Рішення

від 08.10.2018 по справі 922/989/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/989/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Берізка", м. Богодухів до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу за участю представників:

позивача - Кужелєва С.В.

відповідача - Алексенко А.А.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Берізка" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідач) згідно якої просить суд:

- визнати за Селянським (фермерським) господарством "Берізка" право постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2, на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01.03.1994;

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою".

В якості правових підстав позивач посилається на ч.5 ст. 2, ч.1 ст. 9, ч.3 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", ч.1 ст. 92, ст. 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.05.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 16.05.2018 о 11:00.

Відповідач 16.05.2018 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 14276), в якому просив суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

У підготовчому засіданні призначеному на 16.05.2018 судом була постановлена ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2018 о 11:00.

Позивач 21.05.2018 надав до суду відповідь на відзив (вх.№ 14645), яка судом долучена до матеріалів справи.

Відповідач 04.06.2018 надав до суду письмові заперечення (вх.№ 16085), в яких просив суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Позивач 05.06.2018 надав до суду додаткові пояснення (вх.№ 16180), які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.06.2018 було закрито підготовче провадження та призначена справа № 922/989/18 до судового розгляду по суті на 20.06.2018 о 12:00.

У судовому засіданні призначеному на 20.06.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 03.07.2018 о 10:30.

У судовому засіданні призначеному на 03.07.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 05.07.2018 о 11:30.

У судовому засіданні призначеному на 05.07.2018 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 17.07.2018 о 11:00.

Ухвалою суду від 17.07.2018 провадження у справі № 922/989/18 було зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в справі № 922/3312/17 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду по справі від 19.09.2018 апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Харківській області була задоволена, ухвала господарського суду Харківської області від 17.07.2018 у справі № 922/989/18 скасована, справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою суду від 02.10.2018 було призначено справу до судового розгляду на 08.10.2018 о 14:00.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Богодухівської районної ради народних депутатів XIII сесії XXI скликання від 05 березня 1993 року "Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_4, що проживає в АДРЕСА_1" вирішено на основі ст. 51,52 Земельного кодексу України та на основі Закону України "Про селянське /фермерське/ господарство" надати ОСОБА_4 земельну ділянку сільськогосподарських угідь 45,4 га в постійне користування.

У п.3 вказаного рішення було закріплено прохання до дирекції "УкрНДІземлепроект" розробити проект відведення земельної ділянки та виготовити державний акт на право користування землею.

На підставі договору №243 від 22.03.1993 між Харківським відділенням Українського фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та Харківським філіалом Української академії аграрних наук Інституту землеустрою, останнім було розроблено Технічний звіт з встановлення меж, підготовки та видачі Державного акту на право користування землею, відведеною ОСОБА_4 рішенням XIII сесії XXI скликання Богодухівської районної ради народних депутатів від 05 березня 1993 року. У частині III вказаного звіту було зазначено, що за результатами проведених робіт виготовлено Державний акт на право користування землею за номером НОМЕР_3.

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області від 18 березня 1993 року №13 було вирішено зареєструвати селянське (фермерське) господарство "Берізка" Ульянівської сільської ради народних депутатів. Голова селянського (фермерського) господарства: ОСОБА_4, члени господарства: ОСОБА_5, ОСОБА_3.

22 лютого 1994 року на засіданні членів селянського (фермерського) господарства "Берізка" було розглянуто заяву голови господарства ОСОБА_4 про передачу своїх повноважень голови господарства ОСОБА_3 і про вихід його з членів господарства, за результатами розгляду якої було постановлено вивести ОСОБА_4 із членів фермерського господарства "Берізка" та передати повноваження голови ОСОБА_3 (протокол № 1 засідання членів фермерського господарства "Берізка" від 22.02.1994 року).

Причиною для подання заяви ОСОБА_4 стало прийняття Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" відповідно до яких голова і члени селянського (фермерського) господарства більше не могли постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях.

Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області "Про перереєстрацію селянського (фермерського) господарства "Берізка" від 01 березня 1994 року № 9 було вирішено в зв'язку зі зміною складу селянського (фермерського) господарства "Берізка" перереєструвати його, рахувати головою селянського (фермерського) господарства "Берізка" ОСОБА_3.

На підставі розпорядження Богодухівської районної ради №9 від 01.03.1994 "Про перереєстрацію селянського (фермерського) господарства "Берізка" на ім'я нового голови господарства - ОСОБА_3 було видано Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2, на земельну ділянку площею 45,40 га, розташовану на території Улянівської сільської ради, надану для ведення селянського (фермерського) господарства.

Розпорядженням Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області "Про видачу свідоцтва про державну реєстрацію фермерського господарства "Берізка" від 03 березня 1997 року № 126, було вирішено видати свідоцтво про державну реєстрацію нового зразка фермерському господарству "Берізка" зареєстрованого розпорядженням районної Ради народних депутатів № 9 від 01 березня 1994 року. Голова господарства - ОСОБА_3.

04 березня 1997 року Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області було видано Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи Селянського (фермерського) господарства "Берізка", Ф/г "Берізка". 26.06.1997 Селянське (фермерське) господарство "Берізка" було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій із присвоєнням ідентифікаційного коду 24274133.

Відповідно до п. 1.1. Статуту селянського (фермерського) господарства "Берізка" від 10.06.1997, зареєстрованого розпорядженням Богодухівської райдержадміністрації № 360 від 20.06.1997 Селянське (фермерське) господарство було створено на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та Доповнень до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" рішенням Богодухівської районної Ради народних депутатів № 9 від 01 березня 1994 року. Державний акт на право користування землею: серія НОМЕР_2, зареєстрований у книзі записів за № 223.

Згідно позову позивач вказує, що у 2002 році до членів С(Ф)Г "Берізка" було включено онуку ОСОБА_3 - ОСОБА_6, що підтверджується статутом в редакції від 12.05.2002, зареєстрованим Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області 31.05.2002. Зборами членів С(Ф)Г "Берізка" протокол №1 від 25.07.2006 було розглянуто заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про вихід зі складу членів С(Ф)Г "Берізка", та призначено головою господарства ОСОБА_6, що підтверджується змінами №1 до статуту С(Ф)Г "Берізка", зареєстрованими 27.07.2006.

31.08.2011 було зареєстровано останні зміни до Статут С(Ф)Г "Берізка" у зв'язку зі зміною прізвища голови господарства з "Жупинська" на "Небесна" .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 - голова Селянського (фермерського) господарства на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4.

02 березня 2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1106-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 45,4000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 25.02.1997 у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_3.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство ", Законом України "Про фермерське господарство " та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України у редакції 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею від 25.02.1997 НОМЕР_2) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_3 до створеного С(Ф)Г "Берізка", що підтверджується відповідними статутними документами С(Ф)Г "Берізка".

Суд зазначає, що відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.

Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18).

Крім того, Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №6-20859св07, №6-13576св07, №6-14879св07, №6-20275св07 зазначав, про те, що за змістом норм чинного на той час законодавства, після державної реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна ділянка.

При цьому суд зауважує, що зі смертю ОСОБА_3, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 25.02.1997 НОМЕР_2, таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах "Фурман проти Росії" (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Graberska v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану" (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).

Суд враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України від 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України від 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України від 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 2001р.), одержані ними до 1 січня 2002р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Суд зауважує, що встановлене ч.1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Отже, як вбачається із вищезазначеного, на сьогоднішній день законодавством встановлено вичерпний перелік суб'єктів, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки.

В той же час, статтею 141 ЗК України закріплено підстави припинення права користування земельною ділянкою, однак в даній статті не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у зв'язку зі смертю особи - землекористувача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 1 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 не скасовується та не обмежується.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_2, на сьогодні є Селянське (фермерське) господарство "Берізка".

Разом з цим, суд зазначає, що факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні Селянського (фермерського) господарства "Берізка" також підтверджується:

- довідкою Управління Держкомзему у Богодухівському районі Харківської області №318 від 20.02.2012;

- довідкою Відділу Держземагенства у Богодухівському районі Харківської області №633 від 13.02.2013;

- довідкою Відділу Держземагенства у Богодухівському районі Харківської області №186 від 11.02.2014;

- довідкою Відділу Держземагенства у Богодухівському районі Харківської області №27-04-409/2-15 від 09.02.2015;

- довідкою Відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі Харківської області від 02.02.2016;

- довідкою Відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 14.02.2018 №27-20-0.23,12-198/104-18;

- податковою декларацією з фіксованого сільськогосподарського податку за 2012 рік;

- податковою декларацією з фіксованого сільськогосподарського податку за 2013 рік;

- статистичним звітом про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2012 року;

- статистичним звітом про підсумки сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2012 року;

- статистичним звітом про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2013 року;

- статистичним звітом про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2013 року;

- квитанціями про сплату фіксованого сільськогосподарського податку за різні періоди.

Крім того, факт користування спірною земельною ділянкою саме С(Ф)Г "Берізка", як юридичною особою, а не ОСОБА_3, як фізичною особою, підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 10.04.2014 № 0000352200 та актом Богодухівської ОДПІ від 09.04.2014 №332/220/24274133, відповідно до якого за прострочення сплати фіксованого сільськогосподарського податку та податкової декларації з плати за землю відповідальність була накладена саме на С(Ф)Г, а не на ОСОБА_3.

Також, суд зауважує, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Окрім цього, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom) та у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, відповідач належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права позивача на користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи відповідача внаслідок виникнення у позивача такого права.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не є суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою і не володіє на неї суб'єктивним цивільним правом.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання за Селянським (фермерським) господарством "Берізка" права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з п.п. 13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Отже, відповідач, який є державним органом, однією з функцій якого є ведення державного обліку і реєстрації земель, а також забезпечення достовірності інформації про наявність та використання земель, не міг не знати, що позивач: а) є постійним користувачем земельної ділянки, яка була надана саме для створення і функціонування підприємства позивача; б) не має іншої земельної ділянки для проведення господарської діяльності і винесення спірного наказу є de facto припиненням господарської діяльності позивача.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача, які полягають у додержанні останнім встановленої національним законодавством процедури прийняття спірного наказу і відсутності порушень закону при винесенні наказу, оскільки спірний наказ порушує базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, приписи норм права, які визначають зміст права постійного користування, обумовили законні очікування позивача на те, що земельна ділянка, яка була надана у постійне користування з метою створення СФГ та здійснення ним господарської діяльності, буде використовуватися саме для цієї мети увесь час існування СФГ.

У своєму рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland Європейський суд визнав компанію-заявника, яка купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, такою, що має законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності на земельній ділянці був визнаний "складовою частиною власності заявника" в розумінні ст. 1 Протоколу № 1.

Суд зазначає, що умовою наявності законного очікування (legitimate expectations) в розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

У даному спорі законні очікування позивача мають ще більш очевидний характер, аніж в наведеній справі ЄСПЛ, оскільки законодавцем встановлене спеціальне призначення спірної земельної ділянки - для ведення селянського (фермерського) господарства; використання позивачем земельної ділянки на підставі Закону носить тривалий характер; безстрокове право позивача на використання спірної ділянки визнано як державними фіскальними органами, так і самим відповідачем, про що свідчить відповідні довідки, зокрема довідка Відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 14.02.2018 №27-20-0.23,12-198/104-18 про склад земель, що обліковуються державою за СФГ "Берізка".

В аспекті зазначеної довідки суд звертає увагу на той важливий факт, що в Україні не може існувати незареєстрованого легітимного користування землею, оскільки державній реєстрації підлягають як речові права на землю, так і строкове оплатне користування землею. Тому наведена довідка означає, що обліковуючи позивача як користувача землі (за відсутності речового титулу, договору оренди між третьою особою і позивачем тощо), відповідач був повністю освідомлений про спеціальний статус земельної ділянки, її призначення для здійснення господарської діяльності позивача і визнав легальність використання позивачем цієї земельної ділянки.

Право позивача на безстрокове використання земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності СФГ "Берізка", є законними очікуваннями (legitimate expectations), і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

За таких умов спірний наказ, яким проти волі позивача припинено користування останнім земельною ділянкою і de facto припинена господарська діяльність позивача в цілому, порушує приписи ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Щодо договору про передачу права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства від 12.04.1993, укладеного між ОСОБА_4 та СФГ "Берізка", та наукового роз'яснення Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії правових наук України з питання "Про право фермерського господарства на земельні ділянки, надані його членам для ведення фермерського господарства", суд зазначає, що дані докази залишаються судом без розгляду, оскільки вони без поважних причин не були подані позивачем в підготовчому провадженні.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, вони підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи те, що у судовому засіданні представник позивача не наполягав на стягненні судового збору з відповідача, суд, сплачений судовий збір, залишає за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 207, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Берізка" (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, пров. Шпильки, б.15, код ЄДРПОУ 24274133) право постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2, на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01.03.1994.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку передбаченому ст.ст. 254, 256, 257 та п.п. 17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Берізка" (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, пров. Шпильки, б.15, код ЄДРПОУ 24274133).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822).

Повне рішення складено 18.10.2018 р.

Суддя А.М. Буракова