - по ? частині кожному. В рахунок вартості ? частки автомобіля Dacia Logan, 2007 року випуску, сірого кольору, днз НОМЕР_1 стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію в розмірі 77 600,00грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, поданій адвокатом ОСОБА_5, ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що висновки суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_6 не відповідають обставинам справи.

Адвокатом відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач придбав спірний автомобіль за особисті кошти, отримані від відчуження земельної ділянки, яка належала йому на праві особистої власності, тоді як позивачем не спростовано ці доводи та не доведено, що автомобіль було придбано за інші кошти. При цьому обраний ОСОБА_3 спосіб захисту свого права, а саме визнання часток сторін у спільному майні по ? кожному, порушує право третьої особи - ОСОБА_8, який придбав вказаний автомобіль у ОСОБА_6 22 березня 2018 року. Також необґрунтованою є вимога про стягнення грошової компенсації в сумі 77600 грн., оскільки оцінка автомобіля була проведена позивачем без фактичного огляду, без дотримання порядку призначення експертизи, а отже цей доказ не підтверджує дійсну ринкову вартість автомобіля.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль Dacia Logan, 2007 року випуску, днз НОМЕР_1 було придбано за особисті кошти відповідача ОСОБА_6, отримані останнім від відчуження в січні 2008 року належної йому на праві особистої власності земельної ділянки в сумі 40000 доларів США, а тому такий автомобіль не підлягає поділу як об'єкт спільної сумісної власності подружжя.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки такі висновки не відповідають обставинам справи, до яких суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

По справі встановлено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 21 квітня 1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_5 (а.с.10).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.11-12).

Відповідно до д/р ЦБР097378 від 11 лютого 2008 року ВМД 100000010/8/430106 04 лютого 2008 року за ОСОБА_6 було зареєстровано транспортний Dacia Logan , державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу 13 травня 2008 року, виданим Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області (а.с.13-14).

Тобто даний транспортний засіб було придбано під час шлюбу сторін.

Частиною першою ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом, встановленим статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1)майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2)майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею /ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя, визначені у статті 60 СК України).

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 зроблено висновок про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №405/2391/15-ц.

Відповідач ОСОБА_4 заперечує обставини, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки був придбаний за особисті кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої власності земельної ділянки.

Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів № 308 від 12 квітня 1994 року ОСОБА_6 надано в постійне користування земельну ділянку АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків, як ветерану війни в Афганістані (а.с.37).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 09 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 2398, ОСОБА_4 продав ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0800га, кадастровий номер НОМЕР_6, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_2) (а.с.36).

Згідно з п. 3 договору вказана земельна ділянка належить ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_7, виданого управлінням земельних ресурсів і місті Вінниця 03 вересня 2008 року, на підставі рішення Вінницької міської ради від 23 травня 2008 року № 1928.

Продаж вказаної в цьому договорі земельної ділянки вчинено за 177 306,40 грн., які ОСОБА_4 одержав від ОСОБА_10 повністю до підписання даного договору (п.4 договору купівлі - продажу).

Згідно з роз'ясненнями наданими в п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Відповідно до листа ПАТ Укрсоцбанк № 04.3-02/96-6270 від 25 червня 2018 року ОСОБА_4 15 січня 2008 року вніс на поточний рахунок кошти в розмірі 40 000,00 доларів США, які в цей же день були розміщені на вклад на вимогу . 04 лютого 2008 року з рахунку було знято 2000 дол. США та 07 лютого 2008 року було знято 20000 дол. США. (а.с. 53).

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними доводи відповідача про те, що автомобіль було придбано за ціною 17 200 доларів США в лютому 2008 року, за кошти які останній зняв із вкладного рахунку в банку в сумі 20000 дол. США., які в свою чергу є коштами, отриманими в січні 2008 року від продажу земельної ділянки за суму 40000 дол. США.

Проте, судом першої інстанції не було дослідженого жодного доказу на предмет вартості спірного автомобіля на момент його продажу.

Водночас, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що зазначена земельна ділянка на момент придбання автомобіля в лютому 2008 року перебувала у постійному користуванні ОСОБА_6 і лише 03 вересня 2008 року відповідач отримав Державний акт на цю земельну ділянку.

Так, відповідно до положень статей 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Отже, до моменту отримання правовстановлюючих документів на визначену земельну ділянку ОСОБА_4 не міг розпоряджатися нею у встановленому законом порядку.

Також посилання, ОСОБА_6 на те, що у січні 2008 року ним було отримано від ОСОБА_10 завдаток у сумі 40000 дол. США за земельну ділянку не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у справі.

Так, згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно з ч.1 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не є допустимими доказами підтвердження отримання ОСОБА_6 коштів у сумі 40000 дол. США як завдатку за земельну ділянку.

Також і лист ПАТ Укрсоцбанк № 04.3-02/96-6270 від 25 червня 2018 року не підтверджує джерело походження коштів, які було внесено ОСОБА_6 на депозитний рахунок в банку.

З урахуванням того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено через значний проміжок часу після придбання спірного автомобіля, а також не надано допустимих і беззаперечних доказів його придбання за особисті кошти (кошти отримані від відчуження особистого майна) відповідача, висновки суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_6 не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Також помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не спростовано заперечень відповідача щодо належності спірного об'єкта до спільної сумісної власності подружжя, оскільки як було встановлено вище, тягар спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя покладається саме на сторону, яка заперечує цю обставину, в цьому випадку на відповідача.

Виходячи з чого спірний автомобіль Dacia Logan , 2007 року випуску, сірого кольору, днз НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, відповідно до договору купівлі-продажу 0546/2018/869943 від 22 березня 2018 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_8 автомобіль Dacia Logan , державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску за ціною 2000 грн., тобто ще під час шлюбу сторін (а.с. 35).

Таким чином, автомобіль вибув з власності ОСОБА_6 і не може бути задоволена вимога ОСОБА_3 про визнання часток у спільній сумній власності на автомобіль по ? кожному.

Разом з тим, як видно з договору купівлі-продажу від 22 березня 2018 року, автомобіль було відчужено відповідачем без згоди на те ОСОБА_3

За змістом ч.1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Як роз'яснено в п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 N 11 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або

приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна, яке було відчужене без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.

Згідно з повідомленням Вінницької Торгово-промислової палати від 19 жовтня 2017 року середня ринкова вартість транспортного засобу Dacia Logan , 1.6, 2007 року випуску станом на 18 жовтня 2017 року становить 155 200 грн. (а.с. 15).

Колегією суддів не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо наданої позивачем оцінки вартості автомобіля, оскільки відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи

Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу рівності сторін, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, Кресс проти Франції (Kress v. France), [GC], заява № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; Ф.С.Б. проти Італії (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, серія A № 208-B, п. 33; Т. проти Італії (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, серія A № 245-C, п. 26; та Кайя проти Австрії (Kaya v. Austria), заява № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Відповідачем не спростовано доказу на підтвердження вартості автомобіля наданого ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_6 ? вартості автомобіля Dacia Logan , 2007 року випуску в сумі 77 600 грн. підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача ; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно квитанції № 22462341-1 від 08 травня 2018 року ОСОБА_3 сплачено судовий збір у сумі 776 грн. за подання позову та за подання апеляційної скарги 1164 грн., що підтверджується квитанцією № 128D1B1C2C від 05 листопада 2018 року.

Оскільки вимога ОСОБА_3 про стягнення з відповідача 77 600 грн. компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності задоволено повністю, понесені витрати на сплату судового збору всього у сумі 1940 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 376, 381,382, 384, 389 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу подану представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 (зареєстрований АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3) на користь ОСОБА_3 (зареєстрована АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_4) 77 600 (сімдесят сім тисяч шістсот) гривень у рахунок вартості ? частки автомобіля Dacia Logan , державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_2.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 (зареєстрований АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3) на користь ОСОБА_3 (зареєстрована АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_4) 1940 (одна тисяча дев'ятсот сорок) гривень понесених витрат на сплату судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: І.М. Стадник

Ю.Б. Войтко