Рішення

від 10.10.2018 по справі 193/24/18

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/24/18

Провадження №2/193/131/18

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

10 жовтня 2018 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кащук Д.А.,

при секретарі Ратушній В.В.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел.Софіївка цивільну справу за позовною заявою представника позивача: ОСОБА_2, який діє в інтересах позивача ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_2, який діє в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації. 16 квітня 2018 року подав уточнену позовну заяву та просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2010 року, який зареєстрований відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області 23 грудня 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013301967, укладений між позивачем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та скасувати його державну реєстрацію (а.с. 91-93).

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,0318 га. на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, яка йому дісталась у спадок від померлої матерії ОСОБА_5 та належить на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В 2010 року ОСОБА_3 уклав договір оренди на свою земельну ділянку (пай) з приватним підприємцем ОСОБА_6.

В 2014 році помирає орендар ОСОБА_6, у зв'язку з чим позивачем було прийнято рішення передати свою земельну ділянку іншому орендарю, належним чином оформивши відповідний договір оренди.

Наприкінці грудня 2016 року позивачу стало відомо про те, що на його земельну ділянку (пай) мається належним чином зареєстрований договір оренди землі відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області від 23 грудня 2010 року, про що у державному реєстрі під №041013301967 мається відповідний запис.

Отримавши копію відповідного договору було встановлено, що підпис в договорі оренди та акті приймання передачі земельної ділянки в графі орендодавець позивачу не належить та вказано його прізвище, а в графі орендар зазначена взагалі невідома йому жінка - фізична особа - підприємець ОСОБА_4.

Зазначає, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень від 01 липня 2004 року, який спрямований на забезпечення виконання та захисту речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації.

Вважає, що спірний договір оренди, зареєстрований відділом Держкомзему у Софіївському районі Дніпропетровської області 23.12.2010 року, між позивачем та відповідачем по справі укладений з порушенням вимог, встановлених ч.ч. 1,3 ст. 203 ЦК України і є такий, що порушує права позивача ОСОБА_3 щодо володіння, розпорядження своїм майном, в зв'язку з чим просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та скасувати його державну реєстрацію.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі із застосуванням позовної давності. В відзиві представник відповідача посилається на те, що обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку це суперечить вимогам ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року. Проте на думку відповідача в позові не наведено та не обґрунтовано в якій частині зміст правочину є суперечним з діючим законодавством України. Відсутні будь-які докази того, що підпис в договорі оренди земельної ділянки виконано не ОСОБА_3 Крім того, договір від 28.01.2009 року між ОСОБА_5 (померло матір'ю позивача) та ФОП ОСОБА_6 припинив дію зі смертю фізичної особи орендаря в 2014 році. Таким чином, на момент розгляду справи відсутня подвійна реєстрація договорів оренди на одну земельну ділянку, тому відсутні підстави недійсності правочину. Окрім того, договір оренди земельної ділянки від 24.11.2010 року пройшов державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку, а саме був зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013301967 від 23 грудня 2010 року. Також зазначає, що договірні зобов'язання з боку відповідача виконувались ним належним чином в повному обсязі та вчасно сплачувалась ОСОБА_3 орендна плата, а він в свою чергу отримував орендну плату, чим позивач вчиняв дії спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків, згідно укладеного договору оренди землі та підтвердив дійсність правочину. Представник відповідача зазначає, якщо одна із сторін вчинила дію, а друга підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Крім того зазначає, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позови (а.с. 48-50, 131-134).

Представник позивача скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, відповідно до якої зазначає, що сам по собі факт проходження державної реєстрації договору не є доказом орендних відносин, які б будувались на взаємному волевиявленні обох сторін. Так як позивачу невідома особа відповідача взагалі, жодних договорів з нею він не підписував. Отриманні позивачем грошові кошти за користування земельною ділянкою не є безумною ознакою прийняття умов договору, а лише підтверджує факт отримання їх за фактичне використання земельної ділянки. Підробивши в спірному договорі оренди та акті приймання передачі землі до нього підпис від імені позивача та його державна реєстрація без волі на те позивача є порушення одного з принципів договору - свободи договору, а саме волевиявлення учасника правочину маю бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Про наявність зареєстрованого спірного договору оренди землі позивач дізнався в грудні 2016 року, що в розумінні ст. 253 ЦК є початком перебігу строку, тому строк позивачем у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу не пропущений. Враховуючи вищенаведене стороною позивача у повному обсязі не визнаються аргументи та доводи сторони відповідача викладені у відзиві (а.с. 71-72).

Позивач в судове засідання не з'явився, представник позивача ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзові, застосувавши позовну давність.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі та надані сторонами у судовому засіданні докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав:

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 листопада 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори за реєстровим №774, позивач є власником земельної ділянки площею 7,0318 га., кадастровий номер НОМЕР_1, призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. (а.с.8,9). 24 листопада 2010 року укладено договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_3 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар), відповідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 7,0318 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. Договір укладено на 10 років та зареєстровано у Софіївському відділі Дніпропетровській регіональній філії ДП Центр ДЗК 23 грудня 2010 року та вчинено в Державному реєстрі земель запис за №041013301967 (а.с. 14). Невід'ємною частиною договору є і акт про передачу та прийом земельної ділянки від 24 листопада 2010 року (а.с. 15). ОСОБА_3 отримував від відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою за 2016 та 2017 роки, що підтверджується платіжною відомістю та податковим розрахунками (а.с. 51-55). Відповідно даних відділу в Софіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 16 квітня 2018 року зазначено, що згідно книги 4АА 002224 записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, значиться запис під порядковим №7397 про договір оренди земельної ділянки площею 7,0318 га. з кадастровим номером НОМЕР_1 від 28.01.2009 року реєстраційний №040913300143 між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 терміном до 25 серпня 2018 року; згідно книги 4АА 014151 записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, значиться запис під порядковим №1967 про договір оренди земельної ділянки площею 7,0318 га. з кадастровим номером НОМЕР_1 від 23.12.2010 року реєстраційний №041013301967 між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 терміном до 23 грудня 2020 року (а.с. 90). 04 квітня 2017 року ОСОБА_3 змушений був звернутись з заявою до Софіївського відділення поліції Жовтоводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо підроблення від його імені підпису в договорі оренди землі, який зареєстрованого 23 грудня 2010 року у державному реєстрі під №041013301967, в результаті чого 11 грудня 2017 року Дніпропетровським науково-дослідним експертно - криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ надано висновок за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, де зазначено, підпис від імені ОСОБА_3 у графі Орендодавець договору оренди земельної ділянки від 24.11.2010, виконаний не ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3, розташований в графі Земельну ділянку передав Акту прийняття передачі землі від 24.11.2010, виконаний не ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а іншою особою (а.с. 10, 16-20).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Суд встановив, що між сторонами виник спір з приводу правомірності укладення 24 листопада 2010 року між відповідачем договору оренди земельної ділянки. Тобто, спірний договір було укладено відповідачем у 2010 році, тоді як предмет договору оренди - земельна ділянка знаходились у користуванні ФОП ОСОБА_6 на підставі договору оренди землі від 28 січня 2009 року, строк дії якого ще не скінчився (а.с. 90).

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України про державну реєстрацію речових права нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Верховний суд України у постанові від 29 вересня 2015 року, ухваленої в результаті перегляду судових рішень внаслідок неоднакового застосування судами одних і тих же норм права - частин другої, четвертої статті 3, частини першої статті 8, пунктів 1, 8-1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV.), зазначив: державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації .

Ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл,селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 Земельною кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором oрeнди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору у урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,вимог розумності та справедливості (частіша перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору.

У відповідності до ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятого та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Посилання представника відповідача щодо неодноразового прийняття орендної плати позивачем, що свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на схвалення ним договору оренди, суперечить роз'ясненням абз.4 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до якого виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Крім того, представник відповідача надав до суду відзив, в якому просив застосувати до позовних вимог позивача позовну давність.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позивач про порушення свого права відповідачем дізнався наприкінці 2016 року, так як оспорюваний договір він не підписував, про його існування з моменту його укладення, тобто з 24 листопада 2010 року, позивач знати не міг, про існування даного договору, ОСОБА_3 дізнався лише з 2016 року після того, як почав отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою. Згідно платіжної відомості про видачу орендної плати за 2017 рік та податкових розрахунків за 2016-2017 року позивач почав отримувати лише з 2016 року (а.с. 51-55). Інших доказів, які б свідчили про виплату орендної плати позивачу відповідачем за попередні роки, представником відповідача, не надано. Крім того, після того, як позивач дізнався про вищезазначені обставини, 04 квітня 2017 року він звернувся з заявою до Софіївського відділення поліції Жовтоводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо підроблення від його імені підпису в договорі оренди землі, який зареєстрованого 23 грудня 2010 року у державному реєстрі під №041013301967.

Таким чином, позивачем на думку суду не було пропущено строку позовної давності, а тому підстави для застосування позовної давності відсутні.

Крім того, жодних клопотань про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи, від представника відповідача не надходило та ним не заявлялось в судовому засіданні, тому жодних сумнівів щодо правильності висновку експерта, у суді не виникає. Вказані обставини хоча і не є підставою згідно уточненого позову для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, але судом враховуються в сукупності з іншими доказами по справі.

Аналізуючи вищевикладене та враховуючи висновок судово-почеркознавчої експертизи, суд приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2010 року, який зареєстрований відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області 23 грудня 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013301967, укладений між позивачем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 позивач не підписував, одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а отже договір необхідно визнати недійсним.

Беручи до уваги вимоги п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , суд вважає, що рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, здійсненої відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області 23 грудня 2010 року на підставі укладеного між позивачем та відповідачем спірного договору оренди землі від 24 листопада 2010 року, слід скасувати.

Питання щодо розподілу судових витрат між сторонами суд вважає необхідним вирішити у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений ним під час звернення з позовом до суду пропорційно розміру задоволених вимог.

Однак враховуючи те, що позивачем при подачі уточненої позовної заяви заявлено дві вимоги немайнового характеру, а саме: про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його реєстрації, однак судовий сплачено лише за одну вимогу немайнового характеру - 704,80 грн., що підтверджується дублікатом чека від 11 січня 2018 року (а.с. 1), тому є необхідність стягнути з позивача на користь держави несплачену суму судового збору за другу позовну вимогу немайнового характеру в сумі 704,80 грн..

З врахуванням викладених обставин, керуючись ст.ст.12,13, ч.1 ст.81, ст.263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги представника позивача: ОСОБА_2, який діє в інтересах позивача ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2010 року, який зареєстрований відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області 23 грудня 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013301967, укладений між позивачем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та скасувати його державну реєстрацію .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави несплачений судовий збір у сумі 704,80 грн. за одну вимогу немайнового характеру.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати за сплачений судовий збір в розмірі 1409,60 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений 16 жовтня 2018 року.

Суддя: Д.А. Кащук