Рішення

від 05.10.2018 по справі 910/6381/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2018Справа № 910/6381/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (65020, обл. Одеська, м. Одеса, вул. Базарна, 71; ідентифікаційний код 39738448)

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код 14360570)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" (49064, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Гомельська, буд. 59, кім. 6; ідентифікаційний код 37007415)

про розірвання договору

Представники сторін:

від позивача: Рогачова А.К. - представник

від відповідача: Опанасик В.В. - представник

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що виконав свої зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за договором поруки № 4Н13532Д/П від 08.11.2016 та сплатив заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіс плюс" за кредитним договором.

При цьому, як зазначає позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" свого зобов'язання за договором поруки № 4Н13532Д/П від 08.11.2016, укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс грант" щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права в якості можливого забезпечення в тому числі і зобов'язань самого Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс грант" і призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто до спричинення з боку Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" суттєвої школи позивачу, у зв'язку з чим у виникла необхідність звернення до суду з позовом про розірвання з 17.11.2016 договору поруки № 4Н13532Д/П від 08.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 13.06.2018.

13.06.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У підготовчому засіданні 13.06.2018 судом оголошено перерву до 25.07.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс", продовжено строк розгляду справи на 30 днів за спільним клопотанням позивача та відповідача, підготовче засідання відкладено на 17.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.09.2018.

У судовому засіданні 19.09.2018 було оголошено перерву до 05.10.2018 у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.10.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача заперечив щодо позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 05.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - "Позичальник") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Банк") був укладений кредитний договір № 4Л16111Г за умовами якого Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 500 000 000,00 грн. з ціллю фінансування поточної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначених цим договором розмірах та терміни.

На виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Л16111Г між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - "Поручитель") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Кредитор") 08.11.2016 був укладений договір поруки № 4Н13532Д/П предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" своїх зобов'язань за кредитними договорами: № 4Н13532Д від 11.09.2013, № 4Н14030И від 21.01.2014, № 4Н14244Ивід 02.07.2014, а саме, з повернення кредиту та вплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів (п. 1 договору).

Пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору вказано, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п.11 договору).

Пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 01.04.2016, укладеної сторонами.

Як вказує позивач, ним були виконані зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" за кредитними договорами № 4Н13532Д від 11.09.2013, № 4Н14030И від 21.01.2014, № 4Н14244И від 02.07.2014 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", а саме: з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 678 950 522, 42 грн.

На аналогічних умовах, 08.11.2016 сторонами укладено договори поруки № 4Л14399И/П, № 4Б12132И/П, № 4А13767И/П, № 4Л14385И/П, № 4Ф14296И/П, № 4311100И/П, № 4Т13262И/П, № 4А13837И/П та № 4Т14381И/П по яким позивач також виконав зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування на загальну суму 3 479 988 744, 31 грн.

Позивач зазначає, що розділ 2 Кредитного договору встановлює зобов'язання Банку надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника у межах кредитного ліміту. Тобто, отримання кредиту передбачає поступово поповнення рахунку позичальника грошовими коштами.

На думку позивача, відкриття банком кредитної лінії та поповнення одним платежем всієї суми ліміту 4 500 000 000,00 грн., свідчить про обізнаність відповідача про подальше використання позивачем грошових коштів, а саме - сплата за договорами поруки, що укладені між Товариством та Банком, загальна сума за якими складає 4 158 939 266,73 грн.

За переконанням позивача укладенню вищезазначених договорів поруки та істотною умовою їх укладення взагалі, передувало надання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" відомостей щодо існування в Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк" сукупних залогових прав, що забезпечують права вимоги за кредитним зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, а саме, угоди про наявні майнові права на отримання товару на загальну суму 4 455 089 000 грн.

Крім того, як вказує позивач, суттєвою умовою, що передувало укладенню договорів поруки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" стало надання відомостей про існування договорів застави з боку третіх осіб, які надали в якості засобу щодо виконання низкою юридичних осіб по укладеним договорам поруки № 4Л14385И/П, № 4Л14399И/П, № 4311100И/П, № 4Б12132И/П, № 4А13837И/П, № 4А13767ИУП, № 4Н13532Д/П, № 4Ф14296И/П, № 4Т13262И/П та № 4Т14381И/П від 08.11.2016 своїх зобов'язань за кредитними договорами шляхом надання в заставу корпоративних прав на загальну суму 2 166 068 382 грн.

Як про це вказує позивач, суттєвість положення договорів поруки полягає саме в тому, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" мають перейти саме всі права, а для переходу саме всіх прав мають бути надані від відповідача до позивача належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, які до теперішнього часу не надані.

Відтак, як про це вказує позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" повинно було передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" до 17.11.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами № 4Н13532Д від 11.09.2013, № 4Н14030И від 21.01.2014, № 4Н14244И від 02.07.2014, однак, такі документи передані не були.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що невиконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" свого зобов'язання за договором поруки № 4Н13532Д/П від 08.11.2016, укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права у якості можливого забезпечення в тому числі і зобов'язань самого позивача і призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто, до спричинення з боку відповідача суттєвої шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант".

В той час із поданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимоги вказуючи наступне.

У даній справі, позивач звертається до суду з вимогою про розірвання договору поруки у зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем порушено його права та створено умови, які унеможливлюють звернення з вимогами до боржника за кредитним договором, в той час, як про це зазначає відповідач, жодних доказів щодо звернення з вимогами до боржника позивач не надає.

Також, відповідач зазначає, що на переконання позивач, ним виконано всі вимоги по договору поруки за боржника, водночас, жодних доказів щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" умов договору поруки в повному обсязі позивачем не надано.

Крім того, відповідач вказує, що позивачем не надано жодних доказів звернення до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" з будь якими вимогами щодо надання документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідач також вказує про те, що твердження позивача стосовно позбавлення останнього права на отримання від боржника коштів, відповідно до виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" за договором поруки зобов'язання боржника не підтверджені належними доказами.

Як на підставу заперечень щодо задоволення позову відповідач зауважує, що позивач не звернувся ані з відповідними позовами до боржника та/або інших осіб, приміром заставодавців, ані принаймні з відповідними письмовими вимогами.

Тобто, як про це вказує відповідач, стверджуючи про неможливість реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника, жодних спроб реалізації таких прав позивачем, на переконання відповідача, фактично не було вчинено.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом вище, з метою виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Л16111Г між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - "Поручитель") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Кредитор") 08.11.2016 був укладений договір поруки № 4Н13532Д/П предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" своїх зобов'язань за кредитними договорами: № 4Н13532Д від 11.09.2013, № 4Н14030И від 21.01.2014, № 4Н14244Ивід 02.07.2014, а саме, з повернення кредиту та вплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Разом з тим, ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ч. 1-2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позаяк, умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що 09.11.2016 позивачем було здійснено оплату за договором поруки № 4Н13532Д/П на суму 510 827 758, 81 грн. згідно платіжного доручення № 79, на суму 111 012 532, 62 грн. платіжного доручення № 80 та на суму 57 110 230, 99 грн. платіжного доручення № 81, тобто, на загальну суму 678 950 522, 42 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за Кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за Кредитним договором.

Суд вказує про те, що в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що 09.11.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за Кредитним договором становила саме 678 950 522, 42 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 678 950 522, 42 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" за Кредитним договором, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що позивачем документально не підтверджено, яким чином Товариством з обмеженою відповідальністю "Нордіс Плюс" визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника.

Також, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за Кредитним договором.

Суд погоджується з доводами відповідача, що позивач також не підтверджено відповідними засобами доказування яким чином порушення договору поруки, які нібито допущені відповідачем позбавили Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" права на отримання від боржника коштів, відповідно до виконаного позивачем за договором поруки зобов'язання боржника.

Так, в контексті вищенаведеного твердження суд вважає за необхідне зазначити, що із приписів ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто, законом безпосередньо закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Відтак, оскільки позивач, як він вважає, виконав вимоги договору, а згідно ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, то всі вимоги позивача щодо розірвання договору є надуманими, оскільки, спеціальний порядок передачі прав від кредитора до поручителя Цивільним кодексом України не передбачений, з чого можна зробити висновок про їх автоматичний перехід від кредитора до поручителя в момент виконання останнім обов'язку боржника.

Суд погоджується із доводами відповідача, що позивач не звернувся ані з відповідними позовами до боржника та/або інших осіб (приміром заставодавців), ані принаймні з відповідними письмовими вимогами, адже, доказів протилежного суду не надано.

А відтак, судом не беруться до уваги твердження позивача про неможливість реалізації ним своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника, оскільки, жодних спроб реалізації таких прав позивачем ч фактично не вчинялось.

Так, частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України регламентується порядок зміни та розірвання господарських договорів. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В той час, жодних документальних доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки суду надано не було.

У свою чергу ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно висновків викладених у постанові Верховного суду України (у складі Судових палат у цивільних та господарських справах) від 18.09.2013 у справі 6- 75цс13:

"Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною нього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціпочне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов 'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати."

З урахуванням вищенаведеної правової позиції необхідно зазначити, що жодну з наведених у ній обставин позивачем не обґрунтовано та відповідно не доводить належними та допустимим доказами.

Відтак, позивачем не наведено жодного обґрунтування в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв'язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди, з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично "отримати очікуване ним за договором".

Що стосується посилань позивача щодо очікування ним досягнення позитивного господарського результату, який мав, на думку позивача, полягати у отриманні ним, як поручителем, що виконав кредитні зобов'язання, від боржника коштів/майна у обсязі більшому, ніж витрати позивача на виконання відповідних кредитних зобов'язань за боржника.

В той час, суд вказує про те, що такі очікування позивача не обґрунтовані жодними об'єктивними факторами, а навпаки - суперечать як самій, визначеній ст. 553-557 Цивільного кодексу України, правовій природі договору поруки, яка є способом забезпечення виконання основного зобов'язання та метою якої є саме забезпечення виконання боржником зобов'язання, а не отримання поручителем прибутку, так і відповідним нормам Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку", виходячи з яких, позивач в будь якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов'язаннями боржника.

Іншою передбаченою законом підставою для розірвання договору є істотна зміна обставин, визначена статтею 652 Цивільним кодексом України.

Так, частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю самого факту істотної зміни обставин, якого у скою чергу із обставин даної справи жодним чином не вбачається, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 9/219-09, від 23.05.2011 у справі № 53/325-09, від 27.02.2012 у справі № 2/52-09 та від 11.12.2012 у справі № 18/12/455-10.

Проте, позивач не лише жодним чином не доводить належними та допустимими засобами доказування, а навіть, й не обґрунтовує наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення статей 512, 651 та 652 Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогою про розірвання договору не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість розірвання такого договору.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (65020, обл. Одеська, м. Одеса, вул. Базарна, 71; ідентифікаційний код 39738448) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код 14360570) про розірвання з 17.11.2016 договорів поруки № 4Н13532Д/П укладений 08.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 16.10.2018

Суддя Д.О. Баранов