Рішення

від 03.10.2018 по справі 903/418/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2018 р. Справа № 903/418/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Маневицької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі позивачів:

1) Волинської обласної державної адміністрації

2) Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича

про зобов'язання звільнити та повернути приміщення

за участю представників-учасників справи:

від позивача-1: Гаргола О. А., довіреність № 2270/58/2-18 від 11.04.2018 року;

від позивача-2: Ковальова В.М., довіреність № 400/1-11 від 10.09.2018 року;

від відповідача: Дядюсь М. В., підприємець, паспорт серія НОМЕР_2;

В судовому засіданні взяв участь прокурор: Скучинський Л. Є., службове посвідчення №036131 від 29.10.2015 року.

Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Суть спору: Керівник Маневицької місцевої прокуратури Волинської області звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації та Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити приміщення площею 43,4 кв. м, вартістю 175586 грн., яке розташоване за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с. Залісоче, вул. Луцька, 25а, та повернути його балансоутримувачу, а саме - Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку.

В обґрунтування заявленої вимоги вказує, що В'їзна (Луцька) брама міських укріплень ХVII сторіччя, яка знаходиться у с.Залісоче Ківерцівського р-ну Волинської області по вул. Луцькій, 25а відноситься до переліку пам'яток культурної спадщини (охоронний номер об'єкта 1026), її власником є держава, даний об'єкт відноситься до групи а і не може використовуватися для практичних цілей. Згідно розпорядження голови Волинської ОДА №315 від 23.07.2015р. та акта прийому-передачі від 31.08.2015р. об'єкт передано на баланс Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, площею 43,4 кв.м., балансова вартість на момент передачі - 175 586 грн.; пам'ятка використовується відповідачем - підприємцем Дядюсь М.В. у комерційних цілях (роздрібна торгівля) без укладення договору оренди та оплати за його використання; договір оренди на земельну ділянку під об'єктом не укладено, відповідач сплачує орендну плату 180 грн. в рік, користуючись охоронним договором №26 від 12.09.2014р. з відділом культури Ківерцівської РДА.

Відповідач у відзиві на позов (а.с.91-101) вважає вимогу прокуратури необґрунтованою, тому дана має бути відхилена. При цьому вказує, що користується пам'яткою архітектурної спадщини згідно охоронного договору з відділом культури Ківерцівської РДА. №26 від 12.09.2014р. правомірно, такий договір недійсним не визнавався; підприємець вживав заходів для укладення договору оренди даного об'єкту, проте такого договору оренди не з вини відповідача не укладено; сплачує щорічно 180 грн., чим наповнює сільський бюджет; прокурор не обґрунтував необхідності представництва інтересів держави в суді, В'їзна (Луцька) брама міських укріплень ХVII сторіччя відсутня в списку пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, прокурором не надано доказів використання даного об'єкта у комерційних цілях, відповідач здійснює охорону В'їзної (Луцька) брами міських укріплень ХVII сторіччя та її поточний ремонт, висновок звіту про вартість об'єкта оцінки не є дійсним.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 20.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.07.2018 року і зобов'язано відповідача надати відзив на позов, прокурора, позивача - відповідь на відзив та докази направлення вимоги відповідачу.

Ухвалою суду від 11.07.2018 року відкладено підготовче засідання на 07.08.2018 року для надання можливості прокурору та позивачам подати відповіді на відзив відповідача, пояснення на заяву відповідача про залучення третіх осіб.

В судовому засіданні 07.08.2018 року було оголошено перерву до 15.08.2018 року для подачі відповідачем заперечення на відповіді позивачів та прокурора на відзив.

Ухвалою суду від 15.08.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 20.09.2018 року та відкладено підготовче засідання на 13.09.2018 року.

Ухвалою суду від 13.09.2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.09.2018 року.

Ухвалою суду від 20.09.2018 року відкладено розгляд справи по суті на 03.10.2018 р.

В судовому засіданні 03.10.2018р. прокурор та представники позивачів позовні вимоги підтримали, позов просять задовільнити, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доводи та пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд при розгляді справи по суті, -

в с т а н о в и в:

Маневицькою місцевою прокуратурою в ході вивчення стану дотримання на території, яка перебуває під юрисдикцією її відділів, вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини встановлено порушення при використанні відповідачем пам'ятки містобудування та архітектури національного значення, яка перебуває під охороною держави.

У відповідності до вимог ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно преамбули Закону України Про охорону культурної спадщини , об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пам'яткою культурної спадщини, в силу положень ст. 1 ЗУ Про охорону культурної спадщини , є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Пунктом 3 Розділу X Прикінцеві положення ЗУ Про охорону культурної спадщини передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP Про охорону і використання пам'яток історії та культури , визнаються пам'ятками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до вимог ЗУ Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації , Луцька брама міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), яка розташована у с. Залісоче Ківерцівського району Волинської області по вул. Луцькій, 25а, відноситься до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Постановою Ради Міністрів Української PCP №970 від 24.08.1963р. Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української PCP затверджено список пам'ятників архітектури Української PCP, що перебувають під охороною держави.

Згідно постанови Ради Міністрів Української PCP №442 від 06.09.1979р. Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української PCP, що перебувають під охороною держави , внесено відповідні зміни до списку об'єктів, затвердженого попередньою постановою №970 від 24.08.1963р., а саме, серед інших, включено до нього В'їзну (Луцьку) браму міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026).

З врахуванням зазначеного, власником пам'ятки архітектури та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026) є держава.

Вказаний об'єкт віднесено до групи а (група пам'ятників щодо їх використання), яка згідно примітки до постанови Ради Міністрів Української PCP №442 від 06.09.1979р. включає пам'ятки архітектури, які не можна використовувати для практичних цілей (старовинні мури, тріумфальні арки, монументи, фонтани, нагробні пам'ятники тощо).

У відповідності до розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації за №315 від 23.07.2015р. та акта прийому-передачі від 31.08.2015р. пам'ятка передана на баланс Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку.

Площа приміщення становить 43,4 кв. м., вартість об'єкта на момент його прийняття на баланс Державним історико-культурним заповідником у м. Луцьку складає 175586 грн.

Судом встановлено, що Дідичівською сільською радою Ківерцівського району в ході розгляду листа місцевої прокуратури проведено обстеження приміщення пам'ятки - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), за результатами проведеного обстеження встановлено, що на даний час зазначена вище пам'ятка використовується відповідачем Дядюсем М.В. у комерційних цілях, а саме у якості торгового об'єкта з продажу продовольчих та інших товарів, про що складено відповідний акт від 31.07.2018р., який підписано відповідачем.

Згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що основним видом господарської діяльності відповідача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код КВЕД: 47.11).

Статтею 18 ЗУ Про охорону культурної спадщини визначено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Судом встановлено, та відповідачем Дядюсем М.В. не спростовано, що договорів оренди нерухомого майна: В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя на даний час не укладено, плата за використання об'єкта останнім не сплачується.

Також судом встановлено, що відповідачем не укладено договір оренди землі під об'єктом нерухомого майна, проте останнім сплачується орендна плата в розмірі 180 грн. на рік, проте грошової оцінки земельної ділянки, з метою визначення розміру орендної плати, не проводилося(доказів протилежного сторонами не надано).

В ході здійснення своєї господарської діяльності відповідач - Дядюсь М.В. керується охоронним договором №26 від 12.09.2014р., який укладено із відділом культури Ківерцівської районної державної адміністрації.

Діючий Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини затверджено постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р.. Згідно вимог п.п. 1-3 Порядку, охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Якщо пам'ятка належить до категорії пам'яток національного значення, охоронний договір підписується органом охорони культурної спадщини, на території якого знаходиться пам'ятка, після погодження його з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно вимог ст. 3 ЗУ Про охорону культурної спадщини , спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини є: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини - Міністерство культури України; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчі комітети міських, селищних та сільських рад.

Однак охоронний договір №26 від 12.09.2014р. не містить відмітки про його погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, хоча таке погодження, згідно вимог п.3 зазначеного вище Порядку, передує укладенню охоронного договору.

Більш того, охоронний договір №26 від 12.09.2014, який відповідає типовому (додаток до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001), не надає відповідачу права використовувати пам'ятку - В'їзну (Луцьку) браму міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026) для ведення господарської діяльності.

У статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна зазначено, що орендодавцем нерухомого майна, яке є державною власністю, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 5 Закону України Про Фонд державного майна України та ст. 287 Господарського кодексу України.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 12 Закону України Про оренду державного та комунального майна , договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Статтями 638, 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст. 794 Цивільний кодекс України).

Відповідно до правової позиції, яку викладено у пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р., не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано манно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Зі змісту пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правовим у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правовим підлягає такій реєстрації. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Законами України Про оренду державного та комунального майна та Про охорону культурної спадщини передбачено надання об'єктів культурної спадщини у користування юридичним та фізичним особам за обов'язковим погодженням з органами охорони культурної спадщини. Водночас, незалежно від форми власності на пам'ятку, обов'язковим є також укладання охоронного договору між власником і відповідним органом охорони культурної спадщини. Особливості укладання охоронних договорів зазначені у ст. 23 Закону України Про охорону культурної спадщини , а також врегульовані зазначеним вище Порядком укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001. З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства можна зробити висновок, що договір оренди та охоронний договір не є тотожними поняттями, оскільки укладаються різними уповноваженими на це особами.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Відповідна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 24.09.2014р. №6-122цс14, від 25.02.2015р. №3-11гс15 та від 03.06.2015р. №6-100цс15.

Відповідно до вимог п.п. 1, 4 ч.1 ст. 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації , місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: збереженням і раціональним використанням державного майна; охороною пам'яток історії та культури.

Згідно технічного паспорту на Луцьку браму міських укріплень XVII ст. від 01.10.2013р., вказана пам'ятка архітектури національного значення перебуває у державній власності (сфера управління - Волинська обласна державна адміністрація).

Згідно інформації Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, проект охоронного договору на зазначену пам'ятку архітектури національного значення між органом охорони - управлінням культури Волинської обласної державної адміністрації та балансоутримувачем скеровано для погодження до структурних підрозділів Міністерства культури України.

Враховуючи наведене балансоутримувачем приміщення площею 43,4 кв.м., вартістю 175586 грн., що розташоване за адресою Волинська область, Ківерцівський район, с.Залісоче, вул. Луцька, 25а є саме Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку.

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що відповідачем - Дядюсем М.В. не укладено у визначеному законом порядку договору оренди нерухомого майна, яке є державною власністю. При цьому, наявність у відповідача охоронного договору №26 від 12.09.2014, який всупереч вимогам п. 3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., не погоджено з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а також не містить істотних та інших умов оренди, визначених ст. 12 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст. 15 Закону України Про оренду землі , не може вважатися достатньою правовою підставою для використання ним пам'ятки архітектори та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), плата за використання об'єкта нерухомого майна державної власності - пам'ятки відповідачем не сплачується.

Крім того договір не підписано ФОП Дядюсем М.В.

Також судом при відкритті провадження у справі встановлено, що Маневицькою місцевою прокуратурою Волинської області з підстав наведених у позовній заяві №36/2-1123 вих.18 від 12.06.2018р. обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора та зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема порушення інтересів держави у даному конкретному випадку полягає у тому, що приміщення, яке без достатніх правових підстав використовується відповідачем, є пам'яткою національного значення, перебуває під охороною держави, має особливий порядок передачі його в оренду. Крім того, відповідач використовує пам'ятку у комерційних цілях, у зв'язку з чим втрачається її культурно-історична цінність.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість , достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлений Маневицькою місцевою прокуратурою Волинської області в інтересах держави в особі позивачів Волинської обласної державної адміністрації, Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку позов до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити та повернути приміщення підлягає задоволенню.

Враховуючи, що прокуратурою визначено та сплачено належний розмір судового збору, за розгляд даного позову, враховуючи задоволення даного позову, суд згідно ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 2633,79 грн. покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Дядюся Миколу Васильовича (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, 45262, АДРЕСА_1) звільнити приміщення площею 43,4 кв.м., вартістю 175586 грн., розташоване за адресою Волинська область, Ківерцівський район, с.Залісоче, вул. Луцька, 25а та повернути його балансоутримувачу - Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку ( 43027, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Драгоманова, 23, код ЄДРПОУ 13347923).

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Дядюся Миколи Васильовича (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, 45262, АДРЕСА_1) в користь Прокуратури Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код 02909915) витрати по судовому збору в сумі 2633,79 грн..

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Рівненського апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено

12.10.2018

Суддя С. В. Костюк