Постанова

від 10.10.2018 по справі 1423/19715/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 1423/19715/2012

провадження № 61-36157св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб'єкт оскарження - Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

заінтересована особа (боржник) - кредитна спілка Флагман ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Центральний ВДВС), заінтересована особа - кредитна спілка Флагман .

Скарга мотивована тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року з кредитної спілки Флагман на його користь стягнуто 19 698,4 грн.

На виконання цього рішення 14 березня 2013 року судом видано виконавчий лист № 1423/19715/2012, який неодноразово пред'являвся ним до Центрального ВДВС для виконання.

Востаннє виконавчий документ було пред'явлено до виконання 16 лютого 2016 року, а виконавче провадження № 50553579 відкрито 23 березня 2016 року, проте копію постанови про відкриття виконавчого провадження ним отримано лише 05 квітня 2017 року після звернення до ВДВС із відповідною заявою.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру виконавчих дій, жодних виконавчих дій з примусового виконання рішення суду, окрім відкриття провадження, державним виконавцем проведено не було.

Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС Юдіної І. М. від 28 вересня 2017 року виконавчий документ повернуто йому без виконання. Підставою для повернення останнього зазначено відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не здійснення ним господарської діяльності та відсутність юридичної особи за вказаною адресою.

Вважав дії державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу неправомірними, а постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 вересня 2017 року (ВП № 50553579) незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Крім того, зазначав, що протягом всього часу перебування на виконанні виконавчого листа, а саме з 07 травня 2013 року по 28 вересня 2017 року державним виконавцем Центрального ВДВС не вчинено жодних дій, направлених на виконання рішення суду, не проводився ні розшук боржника, ні його майна, на яке можливо було б звернути стягнення, не відібрано пояснень у керівника юридичної особи, не перевірено бухгалтерські документи, договори з дебіторами та не пред'явлено до них вимог. Все це, на його думку, свідчить про бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС під час виконання виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого 14 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС Юдіної І. М. від 28 вересня 2017 року ВП № 50553579 про повернення виконавчого документа стягувачу скасувати, як незаконну, та зобов'язати Центральний ВДВС відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва від 14 березня 2013 року; визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва згідно вищевказаного виконавчого листа.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року у складі судді Гуденко О. А. скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про повернення виконавчого документа від 28 вересня 2017 року ВП № 50553579 та зобов'язано відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа 1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва від 14 березня 2013 року.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державним виконавцем не виконано усіх покладених на нього Законом України Про виконавче провадження обов'язків щодо примусового виконання рішення суду, а права стягувача порушені тривалим невиконанням судового рішення.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи скарги щодо неправомірної бездіяльності державного виконавця за час виконання рішення з травня 2013 року судом першої інстанції не перевірялися і не досліджувалися, відповідних висновків в ухвалі немає, що свідчить про те, що вказані вимоги фактично не були розглянуті. З огляду на викладене, апеляційний суд вважав, що ухвалення судового рішення апеляційною інстанцією в цій частині, за відсутності висновку суду першої інстанції, є неможливим, проте, це не позбавляє права стягувача повторно звернутися до суду зі скаргою з такою самою вимогою.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції повинен був задовольнити його скаргу повністю та визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС, проте безпідставно цього не зробив, а суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув та фактично не переглянув справу в цій частині, ухилився від виконання покладених на нього обов'язків згідно з нормами ЦПК України й звернув уваги, що районний суд частково скаргу задовольнив.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року з КС Флагман на користь ОСОБА_1 стягнуто кошти за договором про залучення внеску (вкладу) у сумі 19 698,4 грн.

На виконання вказаного рішення 14 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № 1423/19715/2012, який 25 березня 2013 року стягувачем пред'явлено до виконання до Центрального ВДВС.

Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС від 07 травня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа, який наступною постановою цього ж державного виконавця від 25 грудня 2013 року повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна та коштів на розрахункових рахунках, на які може бути звернуто стягнення.

28 січня 2014 року ОСОБА_1 знову пред'явив до Центрального ВДВС виконавчий лист № 1423/19715/2012.

Постановою старшого державного виконавця від 05 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження № 41902448 з виконання вищезазначеного виконавчого листа.

11 грудня 2015 року постановою державного виконавця виконавчий лист повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна та коштів, на які може бути звернуто стягнення.

16 лютого 2016 року ОСОБА_1 вчергове пред'явив до Центрального ВДВС для виконання виконавчий лист № 1423/19715/2012, на підставі якого державним виконавцем 16 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № 50553579.

28 вересня 2017 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що боржник за адресою, зазначеною у виконавчому листі, відсутній, господарську діяльність не здійснює, а майно, на яке може бути звернуто стягнення, відсутнє (а. с. 44).

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Згідно з положеннями статей 447, 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Аналогічні норми містилися й у статтях 383, 387 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України Про виконавче провадження , у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій, державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Задовольняючи частково позов та скасовуючи постанову державного виконавця від 28 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не виконано усіх покладених на нього Законом України Про виконавче провадження обов'язків щодо примусового виконання рішення суду, а права стягувача порушені тривалим невиконанням судового рішення.

При цьому суд не навів у судовому рішенні висновків щодо відмови у задоволенні скарги в частині вимог заявника про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною .

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції й відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд вважав неможливим ухвалити судове рішення в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, оскільки доводи скарги в цій частині судом першої інстанціїне перевірялися і не досліджувалися, відповідних висновків в ухвалі суд не навів, що свідчить про те, що вказані вимоги фактично не були розглянуті.

При цьому, апеляційний суд вказав, що це не позбавляє права стягувача повторно звернутися до суду зі скаргою з такою самою вимогою.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки такі мотиви суду не узгоджуються з нормами ЦПК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з положенням частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі судам роз'яснено, що при об'єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги .

Заявник, звернувшись до суду зі скаргою, просив, окрім скасування, як незаконної, постанови головного державного виконавця Центрального ВДВС від 28 вересня 2017 року ВП № 50553579 про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов'язання Центрального ВДВС відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва від 14 березня 2013 року, ще й визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва згідно вищевказаного виконавчого листа, починаючи з травня 2013 року.

Районний суд розглянув скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі і задовольнив її частково . З цього випливає, що суд першої інстанції не задовольнив вимоги заявника про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною. Проте скасував постанову про повернення виконавчого документа від 28 вересня 2017 року, що свідчить про те, що районний суд досліджував діяльність/бездіяльність ВДВС.

Встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, який не навів у резолютивній частині про задоволення чи відмову у задоволенні зазначеної частини вимог скарги, апеляційний суд у порушення статей 263, 264, 375, 382 ЦПК України не надав цьому належної оцінки, взагалі не розглянув вказаних вимог апеляційної скарги , цих обставини не досліджував, фактично самоусунувшись від розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1

При цьому посилання апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не позбавлений права повторно звернутися до суду зі скаргою з такою самою вимогою, є невірним, оскільки районний суд скаргу задовольнив частково, скасував постанову про повернення виконавчого документа від 28 вересня 2017 року, а без дослідження правомірності чи неправомірності бездіяльності державного виконавця це неможливо було зробити, і не звернув уваги, що вказані судові рішення будуть преюдиційними, які унеможливлять подання до суду тотожної (аналогічної) скарги.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк