Постанова

від 17.10.2018 по справі 2-12302/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2-12302/11

провадження № 61-36245 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3;

представники заявника: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7;

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал Олександр Олександрович;

заінтересована особа -товариство з обмеженою відповідальністю Арніка-1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Волошина В. О. від 22 січня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., від 19 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департамент ДВС Міністерства юстиції України) Канцедала О. О.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-12302/11 від 19 лютого 2015 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва на підставі рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року у вказаному виконавчому провадженні було замінено стягувача, а саме публічне акціонерного товариства ПАТ Банк Форум на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю АРНІКА-1 (далі - ТОВ АРНІКА-1 ).

04 вересня 2017 року старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Канцедалом О. О. за заявою ТОВ Арніка-1 від 21 серпня 2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Цього ж дня старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Канцедалом О. О. на підставі статті 40 Закону України Про виконавче провадження було винесено постанову про стягнення з боржника, тобто з нього, виконавчого збору у розмірі 2 997 400 грн 67 коп.

Заявник вважав, що зазначена постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки з моменту відкриття виконавчого провадження і до повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою будь-які грошові кошти на користь стягувача боржником не перераховувались та в примусовому порядку державним виконавцем не стягувались, тобто фактичного стягнення будь-яких коштів у виконавчому провадженні не було, а тому державний виконавець не мав права на винесення постанови про стягнення з нього виконавчого збору, так як виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Канцедала О. О. протиправними, а винесену ним постанову про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2017 року незаконною та скасувати її.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано дії старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Канцедала О. О. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2017 року неправомірними. Визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Канцедала О. О. про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2017 року.

Ухвала районного суду мотивована тим, що дії державного виконавця й відповідно винесена ним постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору не відповідають вимогам Закону України Про виконавче провадження , оскільки за виконавчим листом від 19 лютого 2015 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, будь-якого фактичного стягнення з боржника на користь стягувача не відбулося, а тому підстави для стягнення виконавчого збору з боржника у державного виконавця були відсутні.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу Департаменту ДВС Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду, вказавши також про те, що на час винесення оспорюваної постанови державного виконавця від 04 вересня 2017 року фактичного виконання виконавчого листа від 19 лютого 2015 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, не відбулося, грошові кошти або майно боржника на користь стягувача за виконавчим документом не стягувалося та не передавалося. При цьому постановою державного виконавця від 04 вересня 2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачу за його заявою без виконання. Таким чином, дії державного виконавця є протиправними, а винесена ним постанова про стягнення з боржника виконавчого збору - незаконною.

У касаційній скарзі Департамент ДВС Міністерства юстиції України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про задоволення скарги ОСОБА_3 та визнання дій державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору незаконними, оскільки згідно вимог Закону України Про виконавче провадження виконавчий збір підлягає стягненню незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби. Виконавчі дії державним виконавцем по примусовому виконанню виконавчого листа від 19 лютого 2015 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, вчинялися та були проведені відповідно вимог закону, а тому винесення постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору з боржника було здійснено правомірно.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку обставинам справи та винесено вмотивовані та обґрунтовані судові рішення. Підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому листі сум. При цьому виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача жодних сум, присуджених за виконавчим документом. Відтак, підстав для стягнення виконавчого збору у державного виконавця не було, оскільки виконавчий збір може обраховуватися лише від розміру фактично стягнутих сум. Підставою для завершення виконавчого провадження стало не фактичне стягнення державним виконавцем присуджених за виконавчим листом сум, а подана стягувачем заява про повернення виконавчого документа на підставі статті 37 Закону України Про виконавче провадження . Отже, оскільки фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за виконавчим документом сум не відбулось, то підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2017 року у державного виконавця не було.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною другою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору , постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У справі, що розглядається, суди не звернули уваги на те, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки заявник оспорює дії державного виконавця в чистині винесення ним постанови від 04 вересня 2017 року про стягнення з боржника виконавчого збору, прийнятої після набрання вказаним вище Законом України чинності.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору , витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 30 травня 2018 року у справі № 815/225/16 (провадження № 11-177апп18); від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 27 цього Кодексу.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Ураховуючи викладене, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга Департаменту ДВС Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 255, 256, 389, 402, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року скасувати, провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала Олександра Олександровича, заінтересована особа -товариство з обмеженою відповідальністю Арніка-1 , про визнання постанови державного виконавця незаконною та її скасування закрити.

Повідомити ОСОБА_3, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк