Рішення

від 09.10.2018 по справі 922/1698/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1698/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл", м. Харків до Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес", с. Охоче про стягнення коштів в розмірі 341219,28 грн за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. № 20-06-18 від 20.06.2018;

відповідача - ОСОБА_2, дов. від 27.07.2018.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес", с. Охоче, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного зобов'язання за Договором поставки нафтопродуктів № 107-Н від 16.03.2018 у розмірі 119810,14 грн., 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужими коштами в розмірі 220450,66 грн., інфляційні витрати у розмірі 958,48 грн. Судові витрати просить стягнути з відповідача. Свої позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару за Договором № 107-Н від 16 березня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.06.2018 зазначену позовну заяву залишено без руху.

Позивач супровідним листом (вх. № 19000 від 03.07.2018) надав суду докази усунення обставин, які стали підставами для винесення ухвали господарського суду Харківської області від 25.06.2018.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду від 09.07.2018, враховуючи закінчення строку відрядження судді Тацій О.В., призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (заяви) між суддями від 09.07.2018, для розгляду справи № 922/1698/18 визначено суддю Аюпову Р.М.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2018 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 02.08.2018 о 12:30 год.

17.08.2018 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 23718), в якому відповідач заперечував проти нарахування позивачем 2% від суми боргу за кожен день прострочення, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами в розмірі 220450,66 грн., у зв'язку з чим, просив суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Протокольними ухвалами від 02.08.2018, 28.08.2018 розгляд підготовчого засідання відкладався, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України.

04.09.2018 представником відповідача надано до суду клопотання про направлення справи № 922/1698/18 за підсудністю за місцем знаходження ПНВК "Інтербізнес" - до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду від 05.09.2018 у задоволенні клопотання представника відповідача про направлення справи за підсудністю до господарського суду міста Києва (вх. № 25566 від 04.09.2018) - відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1698/18 до судового розгляду по суті на 10.09.2018 о 12:45 год.

10.09.2018 представником позивача надано до суду заяву про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (вх. № 26145).

Протокольними ухвалами від 10.09.2018, 02.10.2018, 08.10.2018 у судових засіданнях оголошувалась перерва, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 09.10.2018 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 09.10.2018 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, між TOB Астар Оіл (позивач, продавець) та Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес", с. Охоче (відповідач, покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 107-Н від 16.03.2018 (далі - договір), за умовами яким продавець зобов'язується передати нафтопродукти, масла (надалі - товар) у власність покупця в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець зобов'язується прийняти товар та повністю сплатити його ціну. Одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії підтверджується накладними на відпуск товару, виписаними продавцем. Сплата за товар згідно з умовами договору повинна бути здійснена у термін, що не перевищує трьох банківських днів від дати поставки (п.3.7. договору).

Пунктом 5.3. договору поставки нафтопродуктів № 107-Н від 16.03.2018 сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів сплати товару він зобов'язується сплатити покупцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужим коштами (згідно зі ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Товариство з обмеженою відповідальністю Астар Оіл свої зобов'язання за даним договором виконало в повному обсязі та відпустило покупцю товар на загальну суму 119810,14 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № S16/01/H від 16.03.2018 та товарно-транспортною накладною № 180316/01/Н від 16.03.2018, підписаними покупцем.

В порушення п. 3.7 договору, відповідач сплати за товар у встановлені строки не здійснив та не надав суду доказів сплати суми заборгованості за договором в розмірі 119810,14 грн.

02.06.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію, з вимогою добровільної сплати суми заборгованості.

Відповідач на направлену претензію не відреагував, заборгованість за договором не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області з вимогою про сплату суми основного боргу в розмірі 119810,14 грн., 958,48 грн. - інфляційних втрат та 220450,66 грн. - 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданої до матеріалів справи видаткової накладної відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 119810,14 грн., що не заперечувалось представником відповідача в процесі розгляду справи.

Проте, всупереч вимогам договору поставки нафтопродуктів від 16.03.2018, відповідач свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав, що також не заперечувалось представником відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 16.03.2018.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 16.03.2018 в сумі 119810,14 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми основної заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, тому такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Пунктом 5.3. договору поставки нафтопродуктів № 107-Н від 16.03.2018 сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів сплати товару він зобов'язується сплатити покупцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужим коштами (згідно зі ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 958,48 грн., та 220450,66 грн. - 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужим коштами, підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Суд оцінює критично та відхиляє заперечення відповідача щодо вимог про стягнення 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужим коштами, в розмірі 220450,66 грн., з посиланням на правову природу такої санкції, як пені.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, згідно приписів ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вже було зазначено судом, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).

Суд наголошує, що відповідно до п. 3 ст. 3, ст. ст. 627, 629 ЦК України, свобода договору є одним з вихідних принципів цивільного права України. А, отже, у суду відсутні підстави вважати, що умови п. 5.3 договору, якою сторони чітко та однозначно кваліфікували спірні 2% від суми боргу саме, як відсотки за користування чужими грошовими коштами, а не пенею, суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_3 України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо задоволення заявлених ТОВ "Астар Оіл" позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 5118,29 грн., покладається на відповідача.

Окрім цього, позивач звернувся до господарського суду із клопотанням про стягнення на його користь судових витрат у вигляді оплати витрат на правову допомогу, в розмірі 6000,00 грн.

Дослідивши подане клопотання, суд виходить з наступного.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування поданого клопотання, позивачем до господарського суду надано договір про надання юридичних послуг № 18-06-20 від 20.06.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (замовник) то Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингово-юридична компанія "Юла" (виконавець), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику юридичні послуги на умовах та в порядку, визначеному цим договором. Також матеріали справи містять довіреність № 20-06-18 від 20.06.2018, якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингово-юридична компанія "Юла" уповноважує ОСОБА_1 діяти в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл", з яким укладений договір про надання юридичних послуг № 18-06-20 від 20.06.2018.

Виконання робіт щодо надання правничої допомоги за даним договором підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг) від 30.08.2018, 06.09.2018, 10.09.2018, підписаним сторонами даного договору та скріпленим печатками сторін. Відповідно до переліку наданої правничої допомоги (робіт/послуг) виконавцем надані замовнику правничі послуги на загальну суму 6000,00 грн. Платіжними дорученнями від 21.08.2018, 03.09.2018, 10.09.2018 підтверджується оплата ТОВ "Астар Оіл" на правничу допомогу, згідно договору про надання юридичних послуг № 18-06-20 від 20.06.2018. та вищевказаних актів в розмірі 6000,00 грн.

Пунктом 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, надані позивачем до господарського суду докази в обгрунтування поданого клопотання про покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу, є достатніми для задоволення відповідного клопотання. Окрім цього, суд зауважує, що відповідачем, відповідно до приписів п. п. 5, 6 ст. 126 ГПК України, не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката або інших заперечень щодо неспівмірності заявлених витрат позивача на правничу допомогу.

Таким чином, витрати на правову допомогу, понесені позивачем в розмірі 6000,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 126, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Філії "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (63262, Харківська обл., Нововодолазький район, с. Охоче, вул. Польова,3, код ЄДРПОУ 41943225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (61001, м. Харків, пров. Байкальський, 4, пов. 4, кімната 4, код ЄДРПОУ 39647230) суму основної заборгованості в розмірі 119810,14 грн., 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами в розмірі 220450,66 грн., інфляційні втрати в розмірі 958,48 грн., судові витрати в розмірі 11118,29 грн.

Видати наказі після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астар Оіл" (61001, м. Харків, пров. Байкальський, 4, пов. 4, кімната 4, код ЄДРПОУ 39647230).

Відповідач - Філія "Харківська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (63262, Харківська обл., Нововодолазький район, с. Охоче, вул. Польова,3, код ЄДРПОУ 41943225).

Повне рішення складено 19.10.2018 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/1698/18