Рішення

від 17.10.2018 по справі 910/10162/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2018Справа № 910/10162/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/10162/18

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ-ЛАЙТ"

про стягнення 65 691,19 грн,

представники сторін:

від позивача: Юрченко Н.П., довіреність № 01-2217-365 від 26.12.17;

від відповідача: Павлов О.В., ордер серія КВ №097855 від 24.09.18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", 31 липня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ-ЛАЙТ", про стягнення 65 691,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов Договору №37-14.2/4-11 від 27.12.2017, в частині вчасного надання відповідачем послуг, передбачених договором, а саме поточний ремонт будівлі мийки та фарбування спецмашин, у зв'язку з чим Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ-ЛАЙТ" штрафні санкції в сумі 65 691,19 грн, з яких 31 325,71 грн - пеня та 34 365,48 грн - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

15.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" надійшли докази усунення недоліків.

Таким чином, позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, тому згідно з положеннями ст.174 Господарського процесуального кодексу України вказана позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та підлягає прийняттю до розгляду в порядку, встановленому ст.176 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 17.08.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлено строк для подання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, судове засідання призначено на 05.09.2018.

У судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 розгляд справи відкладено на 26.09.2018.

25.09.2018 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва була подана письмова довідка.

Представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов та клопотання про поновлення строку для подання відзиву.

У судове засідання 26.09.2018 представники сторін з'явились, представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.09.2018 судом було оголошено перерву до 17.10.2018.

16.10.2018 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва була подана письмова відповідь позивача на відзив відповідача.

17.10.2018 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судове засідання 17.10.2018 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 17.10.2018 з'явився, проти задоволення позову заперечував.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

27.12.2017 між Державним підприємством Міжнародний аеропорт Бориспіль (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Енерджі-Лайт (далі - підрядник, відповідач) було укладено Договір № 37-14.2/4-11 (далі - Договір), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на підставі Дефектного акту №09.1-26-22 від 06.06.2017 якісно надати в повному обсягу послуги, зазначені у п. 1.2 Договору, а змовник - прийняти і оплатити такі послуги згідно умов Договору.

Пунктом 1.2 Договору найменування послуг: поточний ремонт будівлі мийки та фарбування спецмашин (інв. №47474).

Відповідно до п. п. 1.3, 4.1 Договору сума, визначена у Договорі становить 490 935,37 грн, в тому числі ПДВ 20% - 81822,56 грн.

Розрахунки проводяться наступним шляхом: замовник протягом 15-ти банківських днів після підписання повноважними представниками сторін АКТУ-ДОПУСКУ, перераховує на розрахунковий рахунок підрядника аванс у розмірі 30% від ціни Договору, що становить 147 280,61 грн, в тому числі ПДВ 20% - 24 546,77 грн. Розрахунки з підрядником у розмірі 70% ціни Договору, що становить 343 654,76 грн, в тому числі ПДВ 20% - 57 275,79 грн, замовник проводить протягом 30 календарних днів після підписання сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (форма КБ-3), складених відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та Акту технічної комісії.

У відповідності до п. 5.1 Договору строк надання послуг становить 60 календарних днів після перерахування замовником авансу на розрахунковий рахунок підрядника. Днем перерахування авансу вважається день перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Пунктами 5.8 - 5.11 Договору визначено, що передача фактично наданих послуг підрядником і приймання їх замовником оформлюється Актом приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (форма КБ-3).

Після закінчення надання послуг підрядник протягом 3-х робочих днів передає замовнику Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), складені відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством України.

Замовник протягом 10-ти робочих днів з дати отримання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) повинен їх розглянути. За результатом розгляду замовник має підписати Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) або надати вмотивовану відмову від їх підписання.

Після надання всіх передбачених послуг за цим Договором, підрядник письмово повідомляє про це замовника, після чого протягом 10-ти робочих днів замовником утворюються Технічна комісія (далі - комісія) для прийняття всього обсягу наданих послуг. Комісія утворюється не пізніше ніж у строк, визначений цим пунктом Договору з моменту письмового повідомлення про закінчення надання послуг за цим Договором.

Позивач зазначає суду про те, що відповідачем було порушено строки виконання робіт за Договором, що є порушенням його умов та підставою для відповідальності у вигляді пені та штрафу.

В свою чергу, відповідач заперечує у своєму відзиві проти задоволення позову, зазначаючи про відсутність факту порушення строків виконання робіт за Договором, і, як наслідок, про відсутність підстав для стягнення пені та штрафу.

Згідно з п . 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови Договору, судом встановлено, що за своєю юридичною природою даний правочин є договором підряду.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини перша та друга статті 843 ЦК України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору, а саме, пункту 4.1, замовником було перераховано на рахунок підрядника аванс -30 % від ціни договору, в розмірі 147 280,61 грн 04.01.2018.

Враховуючи умови 5.1 Договору, підрядник був зобов'язаний виконати роботи в строк до 05.03.2018.

Позивач зазначає суду про те, що Акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та втрат форми КБ-3 були підписані повноважними представниками сторін лише 25.05.2018, тобто з порушенням строків.

Проте, суд звертає увагу на те, що підставою позову є те, що на думку позивача, відповідачем не було вчасно виконано роботи, а тому безпідставним є ототожнення дати прийняття робіт позивачем із датою реального виконання відповідачем робіт, а ні за умовами Договору, а ні за принципами чинного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Умовами Договору, а саме, пунктом п. 5.1 визначено, що строк надання послуг становить 60 календарних днів після перерахування замовником авансу на розрахунковий рахунок підрядника.

Таким чином, сторонами погоджено строк саме виконання робіт, а тому зазначений строк не повинен включати в себе час на передання та прийняття останніх.

Як вже зазначено судом вище, відповідач мав виконати будівельні роботи у строк до 05.03.2018.

З матеріалів справи вбачається, що листом вих. №ЕЛ 02-03/18/1 від 02.03.2018 відповідачем було повідомлено позивача про необхідність призначення комісії для підписання кінцевого акту об'єкту.

Проте, позивачем рішення про призначення комісії прийнято лише 13.03.2018 на підставі відповідного розпорядження № 59-08-5.

Таким чином, відповідач сповістив позивача про закінчення виконання будівельних робіт в строк до 05.03.2018, у відповідності до п. 5.1 та п. 5.11 Договору.

При цьому, у Акті технічної комісії № 59-26-61 від 23.05.2018, сторонами визначено, що роботи виконувались в період з 04.01.2018 по 03.03.2018 і виконані в повному обсязі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що умовами Договору визначено, що строк надання послуг становить 60 календарних днів після перерахування замовником авансу на розрахунковий рахунок підрядника .

В свою чергу, пунктами 5.8 - 5.11 Договору визначено, що передача фактично наданих послуг підрядником і приймання їх замовником оформлюється Актом приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (форма КБ-3).

Після закінчення надання послуг підрядник протягом 3-х робочих днів передає замовнику Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), складені відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством України.

Замовник протягом 10-ти робочих днів з дати отримання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) повинен їх розглянути. За результатом розгляду замовник має підписати Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) або надати вмотивовану відмову від їх підписання.

Після надання всіх передбачених послуг за цим Договором, підрядник письмово повідомляє про це замовника, після чого протягом 10-ти робочих днів замовником утворюються Технічна комісія (далі - комісія) для прийняття всього обсягу наданих послуг . Комісія утворюється не пізніше ніж у строк, визначений цим пунктом Договору з моменту письмового повідомлення про закінчення надання послуг за цим Договором.

Таким чином, за умовами Договору неможливо достеменно встановити, який саме факт має відбутись раніше: пункт 5.9 Договору, який передбачає, що після закінчення надання послуг підрядник протягом 3-х робочих днів передає замовнику Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), складені відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством України, або, пункт 5.11, яким визначено, що після надання всіх передбачених послуг за цим Договором, підрядник письмово повідомляє про це замовника, після чого протягом 10-ти робочих днів замовником утворюються Технічна комісія (далі - комісія) для прийняття всього обсягу наданих послуг. Комісія утворюється не пізніше ніж у строк, визначений цим пунктом Договору з моменту письмового повідомлення про закінчення надання послуг за цим Договором.

Одночасно, умовами п.4.2.1. Договору сторонами визначено, що остаточний розрахунок за виконані роботи замовник проводить протягом 30 календарних днів після підписання сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (форма КБ-3), складених відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та Акту технічної комісії.

Тому, суд приходить до висновку, що підписання сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3), складених відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та Акту технічної комісії, відповідно до умов Договору, повинні відбуватися одночасно, і тільки підписання всіх зазначених документів є підтвердженням факту передачі та прийняття наданих послуг.

Оскільки письмовим повідомленням відповідача підтверджується факт виконання робіт у строк до 05.03.2018, а саме, 02.03.2018, і відповідне підтвердження цього факту визнано позивачем у Акті технічної комісії, то суд приходить до висновку про те, що роботи були виконані вчасно, як це передбачено пунктом 5.1 Договору.

Так як, п.8.2. Договору передбачена відповідальність підрядника саме за порушення строку надання послуг, зазначеного в п.5.1. Договору, тоді як відповідальність сторін за порушення строку передання та приймання послуг відсутня, тому порушення строку підписання сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (форма КБ-3), складених відповідно до ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 та Акту технічної комісії не тягне за собою відповідальність передбачену у п.8.2. Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім того, у Рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) Суд зазначив: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

В порядку, передбаченому ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

З аналізу умов Договору та матеріалів справи, які підтверджують факт та строки виконання сторонами його умов, не вбачається умислу відповідача у порушенні строків виконання робіт, оскільки весь їх обсяг був виконаний вчасно, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, умовами Договору чітко визнаний строк виконання робіт, а підтвердження факту їх виконання, тобто прийняття позивачем, випливає рівнозначно одразу із декількох його пунктів.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції на думку суду неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

На позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Крім того, суд звертає увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). З огляду на вищенаведене, за висновками суду, позивачем не було доведено факту порушення, оспорювання або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір за розгляд даної справи покласти на Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 22.10.2018

Суддя О.Є. Блажівська