Рішення

від 11.10.2018 по справі 921/299/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 жовтня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/299/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

при секретарі судового засідання Шміло І.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Малого приватного підприємства фірма "Ерідон", юридична адреса: вул. Леніна, 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська обасть, 08143; поштова адреса: а/с 50, м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма СВС", с. Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в сумі 1 172 622,01 грн.

За участі представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 02/01-151 від 02.01.2018

відповідача: не з'явився.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України, для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ27VF25D8103937B1

Суть справи:

Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма СВС" про стягнення 1 172 622,01 грн заборгованості , з яких : 605 250, 42 грн боргу, 70 558,84 грн інфляційних нарахувань, 63406,03 грн 10 % річних, 185 471, 94 грн пені, 247 934, 78 грн - 36 % відсотків за користування товарним кредитом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару по договору поставки №2587/17/161 від 23.03.2017 та додатків до нього, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 1 172 622,01 грн.

Ухвалою суду від 02.08.2018 відкрито провадження у справі №921/299/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.08.2018.

Протокольною ухвалою від 30.08.2018 відкладено підготовче засідання на 13.09.2018, про що повідомлено учасників справи відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 13.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/229/18 до судового розгляду по суті на 11.10.2018.

Представник позивача у судових засіданнях, що відбувались в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, відповіді на відзив (вх. № 16681 від 05.09.2018), доповненні до відповіді на відзив №вих. №11/10-18 від 11.10.2018 та поясненнях наданих у судовому засіданні.

Представник відповідача явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, у поданому 27.08.2018 відзиві на позов (вх. № 16458 від 27.08.2018) заявлену позивачем заборгованість в сумі 605 250, 42 грн за поставлений товар та 77043,29грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , нарахованої за період з 05.04.2017 по 25.10.2017 визнає.

Разом з тим вважає, що нараховані позивачем штрафні санкції та інфляційні втрати є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству України. Зокрема зазначає , що позивач не вправі нараховувати інфляційні втрати на суму боргу за товар, оскільки за договором сторонами визначалася ціна товару з урахуванням іноземної валюти, що не підлягає знеціненню, а також стверджує про неможливість одночасного нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами. Крім того, відповідач стверджує, що його контрагентом до договору поставки №2587/17/161 від 23.03.2017 включено положення , якими без будь-яких законних підстав продовжено строк нарахування та строк позовної давності відносно штрафних санкцій, тоді як позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін шляхом укладення окремого письмового договору. Однак, жодного правочину про збільшення строків позовної давності та строків нарахування штрафних санкцій між учасниками договірних відносин не укладалось.

Окрім того, у зв'язку із тяжким матеріальним становищем підприємства та знаходженням агрофірми на межі банкрутства, ТОВ "Агрофірма "СВС" у поданому відзиві просить суд розстрочити виконання судового рішення на десять місяців.

Відповідно до вимог статті 166 ГПК України, позивачем подано відповідь на відзив (вх. № 16681 від 05.09.2018), згідно якого зазначає, що наявність заборгованості за поставлений товар відповідачем визнається та станом на день розгляду справи не оплачена, а нараховані за увесь перод прострочення виконання грошового зобов'язання штрафні санкції відповідають приписам чинного законодавства та умовам договору поставки №2587/17/161 від 23.03.2017 та додатків до нього, у зв'язку з чим заявлений МПП ФІРМА "ЕРІДОН" позов є обгрунтованим щодо всіх заявлених в ньому вимог та підлягає до задоволення у повному обсязі.

11.10.2018 позивачем через канцелярію суду подано доповнення до відповіді на відзив вих.№11/10-18 від 11.10.2018, у якому зазначає, що норми чинного законодавства не містять виключень щодо одночасного нарахування пені по ст. 625 ЦК України та стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України). Щодо збільшення позовної давності стосовно вимог про стягнення неустойки , то на думку позивача, за правилами ч. 1 ст. 259 ЦК України Законом надано сторонам право за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Представник відповідача у судове засідання 11.10.2018 року не з'явився. Натомість, на електронну пошту суду від останнього надійшло клопотання №б/н від 11.10.2018 про перенесення судового засідання на іншу дату, оскільки представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 братиме участь в іншому судовому засіданні по справі №609/963/18 як представник позивача.

Розглянувши вказане клопотання, суд відхилив його з огляду на таке:

- за процесуальними нормами, що містяться у ч.2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з визначених підстав, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

- відмовляючи у задоволенні поданого клопотання, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Однак, причини неявки у судове засідання директора ТОВ "Агрофірма "СВС" ОСОБА_4, який підписував відзив на позов, а відтак був обізнаний із обставинами даної справи, нічим не мотивовані.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Матеріали справи свідчать, що 23 березня 2017 року між Малим приватним підприємством фірмою "Ерідон" (надалі - Постачальник) та ОСОБА_1 з обмежною відповідальністю "Агрофірма СВС" (надалі - Покупець) укладено Договір поставки №2587/17/161 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2. Договору сторони домовились, що найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п.п.2.1, 2.2, 2.3 Договору встановлено, що ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається Додатках до цього Договору. Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього Договору. Загальна вартість товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2 Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.

Оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки Товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка Товару на підставі Рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення Додатків до цього Договору. Датою оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника ( п.3.1 Договору).

У п.3.2. правочину сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару. Для визначення курсу Міжбанку сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені у Додатках до цього договору.

Відповідно до п.3.5 Договору, у разі коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов п.3.2., буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, Покупець проводить оплату отриманого товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних.

Відповідно до п.3.6 Договору, товар, що був отриманий Покупцем, в межах цього Договору тільки за видатковими накладними ( без підписання додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.3 цього Договору, не пізніше 10 банківських днів з моменту його отримання.

Здійснюючи оплату Товару, Покупець зобов'язаний зазначити у платіжному дорученні за яким саме Додатком до цього Договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також у разі порушення Покупцем грошових зобов'язань за цим Договором, отриманий платіж зараховується Постачальником на власний розсуд (п.3.7 Договору).

Умови та строки поставки Товару зазначаються у Додатках до цього Договору або у Рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки (п. 5.1 Договору).

Перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця (п.5.3. договору).

Пунктом 9.2 Договору визначено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

23.03.2017 сторонами підписано Додаток № 2587/17/161/МО на поставку товару на суму 921 650,10 грн., а 03.04.2017 Додаток №587/17/161-2/МО на суму 364 000,32 грн. Згідно п. 3 Додатків, оплата повної вартості товару, який поставляється на умовах цього Додатку, здійснюється покупцем без дотримання умов пунктів 3.2-3.3 та 3.5 Договору поставки . У п.4 Додатку Сторони дійшли згоди про те, що у разі відвантаження Постачальником товару без отримання від Покупця попередньої оплати такий товар буде вважатись поставленим на умовах відстрочення оплати. У цьому разі, Покупець зобов'язаний оплатити такий товар впродовж 30 календарних днів з моменту його отримання за видатковою накладною, або у той строк підписати з Постачальником Додаткову угоду про зміну умов придбання та оплати отриманого товару. У разі невиконання Покупцем зобов'язань, передбачених п.4. цих Додатків, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язався сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару за період від дня отримання Товару Покупцем та до дня його фактичної оплати (п. 5 Додатків).

Додатки набирають чинності з дати підписання (п.13 Додатків) та є невід'ємними частинами Договору поставки № 2587/17/161 від 23.03.2017.

Даний Договір та Додатки до нього підписані Сторонами та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

Зібрані у справі докази свідчать, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 285 650,42 грн, про що свідчать видаткові накладні № 18134 від 28.03.2017 на суму 241 250,10 грн, № 32735 від 21.04.2017 на суму 680 400,00 грн. та №32889 від 21.04.2017 на суму 364 000,32 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

Однак, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар у строки, визначені договором, виконав лише частково у розмірі 680 400,00 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено виписку банку АТ "УкрСиббанк" від 30.03.2017.

З урахуванням викладеного, між учасниками договірних відносин було проведено взаєморозрахунок за період з 01.01.2017 по 18.09.2017 та складено Акт звірки, згідно якого заборгованість по спірних поставках становить 605 250,42 грн. Вказаний акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками господарюючих суб'єктів. Крім цього, щодо суми основної заборгованості не заперечує і сам відповідач, про що ним зазначено у відзиві на позов (вх. № 16458 від 27.08.2018).

Таким чином, з огляду на те, що на час звернення із позовом до суду борг в сумі 605 250,42 грн залишається неоплаченим, МПП "Ерідон" звернулося до суду з позовом про його стягнення з ТОВ "Агрофірма СВС" в примусовому порядку, а також про стягнення: 247 934,78 грн 36% річних за користування товарним кредитом ( користування чужими грошовими коштами); 185 471,94 грн. пені; 63 406,03 грн 10% річних та 70 558,84 грн інфляційних нарахувань.

Оцінивши зібрані у справу докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, цивільні права та обов'язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором поставки не встановлено інший строк оплати.

Так, умовами укладених учасниками спору Додатків № 2587/17/161/МО від 23.03.2017 та №587/17/161-2/МО від 03.04.2017 до Договору поставки передбачено, що оплата товару здійснюється впродовж 30 календарних днів з моменту його отримання за видатковою накладною.

Факт поставки Товару підтверджено позивачем долученими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 18134 від 28.03.2017 на суму 241 250,10 грн, № 32735 від 21.04.2017 на суму 680 400,00 грн. та №32889 від 21.04.2017 на суму 364 000,32 грн за період з 01.01.2017 по 18.09.2017 (отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що Покупцем порушено визначений у Договорі поставки та Додатках до нього строк оплати отриманого Товару та станом на 30.03.2017 оплачено лише 680 400,00 грн, водночас в процесі судового розгляду спору відповідачем не подано, а судом не здобуто жодних доказів, які б свідчили про погашення наявної заборгованості, а тому, слід вважати, що за ним рахується заборгованість в сумі 605 250,42 грн за поставлений Товар, що серед іншого підтверджується і Актом звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.01.2017 по 18.09.2017, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками юридичних осіб.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву ( вх. № 16458 від 27.08.2018) підтвердив факт поставки товару за відповідними видатковими накладними та зазначив про порушення договірних зобов"язань щодо строків оплати за товар.

За таких обставин, сума основної заборгованості в сумі 605 250,42 грн станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору є підтвердженою, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обґрунтовано та правомірно заявлені.

За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 6.7 Договору поставки, в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати товару чи невиконання зобов'язань передбачених пунктами 3.2. та 3.3. цього договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника 10% (десяти відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Так, позивачем заявлені вимоги про стягнення 10% річних за період з 22.05.2017 по 14.06.2018 на суму 26 692,87 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення грошового зобов'язання та дати оплати, суд дійшов до висновку, що до стягнення підлягають десять відсотків річних, які нараховані за період з 22.05.2017 по 14.06.2018, зважаючи, що заявлена до стягнення сума - 63406,03 грн не перевищує максимально допустиму, то судом позов у цій частині задовольняється в повному обсязі.

Окрім цього, приватним малим підприємством до предмету позову включені інфляційні нарахування в сумі 70558.84 грн. за період з 22.05.2017 по 14.06.2018.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

У пункті 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не вправі нараховувати інфляційні втрати на суму боргу за товар, оскільки за договором сторонами визначалася ціна товару з урахуванням іноземної валюти, що не підлягає знеціненню.

Валютна складова, при визначені учасниками цього спору ціни та загальної вартості Товару, обумовлена ними у пунктах 3.2 -3.3 та 3.5 Договору поставки та підлягає застосуванню у разі, коли товар був отриманий Покупцем тільки за видатковими накладними, без підписання Додатку ( п.3.6 Договору поставки).

Спірна ж господарська операція між контрагентами була проведена в порядку, на умовах та в строки, які визначені Договором поставки та Додатках № 2587/17/161/МО від 23.03.2017, №587/17/161-2/МО від 03.04.2017 до нього. Можливість такого учасниками договірних відносин обумовлена у п.3.1 Договору поставки.

В свою чергу, у пункті 3 Додатку контрагенти узгодили , що оплата повної вартості товару, який поставляється на умовах цього Додатку, здійснюється покупцем без дотримання умов пунктів 3.2-3.3 та 3.5 Договору поставки, тобто саме тих положень, що передбачали валютну складову при розрахунках.

З наведеного суд констатує, що за спірною поставкою, сторонами кінцева ціна товару із застосуванням еквіваленту в іноземній валюті не визначалася. Вказане, зокрема, вбачається також і зі змісту п. 1 Додатків та видаткових накладних , які не містять жодних посилань на прив'язку до курсу валют.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та виходячи з норм чинного законодавства, суд погоджується з останнім та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача суми основного простроченого боргу з врахуванням індексу інфляції за отриманий товар в розмірі 675 809,26 грн (з яких 70 558,84 грн інфляційне збільшення суми боргу).

Щодо позову в частині стягнення процентів за користування товарним кредитом в загальній сумі 247 934,78 грн. в розмірі 36% річних, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом вказаної статті, поняття "користування чужими грошовими коштами" це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами. Буквальне тлумачення даної правової норми дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

У частинах 1 та 5 ст. 694 ЦК України законодавець обумовив, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором поставки між сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами визначений не був.

Разом з тим, у п. 5 Додатку №2587/17/170-1/МО від 03.04.2017 до Договору поставки, який є його невід'ємною частиною встановлено, що у разі невиконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару впродовж 30 календарних днів, Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України зобов'язаний сплати на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем товару за період від дня отримання товару та до дня його фактичної оплати.

Щодо твердження відповідача по неможливість одночасного нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає, що відповідальність за прострочення розрахунку за товар у виді пені та плата за користування чужими грошовими коштами мають різну правову природу, тоді як чинним законодавством , що регулює спірні правовідносини сторін, не встановлено заборони на їх одночасне застосування.

Здійснивши перерахунок наданого позивачем розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами, суд погоджується з останнім та вважає обґрунтованим стягнення 36% річних у розмірі 247 934, 78грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Викладеними у пункті 6.2 спірної угоди умовами, учасники договірних відносин узгодили, що Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Крім цього, сторони правочину домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст.232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності ст.259 ЦК України, продовжується до 3-ох років (п.6.8. Договору).

Згідно поданого розрахунку, позивачем за неналежне виконання умов договору за період з 22.05.2017 по 14.06.2018, нарахована пеня в сумі 185 471,94 грн.

У своїх запереченнях, викладених у відзиві на позов, відповідач зазначає, що ПМП "Ерідон" без будь-яких законних підстав продовжено строк нарахування та строк позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій, що суперечить нормам чинного законодавства.

Суд, вважає такі доводи відповідача безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Будь яких імперативних вказівок на те, що такий правочин має бути складений окремим письмовим документом цивільне законодавство не містить.

Натомість, згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п.6.8 правочину строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій був збільшений до 3-ох років.

Учасники досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, встановлена законом, збільшується за домовленістю сторін. Це відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання позивачем строків позовної давності, оскільки за ст.ст. 6, 626- 627 ЦК України, договором є домовленість обох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов. Положення щодо позовної давності у договорі погодили обидві сторони, а відтак вона є обов'язковою для виконання ними.

За правовими нормами розмір пені, що передбачений статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, враховуючи період існування заборгованості з 22.05.2017 по 14.06.2018, врахувавши розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розмір боргу, суд здійснив відповідний перерахунок та вважає правомірно заявленою пеню у розмірі 185 471,94 грн.

Що до клопотання відповідача, викладеному у відзиві на позов, в якому він просить розстрочити виконання рішення на 10 місяців у зв'язку з важким матеріальним становищем підприємства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для відстрочки та розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

До обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне або фінансове становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів існування виняткових обставин, які б свідчили про неможливість чи ускладнення виконання рішення суду та про наявність скрутного фінансового становища, тоді як чинне процесуальне законодавство, покладає на сторін обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Належних та допустимих доказів суду не надано.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем існування підстав для розстрочення виконання рішення.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про стягнення 605 250 грн 42 коп. основного боргу, 70 558 грн 84 коп інфляційних нарахувань, 63 406 грн 03 коп. 10% річних, 185 471 грн 94 коп. пені, 247 934 грн 78 коп. 36 відсотків за користування товарним кредитом підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені, належним чином доведені та по суті не оспорені відповідачем.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 239, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма СВС" (ідентифікаційний номер 35846546, с. Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область) на користь Малого приватного підприємства фірма "Ерідон" (ідентифікаційний номер 19420704, вул. Леніна, 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область) - 605 250 (шістсот п'ять тисяч двісті п'ятдесят) грн 42 коп. боргу, 70 558 (сімдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн 84 коп інфляційних нарахувань, 63 406 (шістдесят три тисячі чотириста шість) грн 03 коп. 10% річних, 185 471 (сто вісімдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят одну) грн 94 коп. пені, 247 934 (двісті сорок сім тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн 78 коп. 36 відсотків за користування товарним кредитом та 17 589 (сімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять ) грн 33 коп. в повернення сплаченого судового збору .

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В задоволенні клопотання ТОВ "Агрофірма СВС" про розстрочення виконання рішення - відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 17.10.2018.

Суддя Н.М. Бурда