Постанова

від 27.01.2010 по справі 4/117-1970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

                                                                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.10                                                                                           Справа  № 4/117-1970

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                  Кордюк Г.Т.

суддів:                                                                                                         Давид Л.Л.    

                                                                                                            Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Продекспорт",

м. Тернопіль №09/15-50 від 18.12.2009р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2009 р.

у справі № 4/117- 1970

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль.       

до Приватного підприємства «Продекспорт» , м.Тернопіль.       

про cтягнення 45 442 грн. 93 коп.

За участю представників сторін:

від позивача- Шевчук І.Є. - підприємець.

від відповідача- не з»явився.

         Роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.

        Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.12.2009 р. у справі  № 4/117- 1970 (суддя Бурда Н.М.) позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль задоволено, стягнено з Приватного підприємства «Продекспорт», м.Тернопіль 42 701 грн. 40 коп. боргу за поставлений товар, 2 741  грн. 53 коп. пені, відшкодовано судові витрати.

         Суд мотивував рішення тим, що відповідач свої зобов»язання по договору щодо оплати за отриманий товар вчасно не виконав, а тому сума боргу підлягає стягненню в примусовому порядку.

          За несвоєчасне  виконання грошового зобов»язання, на підставі умов договору (п.10.1), з відповідача підлягає стягненню пеня.

          Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати, справу направити на новий розгляд.

           В обґрунтування даної апеляційної скарги відповідач покликається, що господарським судом  порушено норми матеріального та процесуального права,  судом розглянуто справу  за відсутності представника відповідача, без належного його повідомлення про час та місце розгляду справи, вказана в позові сума заборгованості не відповідає дійсності, оскільки ПП «Продекспорт»було отримано товар не по всіх накладних на які посилається позивач, а акт взаємозвірки зі сторони ПП «Продекспорт»підписано не уповноваженою особою.

          Від відповідача надійшла телеграма, яка містить клопотання про відкладення  розгляду апеляційної скарги в зв»язку з неможливістю забезпечити участь повноважного представника в судовому засіданні. Судова колегія, порадившись на місці, дійшла висновку про  безпідставність задоволення цього клопотання враховуючи ту обставину, що телеграму підписано за довіреністю Демчук С.С., однак в матеріалах справи  не міститься доказів про надання останньому повноважень виступати від імені ПП «Продекспорт»в суді, підписувати документи, подавати клопотання, неможливість взяти участь в судовому засіданні представника відповідача не підтверджено доказами, участь представників сторін обов»язковою не визнавалась, докази не витребовувались, нез»явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника скаржника.

         Представник позивача  в судовому засіданні  доводи апеляційної скарги відхилив, покликаючись, що відповідачем порушено умови договору  в частині розрахунків за  поставлений товар, заперечень щодо  суті позову  не подано.

         Львівським апеляційним господарським судом встановлено:

        01.01.2009р. між приватним підприємцем ОСОБА_2  (продавець) та приватним підприємством "Продекспорт" (покупець) укладено договір постачання № 14 (договір), згідно з умовами якого продавець зобов’язався передавати (поставляти, продавати) товари у власність покупця на умовах та в строки, встановлені договором, а покупець в порядку та в строки, встановлені договором зобов’язався приймати товари та оплачувати їх за цінами, зазначеними в додатку №1 (п.1.1 договору).

Факт поставки відповідачу товару на загальну суму 42701,40 грн. підтверджується видатковими накладними: № 165 від 14.10.2008р. на суму 2 066 грн. 16 коп., № 166 від 14.10.2008р. на суму 120 грн. 00 коп., №171 від 30.10.2008р. на суму 1 126 грн. 44 коп., № 174 від 03.11.2008р. на суму 1 014 грн. 12 коп., № 177 від 06.11.2008р. на суму 150 грн. 00 коп., № 184 від 13.11.2008р. на суму 1 296 грн. 00 коп., № 185 від 17.11.2008р. на суму 729 грн. 00 коп., № 188 від 22.11.2008р. на суму 1 404 грн. 00 коп., № 191 від 28.11.2008р. на суму 2 133 грн. 00 коп., № 196 від 10.12.2008р. на суму 2 106 грн. 00 коп., № 177 від 06.11.2008р. на суму 150 грн. 00 коп., № 184 від 13.11.2008р. на суму 1 296 грн. 00 коп., №2 від 05.01.2009р. на суму 867 грн. 60 коп., №4 від 13.01.2009р. на суму 2 172 грн. 00 коп., №14 від 20.01.2009р. на суму 1 275 грн. 00 коп., № 21 від 30.01.2009р. на суму 2 052 грн. 00 коп., № 24 від 03.02.2009р. на суму 1 090 грн. 80 коп., № 32 від 12.02.2009р. на суму 2 322 грн. 00 коп., № 33 від 13.02.2009р. на суму 1 296 грн. 00 коп., № 39 від 25.02.2009р. на суму 2 592 грн. 00 коп., № 44 від 01.03.2009р. на суму 2 052 грн. 00 коп., № 48 від 11.03.2009р. на суму 3 078 грн. 00 коп., № 56 від 17.03.2009р. на суму 3 258 грн. 00 коп., № 63 від 26.03.2009р. на суму 2 256 грн. 00 коп., № 68 від 02.04.2009р. на суму 2 808 грн. 00 коп., № 71 від 09.04.2009р. на суму 2 052 грн. 00 коп., № 82 від 27.04.2009р. на суму 3 966 грн. 00 коп., № 84 від 29.04.2009р. на суму 3 228 грн. 00 коп., № 99 від 01.06.2009р. на суму 2 052 грн. 00 коп., № 100 від 01.06.2009р. на суму 2 052 грн. 00 коп., № 119 від 21.07.2009р. на суму 2 502 грн. 00 коп., № 120 від 21.07.2009р. на суму 2 232 грн. 00 коп., № 121 від 21.07.2009р. на суму 2 772 грн. 00 коп.

Згідно п. 8.1. договору розрахунок покупця з продавцем за поставлений товар здійснюється по проходженню 45 (сорока п’яти) календарних днів з моменту здійснення постачання товару.

Відповідач не розрахувався із позивачем за отриманий товар, заборгованість становить 42701,40 грн., яка підтверджена актом звірки розрахунків, підписаного сторонами та скріпленого відтисками їх круглих печаток (а.с.13).

Згідно п.10.1. договору, при несвоєчасній сплаті за поставлений товар покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі  0,04% від суми затриманої проплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

За неналежне виконання відповідачем зобов’язань, позивачем правомірно, відповідно ст.625 ЦК України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та договору, нараховано 2741,53 грн. пені.

       Заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи і прийняте в ній судове рішення, Львівський апеляційний господарський суд  вважає, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, виходячи   з наступного:

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

       Згідно ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.               

       Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

       Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

       Згідно ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

       Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними  в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

    Обов”язок належного виконання зобов”язання встановлений ч.1 ст.193 ГК України.

       Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов”язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

      За договором поставки, одна сторона - постачальник зобов»язується  передати (поставити) у зумовлені строки (строк)  другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).

      Покупець зобов”язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

        Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов”язанні встановлений строк

(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.  

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно преамбули Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

        Враховуючи вимоги  закону  та укладеного між сторонами договору  щодо обов»язкового  виконання сторонами  своїх зобов»язань, недопущення односторонньої відмови від умов договору, відповідальності сторін за порушення виконання зобов»язання  та відсутності підстав від звільнення відповідальності за неможливість  виконання зобов»язань, на момент розгляду спору суму заборгованості не погашено, тобто оплату в зазначений термін, який обумовлений договором,  не здійснено, позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих  та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та правомірно прийнято рішення місцевим господарським судом  про задоволення позовних вимог.

 Доводи апеляційної скарги судом відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме  повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.16,25,26). Крім того, оскільки розгляд справи судом відкладався, відповідач не був позбавлений можливості скористатись своїм процесуальним правом щодо ознайомлення з матеріалами справи та направити на адресу суду свої доводи та заперечення чи додаткові докази по справі. А також, як випливає з матеріалів справи, а саме з акту звірки взаєморозрахунків від 30.09.2009р. (а.с.13), підписаного сторонами та скріпленого відтисками їх круглих печаток, відповідач свого обов’язку щодо оплати товару не виконав, допустивши заборгованість перед позивачем станом на 23.10.2009р. (дата звернення до суду) в розмірі 42 701 грн. 40 коп.

Відсутність повноважень у особи на підписання акту звірки розрахунків відповідач не обґрунтував, отримання товару по накладних, які містяться в справі підтверджено печатками підприємства, які саме накладні є спірними, відповідач не обґрунтував.

      Оскаржуване рішення господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи змін оскаржуваного рішення.

      Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.99,101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2009 р. у справі № 4/117-1970   залишити без змін,  апеляційну скаргу Приватного підприємства "Продекспорт", м. Тернопіль без задоволення.

2.  Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена     

в касаційному порядку.

3.Матеріали справи повернути в господарський суд Тернопільської   області.

Головуючий-суддя                                                                                          Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                                        Давид Л.Л.  

Суддя                                                                                                      Мурська  Х.В.