Постанова

від 29.01.2019 по справі 903/418/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Справа № 903/418/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Крейбух О.Г. , суддя Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича на рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. (повний текст - 12.10.2018р.) у справі №903/418/18 (суддя Костюк С.В.)

за позовом Маневицької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі позивачів:

1) Волинської обласної державної адміністрації

2) Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку

до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича

про зобов'язання звільнити та повернути приміщення

за участі представників:

прокуратура Рівненської області: Кондратюк А.В., посвідчення №051324 від 02.11.2018р.;

позивача-1: Гаргола О.А., довіреність №7209/58/218 від 12.10.2018р.;

позивача-2: не з'явився;

відповідача: Дядюсь М.В., паспорт НОМЕР_1 від 22.11.1995р.; представник Крутилко О.О., довіреність №б/н від 09.01.19р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18 задоволено позов Маневицької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі позивачів: 1) Волинської обласної державної адміністрації, 2) Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку, до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити та повернути приміщення.

Суд першої інстанції, зокрема, дійшов висновку, що відповідачем - Дядюсем М.В. не укладено у визначеному законом порядку договору оренди нерухомого майна, яке є державною власністю. При цьому, наявність у відповідача охоронного договору №26 від 12.09.2014р., який всупереч вимогам п.3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., не погоджено з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а також не містить істотних та інших умов оренди, визначених ст.12 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст.15 Закону України Про оренду землі , не може вважатися достатньою правовою підставою для використання ним пам'ятки архітектори та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), плата за використання об'єкта нерухомого майна державної власності - пам'ятки відповідачем не сплачується. Крім того, договір не підписано ФОП Дядюсем М.В. Суд дійшов висновку, що заявлений Маневицькою місцевою прокуратурою Волинської області в інтересах держави в особі позивачів Волинської обласної державної адміністрації, Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку позов до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити та повернути приміщення підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Дядюсь Микола Васильович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№665/18 від 01.11.2018р., т.2, арк.справи 9-19).

В скарзі апелянт зазначає, що впродовж, вже більше десяти років як користувач, взяв на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки історії та культури національного, а саме - приміщення Луцької брами міських укріплень XVІІ століття (охоронний номер - 1026), площею 43,4 кв.м, яке розташоване за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, село Залісоче, вулиця Луцька, 25а. Зазначене підтверджується: обліковою карткою об'єкту культурної спадщини від вересня 2015 року, згідно пункту 8 якої - загальний стан об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини задовільний; актом технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини від 11.09.2015р. №6, згідно пункту 1 якого - загальний стан пам'ятки - задовільний; пункту 3 - проведено поточні роботи; пункту 4 - проводиться благоустрій території; актом приймання-передачі пам'ятки містобудування та архітектури національного значення - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень Олики 30-х рр. XVII ст., розташованої за адресою с.Залісоче, вул.Луцька, буд.25-А, Ківерцівського району, Волинської області, згідно якого - стан об'єкта задовільний.

Всупереч частині 3 преамбули Закону України Про охорону культурної спадщини , згідно якої охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади (в тому числі і позивачів -1, -2) та органів місцевого самоврядування, останні вказану пам'ятку не охороняють, не проводять поточного ремонту, не здійснюють впорядкування та благоустрою її території.

Суд першої інстанції не встановив жодних порушень при наданні відділом культури Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області відповідачу пам'ятки містобудування та архітектури національного значення, яка перебуває під охороною держави - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя, хоча зазначив у своєму рішенні, що Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 12.09.2014р. №26, був укладений всупереч вимог чинного законодавства.

Апелянт зазначає, що заява відповідача про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору від 06.07.2018р, судом першої інстанції була проігнорована, що є грубим порушенням процесуальних прав відповідача, а також статті 50 Господарського процесуального кодексу України.

Звертає увагу, що згідно Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженому Законом України Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації місце розташування пам'ятки культурної спадщини, що не підлягає приватизації Луцької брами міських укріплень ХVII сторіччя є: смт.Олика (а не с.Залісоче) Ківерцівського району Волинської області.

Зазначає, що В'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII сторіччя / Луцька брама міських укріплень XVII сторіччя, користувачем якої є відповідач, знаходиться за адресою: вулиця Луцька, 25а, село Залісоче (а не смт.Олика), Ківерцівського району Волинської області. Отже, В'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII сторіччя, що знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, село Залісоче, вулиця Луцька, 25а, не є: пам'яткою культурної спадщини, що не підлягає приватизації, пам'яткою архітектури, що перебуває під охороною держави, оскільки її юридична та фактична не співпадає з адресою, зазначеною у вищевказаному Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації та у Списку пам'яток архітектури, що перебувають під охороною держави.

Також стверджує, що відповідно до пункту 4 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 23.07.2015р. №315 Про передачу на баланс пам'ятки містобудування та архітектури національного значення - В'їздної (Луцької) брами міських укріплень Олики 30-х рр. XVII ст. , вже більше трьох років назад, було зобов'язано Адміністрацію Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку забезпечити укладення охоронного договору на пам'ятку містобудування та архітектури національного значення - В'їзну (Луцьку) браму міських укріплень Олики 30-х рр. XVIIст. відповідно до статті 23 Закону України Про охорону культурної спадщини та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768 Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини .

Тобто, розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 23.07.2015р. №315 Про передачу на баланс пам'ятки містобудування та архітектури національного значення В'їздної (Луцької) брами міських укріплень Олики 30-х рр., XVII ст. є невиконаними по сьогоднішній день.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не мав права задовольняти позовні вимоги про звільнення та повернення відповідачем приміщення, оскільки таке судове рішення могло бути прийняте, виключно після визнання судом охоронного договору недійсним відповідно до вимог чинного законодавства.

Також скаржник зазначає, що відповідно до вимог Законів України Про оренду державного та комунального майна , Про оренду землі , подав усі необхідні документи, проте, таких договорів уповноваженими органами укладено не було, хоча фактично було передано і державне майно, і землю, за яку сплачує встановлену орендну плату, а майно охороняє та обслуговує належним чином, вже більше 10 років, що є відповідною платою за його використання.

Зазначає, що всупереч висновку суду першої інстанції, Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 12.09.2014р. №26, укладеним між відділом культури Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області і відповідачем, належним чином підписаний останнім, підпис якого скріплений печаткою.

Вважає хибним висновок господарського суду Волинської області, що вказаний охоронний договір є неукладеним, оскільки підпунктом 2.6 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , встановлено, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами (охоронний договір діє, вже більше чотирьох років)

На момент розгляду цієї справи судом по суті та прийняття відповідного рішення, вищевказаний висновок зі звіту про вартість об'єкта оцінки не є дійсним, оскільки вже пройшло більше трьох років з моменту дати оцінки об'єкта, а тому, він не може братись судом до уваги.

Також зазначає, що Маневицькою місцевою прокуратурою Волинської області був неправильно сплачений судовий збір у розмірі - 2633,79 грн., а висновок суду першої інстанції про те, що прокуратурою визначено та сплачено належний розмір судового збору, за розгляд цього позову, є хибним.

На підставі викладеного просить суд скасувати повністю рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю керівнику Маневицької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації та Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку до фізичної особи-підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити та повернути приміщення. Стягнути з Маневицької місцевої прокуратури Волинської області, Волинської обласної державної адміністрації та Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку на користь фізичної особи-підприємця Дядюся Миколи Васильовича судові витрати по справі.

До скарги апелянтом додано клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, в якому на підставі статей 50, 51 Господарського процесуального кодексу України, Охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 12.09.2014р. №26, просить залучати до участі у справі №903/416/18 за апеляційною скаргою на рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18: 1) на стороні позивача-1 - сектор культури та туризму Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області (45200, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20, телефон (03365) 2-13-34, 2-15-56, керівник - Слатініна Галина Семенівна); 2) на стороні відповідача - Дідичівську сільську раду Ківерцівського району Волинської області (45261, село Дідичі, вулиця Миру, 12, телефон (03365) 9-99-31, керівник - Романова Галина Павлівна).

Листом №01-23/903/418/18/186/18 від 02.11.2018р. витребувано з господарського суду Волинської області належним чином оформлену справу №918/431/18 до Північно-західного апеляційного господарського суду.

12.11.2018р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла належним чином оформлена справа з апеляційною скаргою.

Ухвалою від 19.11.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича на рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10 січня 2019р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

10.12.2018р. на адресу від представника Волинської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу (т.2, арк.справи 47-51).

У відзиві звертає увагу, що охоронний договір №26 від 12.09.2014р., на який посилається відповідач, не містить відмітки про його погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, хоча таке погодження, згідно вимог Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., передує укладенню охоронного договору. Охоронний договір №26 від 12.09.2014р. не надає відповідачу права використовувати пам'ятку, яка є предметом позову, для ведення господарської діяльності.

Представник позивача-1 вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що скаржником не укладено у визначеному законом порядку договору оренди нерухомого майна, яке є державною власністю. При цьому, наявність у відповідача охоронного договору №26 від 12.09.2014р., який всупереч вимогам п.3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., не погоджено з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а також не містить істотних та інших умов оренди, визначених ст.12 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст.15 Закону України Про оренду землі , не може вважатися достатньою правовою підставою для використання ним пам'ятки архітектори та містобудування національного значення В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026). Разом з тим, твердження скаржника про те, що він неодноразово звертався у різні інстанції з приводу укладення договору оренди приміщення, яке є предметом позовних вимог, а також протягом тривалого часу підтримував його у належному стані, лише вказують на факти використання зазначеного приміщення пам'ятки національного значення для здійснення підприємницької діяльності, що в свою чергу підтверджує висновки суду першої інстанції.

Також, представник звертає увагу, що в усіх нормативних документах, а також в матеріалах судової справи фактично йдеться про один і той самий об'єкт - В'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII сторіччя, який знаходиться за адресою: Ківерцівський район, смт.Олика (с.Залісоче). вул.Луцька, 25а, що підтверджується наявністю ідентичного охоронного номеру - 1026, а також іншими даними, які містяться в документах судової справи.

Щодо клопотання апелянта про залучення до участі у справі третіх осіб, вважає, що вирішення даної справи не вплине на права або обов'язки сектору культури та туризму Ківерцівської райдержадміністрацїї Волинської області та Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області щодо сторін у справі. Крім того, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає залучення до участі у справі третіх осіб на стадії апеляційного провадження, а тому заяву скаржника про залучення третіх осіб вважає безпідставною та необгрунтованою.

На підставі викладеного представник позивача-1 просить суд апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18 - залишити без змін.

17.12.2018р. на адресу від Маневицької міської прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9910/18, т.2, арк.справи 59-64).

У відзиві звертає увагу, що охоронний договір №26 від 12.09.2014р. не містить обов'язкової відмітки про його погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, хоча таке погодження, згідно вимог п.3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини затверджено постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., передує укладенню охоронного договору.

Охоронний договір №26 від 12.09.2014р., який відповідає типовому, не надає відповідачу права використовувати пам'ятку - В'їзну (Луцьку) браму міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта - 1026) для ведення господарської діяльності, а покладає на нього обов'язок щодо охорони приміщення цієї пам'ятки та утримання її території.

Також, відповідачем не укладено у визначеному законом порядку договорів щодо оренди нерухомого майна та земельної ділянки, на якій таке майно розміщено.

Прокурор зазначає, що пам'ятка культурної спадщини, яка використовується відповідачем, є пам'яткою архітектури та містобудування національного значення, а її місцезнаходження, згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР №970 від 24.08.1963р. Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР та постанови Ради Міністрів Української РСР №442 від 06.09.1979р. Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави , визначено за адміністративним поділом Української РСР на 01.04.1963р. При цьому, необхідно зазначити, що цей об'єкт віднесено до групи а (група пам'ятників щодо їх використання), яка згідно примітки до постанови Ради Міністрів Української РСР №442 від 06.09.1979р. включає пам'ятки архітектури, які не можна використовувати для практичних цілей, в тому числі у комерційній діяльності.

Щодо визначення прокурором ціни позову, а також судових витрат, прокурор зазначає, що даний позов містить одну вимогу майнового характеру про зобов'язання відповідача звільнити та повернути нерухоме майно державної власності. Ціна позову у даному випадку становить 175586грн. При цьому, 1,5 відсотка від ціни позову становить 2633,79 грн. Враховуючи те, що у позовній заяві ставиться одна вимога майнового характеру прокурор за подачу даної позовної заяви поніс судові витрати в сумі 2633,79 грн.

Щодо залучення до участі у розгляді даної справи третіх осіб, прокурор вважає, що вирішення даної справи жодним чином не впливає та не вплине на права чи обов'язки сектору культури та туризму Ківерцівської районної державної адміністрації та Дідичівської сільської ради Ківерцівського району, а тому заява про їх залучення у якості третіх осіб є безпідставною та необгрунтованою. Власником пам'ятки архітектури та містобудування національного значення, яка виступає предметом позовних вимог прокурора, є держава, а тому Дідичівська сільська рада Ківерцівського району не являється розпорядником земельної ділянки під вказаним об'єктом культурної спадщини та позбавлена можливості вирішувати питання щодо надання цієї земельної ділянки в оренду тощо.

22.12.2018р. від представника Адміністрації державного Історико-культурного заповідника у м.Луцьку надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№11030/18, т.2, арк.справи 69-72).

У відзиві зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що скаржником не укладено у визначеному законом порядку договору оренди нерухомого майна, яке є державною власністю. При цьому, наявність у відповідача охоронного договору №26 від 12.09.2014р., який всупереч вимогам п.3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., не погоджено з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а також не містить істотних та інших умов оренди, визначених ст.12 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст.15 Закону України Про оренду землі , не може вважатися достатньою правовою підставою для використання ним пам'ятки архітектури та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026). Разом з тим, твердження скаржника про те, що він неодноразово звертався у різні інстанції з приводу укладення договору оренди приміщення, яке є предметом позовних вимог, а також протягом тривалого часу підтримував його у належному стані, лише вказують на факти використання зазначеного приміщення пам'ятки національного значення для здійснення підприємницької діяльності, що в свою чергу підтверджує висновки суду першої інстанції.

Твердження скаржника про те, що він неодноразово звертався у різні інстанції з приводу укладення договору оренди приміщення, яке є предметом позовних вимог, а також протягом тривалого часу підтримував його у належному стані, лише вказують на факти використання зазначеного приміщення пам'ятки національного значення для здійснення підприємницької діяльності, що в свою чергу підтверджує висновки суду першої інстанції.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що об'єкт - В'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII сторіччя, який знаходиться за адресою с.Залісоче, вул.Луцька, 25а, не є пам'яткою культурної спадщини, що не підлягає приватизації та не є пам'яткою архітектури, що перебуває під охороною держави, оскільки до списку пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979р. №442 під охоронним номером пам'ятки 1026 внесено В'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII ст. в смт. Олика, Ківерцівського р-ну, Волинської області.

Прокурор вважає, що зазначене твердження скаржника не відповідає дійсності, оскільки в усіх нормативних документах, а також в матеріалах судової справи фактично йдеться про один і той самий об'єкт - В'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII сторіччя, який знаходиться за адресою : Ківерцівський район, смт Олика (с.Залісоче), вул. Луцька, 25а, що підтверджується наявністю ідентичного охоронного номеру - 1026, а також іншими даними, які містяться в документах судової справи.

На підставі викладеного прокурор просить суд апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі № 903/418/18 - залишити без змін.

Ухвалою суду від 10.01.2019р. оголошено в судовому засіданні перерву до 17.01.2019р. об 10:00год.

14.01.2019р. на електронну адресу суду від Адміністрації історико-культурного заповідника у м.Луцьк надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача-2 (вх.№1426/19 від 14.01.2019р.). В клопотанні також зазначає, що Адміністрація Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Дядюся М.В. не визнає, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18 залишити без змін.

Ухвалою суду від 17.01.2019р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - сектору культури та туризму Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дідечівської сільської ради Ківерцівського районну Волинської області. Також, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення експерта з питань права. Розгляд апеляційної скарги відкладено на "29" січня 2019 р. об 11:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

29.01.2019р. представник позивача-1 - Волинської обласної державної адміністрації долучив до матеріалів справи копію витягу з журналу вихідної кореспонденції та копію листа від 25.04.2018р. №186/1-11 відповідно до якого Адміністрація державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку направила до Міністерства культури України для погодження у структурних підрозділах Міністерства культури проект охоронного договору між балансоутримувачем (Адміністрацією заповідника) та органом охорони (управління культури Волинської ОДА) на пам'ятку національного значення В'їзна (Луцька) брама міських укріплень ХVІІ ст., розташовану у с.Залісоче Ківерцівського району вул.Луцька, 25а.

У судове засідання 29.01.2019р. представник Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку не з'явився, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку.

Враховуючи клопотання позивача-2 та положення ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29.01.2019р. представник Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

Постановою Ради Міністрів Української PCP №970 від 24.08.1963р. Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української PCP затверджено список пам'ятників архітектури Української PCP, що перебувають під охороною держави.

Згідно постанови Ради Міністрів Української PCP №442 від 06.09.1979р. Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української PCP, що перебувають під охороною держави , внесено відповідні зміни до списку об'єктів, затвердженого попередньою постановою №970 від 24.08.1963р., а саме, серед інших, включено до нього В'їзну (Луцьку) браму міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026).

З врахуванням зазначеного, власником пам'ятки архітектури та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026) є держава.

Вказаний об'єкт віднесено до групи а (група пам'ятників щодо їх використання), яка згідно примітки до постанови Ради Міністрів Української PCP №442 від 06.09.1979р. включає пам'ятки архітектури, які не можна використовувати для практичних цілей (старовинні мури, тріумфальні арки, монументи, фонтани, нагробні пам'ятники тощо).

У відповідності до розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації за №315 від 23.07.2015р. та акта прийому-передачі від 31.08.2015р. пам'ятка передана на баланс Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку.

Площа приміщення становить 43,4 кв.м., вартість об'єкта на момент його прийняття на баланс Державним історико-культурним заповідником у м.Луцьку складає 175586,00 грн.

Дідичівською сільською радою Ківерцівського району в ході розгляду листа місцевої прокуратури проведено обстеження приміщення пам'ятки - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), за результатами якого встановлено, що на даний час зазначена вище пам'ятка використовується Дядюсем М.В. у комерційних цілях, а саме - у якості торгового об'єкта з продажу продовольчих та інших товарів, про що складено відповідний акт від 31.07.2018р., який підписано відповідачем.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що основним видом господарської діяльності відповідача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код КВЕД: 47.11).

В ході здійснення своєї господарської діяльності ФОП Дядюсь М.В. керується охоронним договором №26 від 12.09.2014р., який укладено із відділом культури Ківерцівської районної державної адміністрації.

Маневицькою місцевою прокуратурою в ході вивчення стану дотримання на території, яка перебуває під юрисдикцією її відділів, вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини встановлено порушення при використанні ФОП Дядюсем М.В. пам'ятки містобудування та архітектури національного значення, яка перебуває під охороною держави.

У зв'язку з викладеним, Маневицька місцева прокуратура Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації та Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку звернулася з позовом до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити та повернути приміщення.

Маневицькою місцевою прокуратурою Волинської області, з підстав наведених у позовній заяві №36/2-1123 вих.18 від 12.06.2018р., обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора та зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, порушення інтересів держави у даному конкретному випадку полягає у тому, що приміщення, яке без достатніх правових підстав використовується відповідачем, є пам'яткою національного значення, перебуває під охороною держави, має особливий порядок передачі його в оренду. Крім того, відповідач використовує пам'ятку у комерційних цілях, у зв'язку з чим втрачається її культурно-історична цінність.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно ст.54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Як вбачається з преамбули Закону України Про охорону культурної спадщини , об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно ст.1 Закону України Про охорону культурної спадщини , пам'яткою культурної спадщини є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Пунктом 3 Розділу X Прикінцеві положення Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP Про охорону і використання пам'яток історії та культури , визнаються пам'ятками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до вимог Закону України Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації , Луцька брама міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), яка розташована у с.Залісоче Ківерцівського району Волинської області по вул.Луцькій, 25а, відноситься до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

З врахуванням Постанови Ради Міністрів Української PCP №442 від 06.09.1979р. Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української PCP, що перебувають під охороною держави , власником пам'ятки архітектури та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026) є держава. Вказаний об'єкт віднесено до групи а (група пам'ятників щодо їх використання), яка згідно примітки до постанови Ради Міністрів Української PCP №442 від 06.09.1979р. включає пам'ятки архітектури, які не можна використовувати для практичних цілей (старовинні мури, тріумфальні арки, монументи, фонтани, нагробні пам'ятники тощо).

Як було встановлено, у відповідності до розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації за №315 від 23.07.2015р. та акта прийому-передачі від 31.08.2015р. пам'ятка передана на баланс Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку. Площа приміщення становить 43,4 кв.м., вартість об'єкта на момент його прийняття на баланс Державним історико-культурним заповідником у м.Луцьку складає 175586,00 грн.

Статтею 18 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

В матеріалах справи відсутні докази укладення Дядюсем М.В. договорів оренди нерухомого майна: В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя, плата за використання об'єкта останнім не сплачується.

Також, відповідачем не укладено договір оренди землі під об'єктом нерухомого майна, проте останнім сплачується орендна плата в розмірі 180 грн. на рік, однак, грошової оцінки земельної ділянки, з метою визначення розміру орендної плати, не проводилося (доказів протилежного сторонами не надано).

Відповідач - Дядюсь М.В. в ході здійснення своєї господарської діяльності керується охоронним договором №26 від 12.09.2014р., який укладено із відділом культури Ківерцівської районної державної адміністрації.

Діючий Порядок укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини затверджено постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р. Згідно вимог п.п.1-3 Порядку, охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини (далі - пам'ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Якщо пам'ятка належить до категорії пам'яток національного значення, охоронний договір підписується органом охорони культурної спадщини, на території якого знаходиться пам'ятка, після погодження його з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно вимог ст.3 Закону України Про охорону культурної спадщини , спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини є: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини - Міністерство культури України; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчі комітети міських, селищних та сільських рад.

Однак, охоронний договір №26 від 12.09.2014р. не містить відмітки про його погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, хоча таке погодження, згідно вимог п.3 зазначеного вище Порядку, передує укладенню охоронного договору.

Крім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції, охоронний договір №26 від 12.09.2014р., який відповідає типовому (додаток до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р.), не надає відповідачу права використовувати пам'ятку - В'їзну (Луцьку) браму міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026) для ведення господарської діяльності.

Згідно положень ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

У відповідності до ст.2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст.3 Закону України Про оренду державного та комунального майна , відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, яке є державною власністю, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення. Аналогічна за змістом норма міститься у ст.5 Закону України Про Фонд державного майна України та ст.287 Господарського кодексу України.

Згідно ст.12 Закону України Про оренду державного та комунального майна , договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Статтями 638, 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як встановлено ст.793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст.794 Цивільний кодекс України).

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р., не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано манно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Зі змісту пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правовим у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правовим підлягає такій реєстрації. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Законами України Про оренду державного та комунального майна та Про охорону культурної спадщини передбачено надання об'єктів культурної спадщини у користування юридичним та фізичним особам за обов'язковим погодженням з органами охорони культурної спадщини. Водночас, незалежно від форми власності на пам'ятку, обов'язковим є також укладання охоронного договору між власником і відповідним органом охорони культурної спадщини. Особливості укладання охоронних договорів зазначені у ст.23 Закону України Про охорону культурної спадщини , а також врегульовані зазначеним вище Порядком укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001р.

З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що договір оренди та охоронний договір не є тотожними поняттями, оскільки укладаються різними уповноваженими на це особами.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч.1 ст.177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Відповідна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 24.09.2014р. №6-122цс14, від 25.02.2015р. №3-11гс15 та від 03.06.2015р. №6-100цс15.

Відповідно до технічного паспорту на Луцьку браму міських укріплень XVII ст. від 01.10.2013р., вказана пам'ятка архітектури національного значення перебуває у державній власності (сфера управління - Волинська обласна державна адміністрація).

Згідно інформації Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку, проект охоронного договору на зазначену пам'ятку архітектури національного значення між органом охорони - управлінням культури Волинської обласної державної адміністрації та балансоутримувачем скеровано для погодження до структурних підрозділів Міністерства культури України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що балансоутримувачем приміщення площею 43,4 кв.м., вартістю 175586,00 грн., що розташоване за адресою Волинська область, Ківерцівський район, с.Залісоче, вул.Луцька, 25а, є саме Державний історико-культурний заповідник у м.Луцьку.

Відповідачем - Дядюсем М.В. не укладено у визначеному законом порядку договору оренди нерухомого майна, яке є державною власністю.

Наданий відповідачем охоронний договір №26 від 12.09.2014р., всупереч вимогам п.3 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1768 від 28.12.2001р., не погоджено з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, а також не містить істотних та інших умов оренди, визначених ст.12 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст.15 Закону України Про оренду землі .

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що охоронний договір №26 від 12.09.2014р. не може вважатися достатньою правовою підставою для використання ним пам'ятки архітектори та містобудування національного значення - В'їзної (Луцької) брами міських укріплень XVII сторіччя (охоронний номер об'єкта: 1026), плата за використання об'єкта нерухомого майна державної власності - пам'ятки відповідачем не сплачується. До цього, договір не підписано ФОП Дядюсем М.В.

З огляду на викладене, заявлений Маневицькою місцевою прокуратурою Волинської області в інтересах держави в особі позивачів Волинської обласної державної адміністрації, Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м.Луцьку позов до Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича про зобов'язання звільнити та повернути приміщення задоволено правомірно.

Крім цього, всупереч твердження апелянта, колегія суддів вважає, що прокуратурою сплачено належний розмір судового збору за розгляд даного позову в сумі 2633,79 грн.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Дядюся Миколи Васильовича на рішення господарського суду Волинської області від 03.10.2018р. у справі №903/418/18 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складений "04" лютого 2019 р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Дужич С.П.