Постанова

від 22.10.2018 по справі 303/319/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 303/319/17

провадження № 61-21927св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Мукачівський центр позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області,

треті особи: Мукачівська міська рада Закарпатської області, управління освіти Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Кожух О. А.,

Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суд уз позовом до Мукачівського центру позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області, треті особи: Мукачівська міська рада Закарпатської області та Управління освіти виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що наказом директора Еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Мукачівської міської ради від 21 грудня 2016 року № 22-к ОСОБА_4 було звільнено з посади завідувача господарством центру у зв'язку з його реорганізацією шляхом приєднання до Мукачівського центру позашкільної освіти Мукачівської міської ради, оскільки позивач відмовився від переведення на іншу роботу. Підставами для звільнення в наказі зазначені: акт від 10 жовтня 2016 року про відмову від переведення на іншу роботу та згода профспілкового комітету (протокол від 18 листопада 2016 року № 1).

Звільнення було проведене із порушенням закону (зокрема, частини другої статті 40, статті 43, частини третьої статті 49-2 КЗпП України), оскільки відповідачем не були дотримані вимоги щодо порядку розгляду профспілковим органом подання роботодавця про звільнення працівника щодо забезпечення участі працівника у відповідній процедурі та можливості вирішення питання без його участі лише в разі повторної неявки без поважної причини; позивачу не були запропоновані всі наявні посади для можливого переведення на іншу роботу, в тому числі, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, такі обставини взагалі не враховувалися. Позивачу було запропоновано лише переведення на посаду двірника, інші посади за відповідною професією, спеціальністю, зокрема й із числа тих, що з'явилися протягом двомісячного строку після попередження про наступне звільнення, не пропонувалися.

Оскільки Мукачівський центр позашкільної освіти Мукачівської міської ради є правонаступником Еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Мукачівської міської ради, то позивача може бути поновлено саме в центрі позашкільної освіти на посаді рівнозначній тій, з якої його було незаконно звільнено.

Посилаючись на ці обставини, позивач остаточно просив: визнати незаконним та скасувати наказ директора Еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Мукачівської міської ради Черепані Т. О. від 21 грудня 2016 року

№ 22-к про звільнення його з посади завідувача господарством з 22 грудня 2016 року; поновити його на роботі у Мукачівському центрі позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області на посаді рівнозначній завідувача господарством; стягнути з Мукачівського центру позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5 894,64 грн.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

17 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Мукачівської міської ради Закарпатської області Черепані Т. О. від 21 грудня 2016 року № 22-к Про звільнення ОСОБА_4 з посади завідувача господарством з 22 грудня 2016 року .

Поновлено ОСОБА_4 на роботі у Мукачівському центрі позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області на посаді рівнозначній завідувача господарством.

Стягнуто з Мукачівського центру позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 283,28 грн.

Стягнуто з Мукачівського центру позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області на користь держави 4 800,00 грн судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_4 на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу Мукачівського центру позашкільної освіти Мукачівської міської ради Закарпатської області задоволено.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

17 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем під час звільнення ОСОБА_4 не було порушено норми чинного КЗпП України.

21 березня 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2018 року та залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

У травні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), пункти 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 та 3 статті 41 КЗпПУкраїни може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Встановлено, що згідно протокольного рішення профспілкових зборів профспілкової організації працівників Мукачівського центру позашкільної освіти від 18 листопада 2016 року № 1 надано згоду на звільнення ОСОБА_4 з посади завідуючого у зв?язку з реорганізацією.

Згідно протокольного рішення позачергових зборів первинної профспілкової організації Мукачівського центру позашкільної освіти від 13 березня 2017 року № 4 надано згоду виборного органу первинної профспілкової організації Мукачівського центру позашкільної освіти на звільнення ОСОБА_4 з посади завгоспу.

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4 було запропоновано вакантні посади на підприємстві, згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_4 було отримано. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулося без порушення встановленої законом процедури.

Доводи заявника проте, що йому не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими обставинами по справі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська