Постанова

від 20.02.2019 по справі 193/24/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2578/19 Справа № 193/24/18 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Голуб О.О.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідач: фізична особа - підприємець ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року, яке постановлено суддею Кащук Д.А. в сел. Софіївка,Дніпропетровської області -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2018 року позивач звернувся з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації.

16 квітня 2018 року подав уточнені позовні вимоги та просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2010 року, який зареєстрований відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області 23 грудня 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013301967, укладений між позивачем ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,0318 га. на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.В 2010 року ОСОБА_1 уклав договір оренди на свою земельну ділянку (пай) з приватним підприємцем ОСОБА_3.В 2014 році орендар ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим позивачем було прийнято рішення передати свою земельну ділянку іншому орендарю, належним чином оформивши відповідний договір оренди.Наприкінці грудня 2016 року позивачу стало відомо про те, що на його земельну ділянку (пай) мається належним чином зареєстрований договір оренди землі з ФОП ОСОБА_2 відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області від 23 грудня 2010 року, про що у державному реєстрі під №041013301967 мається відповідний запис.Отримавши копію відповідного договору ним було встановлено, що підпис в договорі оренди та акті приймання передачі земельної ділянки, в графі орендодавець, позивачу не належить та вказано його прізвище, а в графі орендар зазначена взагалі невідома йому жінка - фізична особа - підприємець ОСОБА_2

Зазначив, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень від 01 липня 2004 року, який спрямований на забезпечення виконання та захисту речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації.

Вважає, що спірний договір оренди, зареєстрований відділом Держкомзему у Софіївському районі Дніпропетровської області 23.12.2010 року, між позивачем та відповідачем по справі, укладений з порушенням вимог, встановлених ч.ч. 1,3 ст. 203 ЦК України і є такий, що порушує права позивача ОСОБА_1 щодо володіння, розпорядження своїм майном, оскільки зазначений договір він не підписував, в зв'язку з чим просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 листопада 2010 року, який зареєстрований відділом Держземагентства у Софіївському районі Дніпропетровської області 23 грудня 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041013301967, укладений між позивачем ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави несплачений судовий збір у сумі 704,80 грн. за одну вимогу немайнового характеру.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за сплачений судовий збір в розмірі 1409,60 грн.

В апеляційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Вказує на те, що судом першої інстанції не досліджувався договір оренди від 28 січня 2009 року, не досліджувались підписи сторін договору, термін дії договору та інші істотні умови договору.

Вважає що суд вийшов за межі обґрунтування позову, на які посилався позивач, чим порушив норми процесуального права та надав перевагу стороні позивача, оскільки в уточненому позові позивач не посилається на судову почеркознавчу експертизу.

На думку відповідача, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, причини своєї неявки суду не повідомили.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Заяву ОСОБА_4, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки на переконання суду є необґрунтованою, так як ОСОБА_2 та ОСОБА_4, були завчасно 29 листопада 2018 року належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (а.с. 188).

Виходячи з вимог статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи , що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 листопада 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори за реєстровим №774, позивач є власником земельної ділянки площею 7,0318 га., кадастровий номер 12:252:877:00:01:001:0074, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. (а.с. 8,9).

Згідно договору оренди від 24 листопада 2010 року укладеного між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 7,0318 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. Договір укладено на 10 років та зареєстровано у Софіївському відділі Дніпропетровській регіональній філії ДП Центр ДЗК 23 грудня 2010 року та вчинено в Державному реєстрі земель запис за №041013301967 (а.с. 12 - 14).

Відповідно до Акту про передачу та прийом земельної ділянки від 24 листопада 2010 року, ОСОБА_1 (а.с. 15). отримував від відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою за 2016 та 2017 роки, що підтверджується платіжною відомістю та податковим розрахунками (а.с. 51-55).

Відповідно даних відділу в Софіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 16 квітня 2018 року, згідно книги 4АА 002224 записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, значиться запис під порядковим №7397 про договір оренди земельної ділянки площею 7,0318 га. з кадастровим номером НОМЕР_1 від 28.01.2009 року, реєстраційний №040913300143 між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 терміном до 25 серпня 2018 року; згідно книги 4АА 014151 записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, значиться запис під порядковим №1967 про договір оренди земельної ділянки площею 7,0318 га. з кадастровим номером НОМЕР_1 від 23.12.2010 року реєстраційний №041013301967 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 терміном до 23 грудня 2020 року (а.с. 90).

04 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Софіївського відділення поліції Жовтоводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо підроблення від його імені підпису в договорі оренди землі, який зареєстрованого 23 грудня 2010 року у державному реєстрі під №041013301967. 11 грудня 2017 року Дніпропетровським науково-дослідним експертно - криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ надано висновок судової почеркознавчої експертизи, згідно якого, підпис від імені ОСОБА_6 у графі Орендодавець договору оренди земельної ділянки від 24.11.2010, виконаний не ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_6, розташований в графі Земельну ділянку передав Акту прийняття передачі землі від 24.11.2010, виконаний не ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а іншою особою (а.с. 10, 16-20).

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України Про оренду землі за договором оренди орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл,селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 Земельною кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором oрeнди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору у урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,вимог розумності та справедливості (частіша перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною третьою статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 не виявив своє волевиявлення на укладання спірного договору оренди від 24.11.2010 року, не підписував його, що підтверджується висновком експертизи, який узгоджується з іншими матеріалами справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним згідно пункту 7 Постанови Пленумом Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.03.2018 року у справі № 146/293/16-ц.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не досліджувався договір оренди від 28 січня 2009 року, не досліджувались підписи сторін договору, термін дії договору та інші істотні умови договору, оскільки спір між сторонами виник з приводу правомірності укладення договору оренди земельної ділянки від 24 листопада 2010 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі обґрунтування позову, на які посилався позивач, чим порушив норми процесуального права та надав перевагу стороні позивача, оскільки в уточненому позові позивач не посилається на судову - почеркознавчу експертизу, колегією суддів відхиляються, так як позивач звертаючись до суду з первинним позовом посилався як на підставу задоволення позову на висновок експертизи від 11 грудня 2017 року, суд досліджував зазначений висновок та дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано строк позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що перебіг позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був, дізнатися про порушення свого майнового права. Як встановлено судом, оспорюваний договір позивач не підписував, та про його існування дізнався наприкінці 2016 року.

Такий висновок суду узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2019 року

Головуючий:

Судді: