Постанова

від 22.10.2018 по справі 591/1072/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 року

м.Суми

Справа №591/1072/17

Номер провадження 22-ц/788/1084/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання -Пархоменко А.П.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року, в складі судді Грищенко О.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складений 26 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

01 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 за договором позики від 31 грудня 2015 року взяв у неї гроші у розмірі 200000 грн за умови повернення їх 10 липня 2016 року у розмірі 250000 грн.

Вказаний договір був підписаний сторонами, а кошти передані згідно з умовами договору в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що засвідчено їх підписами.

Передачу коштів, встановлення особи та підписи сторін в договорі засвідчив директор ТОВ Аріадна Суми ЛТД ОСОБА_6, так як на той момент сторони договору працювали у вказаному товаристві.

На виконання вказаного договору, 31 грудня 2015 року о 10 год. 50 хв. вона зняла свої особисті кошти зі свого карткового рахунку № НОМЕР_4 у ПАТ ПУМБ, які отримала від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладом в АТ Банк Фінанси та кредит та того ж дня разом з відповідачем внесли вказані кошти на його рахунки: депозитні рахунки № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 та картковий рахунок № НОМЕР_3 у ПУАТ Фідобанк , з якого надалі відкрилися депозитні рахунки.

Вона неодноразово зверталась до відповідача з претензією повернути кошти, але останній ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов'язання.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 борг у сумі 250000 грн, інфляційні втрати у сумі 20602 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у сумі 4808 грн, пеню у сумі 238000 грн, вирішити питання судових витрат.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 31 грудня 2015 року в сумі 310935 грн 64 коп, у тому числі: 250000 грн основного боргу, 18646 грн 74 коп інфляційних втрат, 3912 грн в якості 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, 38476 грн 90 коп пені, а також судові витрати в сумі 3749 грн 36 коп.

В іншій частині вимог відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

При цьому зазначає, що ОСОБА_2 не укладав та не підписував з ОСОБА_1 договору цільової позики 31 грудня 2015 року та не отримував від неї коштів, що підтверджується наступними доказами.

За умовами вказаного договору позики кошти не надаються ОСОБА_2 у власність, а надаються у відання (управління) для отримання ОСОБА_1 прибутку, що суперечить здоровому глузду та є повним абсурдом з точки зору майнових відносин, які регулюються цивільним законодавством.

Тобто, укладаючи договір з такими умовами, ОСОБА_2 завідомо усвідомлював, що не отримує ніякої для себе вигоди, ніякого майнового інтересу. ОСОБА_1 нічого не перешкоджало самій розмістити кошти на депозит в будь-якому банку для отримання прибутку у вигляді процентів та бонусів, а це підтверджує те, що не він, ні будь - яка інша особа не уклала б такий договір завідомо знаючи, що неможливо виконати його умови і він буде завідомо збитковий для цієї особи.

Крім того, ОСОБА_6, який засвідчив вказаний договір, взагалі не працював у ТОВ Аріадна Суми ЛТД в період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2017 року та не отримував дохід від вказаного товариства.

Зазначає, що передача грошей та підписи сторін договору посвідчені свідками ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які пов'язані з ОСОБА_1 родинними, певними особистими, усталеними майновими та іншими відносинами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_7 зазначає, що відповідач не навів жодного доказу повернення позивачу отриманих від неї грошових коштів. Відповідач, в суді першої інстанції не ставив жодних вимог щодо визнання спірного, на його думку, договору недійсним, ні повністю, ні частково.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника - адвоката ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляційної скарги, представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_7, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 грудня 2015 року між сторонами укладений договір цільової позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 грошові кошти у короткострокове відання (управління) для розміщення до 10 липня 2016 року на депозит у ПУАТ Фідобанк для отримання нею прибутку у вигляді процентів та бонусів у сумі 50000 грн з обов'язковим поверненням ОСОБА_2 повної суми у розмірі 200000 грн та 50000 грн прибутку власнику цих коштів ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 8).

Відповідно до п. 4 договору, позикодавець надає позику позичальникові перед підписанням сторонами цього договору. Позика надається в готівковому порядку шляхом передачі коштів. Підтвердженням передачі коштів є підписання сторонами цього договору. Позикодавець 31 грудня 2015 року зняла свої особисті кошти зі свого карткового рахунку № НОМЕР_4 в ПАТ ПУМБ , які вона отримала 31 грудня 2015 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладом від 04 лютого 2015 року в АТ Банк Фінанси та кредит . Позикодавець та позичальник внесли 31 грудня 2015 року ці кошти на рахунки позичальника: депозитні № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 та картковий рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ Фідобанк , з якого надалі відкрилися депозитні рахунки. На підтвердження цілі надання позики та отримання коштів за договором, позичальник передав позикодавцю оригінали квитанції № 329421147, меморіальні ордери про внесення коштів та заяви - договори про внесення коштів.

Пунктом 7 Договору передбачена відповідальність сторін відповідно до цього договору та чинного законодавства, а саме: при порушенні позичальником строку повернення повної суми позики (200000 грн та 50000 грн), а саме, починаючи з 10 липня 2016 року, він повинен сплати позикодавцю штраф у розмірі 50% від суми позики та пеню в розмірі 0,5% від розміру позики за кожен день прострочення зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання позичальник відшкодовує позикодавцю нанесені збитки у розмірі 10% від суми позики за кожен місяць прострочення повернення боргу, починаючи з 10 липня 2016 року, до повного розрахунку у порядку, передбаченому цим договором.

На підтвердження факту отримання коштів від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 надала суду заяву на виплату суми відшкодування та платіжне доручення від 31 грудня 2015 року на суму 197282 грн 23 коп (т. 1, а.с. 17 - 18).

Згідно з квитанцією № 329421147 від 31 грудня 2015 року, грошові кошти в розмірі 185000 грн внесені на картковий рахунок ОСОБА_2 (т.1, а.с. 12).

Відповідно до меморіальних ордерів № № 329421795, 329424522 від 31 грудня 2015 року на депозитні рахунки ОСОБА_2, розміщені у ПУАТ Фідобанк , внесені кошти у сумі відповідно 10000 грн та 5001 грн (т.1, а.с.15-16).

Згідно з довідкою ПУАТ Фідобанк від 18 серпня 2017 року, за період з 31 грудня 2015 року по 01 березня 2017 року в ПУАТ Фідобанк відбувся рух коштів по рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_2: рахунок № НОМЕР_1 та № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 (т.1, а.с. 129-132).

Відповідно до довідки ТОВ Аріадна Суми ЛТД від 25 лютого 2017 року № 14, згідно з протоколом № 10/2015 та наказом № 1 від 01 березня 2015 року загальних зборів засновників (учасників) ТОВ Аріадна Суми ЛТД , директором товариства з 01 березня 2015 року і по теперішній час являється ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 171).

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог мотивоване тим, що відповідач не надав доказів на підтвердження повернення коштів за договором цільової позики, а тому, з урахуванням умов вказаного договору та вимог ст. 625 ЦК України, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу та штрафних санкцій.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що таких висновків суд першої інстанції дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неповного з'ясування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У той самий час, за змістом частин 1, 2 ст. 207 та ч. 2 ст. 1047 ЦК України, дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів чи договір позики є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 стверджував, що не укладав з нею та не підписував договору цільової позики. В обгрунтування своєї позиції двічі просив суд першої інстанції призначити комплексну судову експертизу, що складається з технічної експертизи документу та почеркознавчої експертизи, але у задоволенні його клопотань судом двічі було безпідставно відмовлено, без урахування положення частини другої статті 218 ЦК України, відповідно до якої, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його окремих частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо,- відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Тому, в апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 заявив клопотання про призначення комплексної судової експертизи, що складається з технічної експертизи документу та почеркознавчої експертизи щодо вирішення питань: чи відповідає дата договору цільової позики від 31 грудня 2015 року часу (даті) підписання його від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та часу (даті) нанесення на нього відтиску печатки ТОВ Аріадна Суми ЛТД ; чи виконані підписи в договорі цільової позики від 31 грудня 2015 року від імені ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 однією особою; чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в договорі цільової позики від 31 грудня 2015 року ним особисто, чи іншою особою, яке відповідач підтримав під час апеляційного перегляду справи.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 30 липня 2018 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 задоволено та призначено у справі комплексну судову експертизу, яка складається з технічної експертизи документу та почеркознавчої експертизи, проведення якої доручено експертам Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса. На вирішення експертизи поставлені питання: 1. Чи відповідає дата договору цільової позики від 31 грудня 2015 року часу (даті) підписання його від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та часу (даті) нанесення на нього відтиску печатки ТОВ Аріадна Суми ЛТД ? 2. Чи виконані підписи в договорі цільової позики від 31 грудня 2015 року від імені ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 однією особою? 3. Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в договорі цільової позики від 31 грудня 2015 року ним особисто, чи іншою особою?

Відповідно до висновку комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса № 1390/1391/1392 від 19 вересня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_2 у графі Позичальник у договорі цільової позики від 31 грудня 2015 року виконаний за допомогою пасти для кулькової ручки рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2, а іншою особою (т.2, а.с. 98-109).

Отже, вказаний висновок судової почеркознавчої експертизи підтверджує, що відповідач не підписував договір цільової позики від 31 грудня 2015 року, тобто він є неукладеним.

Позивач, в свою чергу, не спростовувала доводів ОСОБА_2 щодо не підписання ним договору цільової позики та висновку судової експертизи, який є єдиним належним та допустимим доказом у справі, яка переглядається, у розумінні ч. ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач не довела, що між сторонами існують правовідносин за договором позики, передбачені ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, та не підтвердила своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.

Отже, висновки місцевого суду про часткове задоволення позову є помилковими, оскільки зроблені без всебічного, повного і об'єктивного дослідження фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що тягне обов'язкове скасування оскаржуваного рішення на підставі п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України необхідно вирішити питання розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5624, 04 грн компенсації судового збору за апеляційний перегляд справи та 5434 грн за проведення комплексної судової експертизи.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2018 року та прийняти постанову.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію судового збору у сумі 5624, 04 грн за апеляційний перегляд справи та 5434 грн за проведення комплексної судової експертизи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: О.Ю. Кононенко

Т.А. Левченко

В.І. Криворотенко