Рішення

від 09.10.2018 по справі 824/642/18-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 р. м. Чернівці справа № 824/642/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.

за участю секретаря судового засідання Бідней О.В.

учасників справи:

представника позивача - ОСОБА_1

відповідач - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В С Т А Н О В И В:

Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" (далі - відповідач) адміністративно-господарські санкції в сумі 24113,57 грн та пеню у розмірі 1147,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2017 р. належним чином не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та в силу ст. 20 цього Закону своєчасно не сплатив штрафні санкції в сумі 24113,57 грн, за що позивачем нарахована пеня у розмірі 1147,81 грн. В добровільному порядку штрафні санкції та пеню відповідачем не було сплачено, що стало підставою звернення до суду із позовною заявою.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" щодо задоволення позовних вимог заперечував, зокрема посилаючись на ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності з інвалідністю в Україні" вказував, що законом чітко визначені обов'язки роботодавця, а саме: створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування державної служби зайнятості про потребу в працевлаштуванні осіб з інвалідністю та звітування у встановленому порядку до Фонду соціального захисту інвалідів.

Зазначав, що на виконання вимог закону, щодо працевлаштування осіб з інвалідністю 12.07.2017 р. товариством створено відповідне робоче місце за посадою "перекладач з іспанської мови", про що було проінформовано Чернівецьку міську філію Чернівецького ОЦЗ.

У зв'язку із цим, відповідач вважає, що на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцезнаходженням підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

У судовому засіданні, яке відбулося 09.10.2018 р. позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідача в судове засідання не з'явився, однак 01.10.2018 р. подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності

Враховуючи положення ч. 3 ст. 194 КАС України та подання відповідачем заяви про розгляд справи за відсутності його представника, суд вважає за можливе розглянути справу у судовому засіданні.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" (вулиця Руська, 136, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 41144072) зареєстроване як юридична особа 09.02.2017 р. (а.с. 19-23).

28.02.2018 р. відповідачем подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 14 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 0 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 1 робоче місце, тобто не працевлаштовано 1 особу - інваліда. Фонд оплати праці штатних працівників склав 675179,61 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 48227,12 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем визначена у розмірі 24113,57 грн (а.с. 11).

17.04.2018 р. позивач направив на адресу відповідача претензію, у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити протягом 15 діб на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 24113,57 грн. Разом із цим, у претензії зазначено, що з 15.04.2018 р. почала нараховуватись пеня (а.с. 12).

Вказана претензія направлена відповідачу 17.04.2018 р., що підтверджується журналом реєстрації вихідної кореспонденції (а. с. 32-33).

Як вбачається із матеріалів справи, листом №644/2412.03-18 від 11.05.2018 р. Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості повідомлено Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що товариством з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" упродовж 2017 р. до Чернівецького міського центру зайнятості 17.07.2017 р. та 04.12.2017 р. були подані звіти форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" щодо вільних робочих місць на посаду перекладач з іспанської мови (1 вакансія). Упродовж 2017 р. не було видано жодного направлення для працевлаштування інвалідів на вакантну посаду перекладача, у зв'язку із відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості.

Упродовж 2017 р. відбувалося підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі. Інших звернень з питань працевлаштування інвалідів не проводилось (а.с. 14-15).

Згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 15.04.2018 р. за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій, станом на 09.07.2018 р. основний борг склав 24113,57 грн та пеня у розмірі 1147,81 грн (а.с. 9).

Проте, дана сума відповідачем не сплачена, у зв'язку з цим позивач звернувся до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедуру реєстрації підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) визначає Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. №70.

На виконання п. 2 зазначеного Порядку, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 р. №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 р. за №117/13384 затверджено форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Судом встановлено, а також не заперечувалося представником позивача в судовому засіданні, що 28.02.2018 р. відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 р. форми № 10-ПІ.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності, затвердженні наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19.12.2005 р. №420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 р. за № 1534/11814 (чинний до 12.07.2013 р.), відповідно до якого про наявність вакансій підприємство подає звіт за формою №3-ПН.

З 12.07.2013 р. звітність подається за формою встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за № 988/23520 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, із аналізу вказаної норми слідує, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказана позиція підтверджується й Верховний Судом у постанові від 26.06.2018 р. у справі №806/1368/17.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Із системного аналізу вказаної норми вбачається, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

У свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 р. у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 р. у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом №875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Враховуючи викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Так, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як видно із матеріалів справи, а також підтверджується інформацією наданою Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості від 11.05.2018 р., відповідачем упродовж 2017 р. до Чернівецького міського центру зайнятості 17.07.2017 р. та 04.12.2017 р. були подані звіти форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" щодо вільних робочих місць на посаду перекладач з іспанської мови (1 вакансія). Упродовж 2017 р. не було видано жодного направлення для працевлаштування інвалідів на вакантну посаду перекладача, у зв'язку із відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості.

Крім цього, як видно з інформації наданої Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості, відповідач упродовж 2017 р. здійснював підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі. Інших звернень з питань працевлаштування інвалідів не проводилось.

Отже, враховуючи викладене слідує, що відповідач у 2017 році, обов'язки, покладені на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII виконав, зокрема ним виділено та створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і відзвітовано до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відтак, посилання в судовому засіданні представника позивача на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" не зверталось до центру зайнятості щодо сприяння в укомплектуванні вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд вважає безпідставними та не обгрунтованими, оскільки вказані твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, інформацією наданою Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості листом №644/2412.03-18 від 11.05.2018 р.

Безпідставними, на думку суду, є також посилання представника позивача в судовому засіданні на Інструкцію зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 р. за №1442/11722, оскільки вказана Інструкція прийнята з метою одержання статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці, визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень, а не визначає порядок працевлаштування осіб з інвалідністю.

По своїй правовій природі адміністративно-господарська санкція є видом господарської санкції, яка застосовуються як захід впливу на порушника у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Суд вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов'язані або виконувати встановлений Законом № 875-XII норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст. ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об'єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров'я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином.

Разом із цим варто зазначити, що міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 р. у справі № 808/2646/15.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутності у населеному пункті, за місцем знаходження товариства з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Таким чином, стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів є необґрунтованим, а тому позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 24113,57 грн не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Враховуючи те, що саме стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" адміністративно-господарських санкцій є безпідставним та законодавчо не вмотивованим, відповідно і стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що позивач не довів правовірність своїх позовних вимог та не надав доказів того, що відповідач повинен сплатити адміністративно господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 241 - 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Бімедіс Голд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.10.2018 р.

Суддя В.К. Левицький