Рішення

від 18.10.2018 по справі 909/231/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.10.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/231/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю " ОСОБА_1 -Долина", вул. Данила Галицького,40 а, смт. Вигода, Долинського району, Івано-Франківської області, 77552

до відповідача: Державного підприємства " Вигодське лісове господарство", вул. Данила Галицького,40 , смт. Вигода, Долинського району, Івано-Франківської області, 77552

про стягнення 373664,52 грн. - неустойки; 132266,98 грн. - інфляційних та 15361,45 грн.- 3% - річних

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.04.18

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 26.02.18

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" про стягнення 373664,52 грн. неустойки, 132266,98 грн. інфляційних та 15361,45 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.14 щодо повернення об"єкта оренди орендодавцеві після закінчення терміну дії договору та обґрунтовано приписами статей 614, 617, 625, 785, 786 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 26.03.18 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.04.18, за наслідками якого відкладено підготовче засідання на 29.05.18.

29.05.18 підготовче засідання не відбулося, відтак ухвалою суду від 31.05.18 підготовче засідання призначено на 19.06.18, за наслідками якого закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.07.18.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 09.07.18 справу передано на розгляд судді Матуляку П.Я.

Ухвалою суду від 11.07.18 суд ухвалив розгляд справи розпочати зі стадії підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання на 06.09.18.

Судове засідання 06.09.18 не відбулося, відтак ухвалою суду від 10.09.18 продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 21.09.18, за наслідками якого закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.10.18.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві вх.№4101/18 від 23.03.18 та відповіді на відзив вх.№9353/18 від 14.06.18. Зокрема, зазначив, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі договору №11 оренди транспортного засобу орендодавець (позивач) передав орендареві (відповідачу) у строкове платне користування автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом - розпуском - Е; тип автомобіля: лісовоз, рік випуску-1988; серійний номер кузова, рами 90826/090826; державний номер: АТ3149ВН, зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_1; рік випуску - 2005. Вказав на те, що термін дії договору закінчився 31 грудня 2015 року, однак відповідач об"єкт оренди позивачу не повернув. Згідно з актом №2 від 25.01.16, складеним представниками позивача, керівником СЦ "Карпати" ТОВ "Велмаш Україна", адвокатом ОСОБА_1, оцінювачем ОСОБА_3 та громадянином ОСОБА_4 по прибутті в автотранспортний цех ДП "Вигодське лісове господарство", встановлено наявність об"єкта оренди у автотранспортному цеху ДП "Вигодське лісове господарство" та його несправність. 16.02.2016 р. позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 р. щодо повернення орендованого автомобіля та сплати заборгованості з орендної плати по вищевказаному договору. У відповідь на зазначений лист 24.02.2016 р. відповідач просив надати копію вказаного договору у зв`язку з його відсутністю. Листом №04/03-01 від 04.03.2016 р. позивач надіслав відповідачу копію договору оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 р. та копію ОСОБА_2 приймання-передачі від 15.05.2014р., однак транспортний засіб відповідачем(орендарем) повернуто позивачем тільки в ході виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16.06.17 у справі №909/331/16. Вказав на те, що Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.17(залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.17) у вищезазначеній справі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення орендної плати, повернення майна та стягнення неустойки в сумі 44500,00 грн., прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено; в решті рішення залишено без змін; стягнуто з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 230490,00 грн. боргу з орендної плати, 44 500,00 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди та зобов'язано Державне підприємство Вигодське лісове господарство повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом - розпуском - Е; тип автомобіля: лісовоз; серійний номер кузова, рами 90826/090826; державний номер: АТ3149ВН, зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_1; колір зелений. За наведених обставин вважає, що згідно з приписами статті 785 Цивільного кодексу України відповідач повинен сплатити позивачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (з 01.04.16 по 25.07.17), оскільки зазначеним судовим рішенням встановлено наявність вини відповідача у порушенні зобов"язання щодо повернення орендованого транспортного засобу. Крім того, зазначив, що в силу ст.625 Цивільного кодексу України, у зв"язку з простроченням термінів сплати орендної плати за спірним договором, що встановлено судовими рішеннями у справі №909/331/16, відповідач повинен сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних за період з травня 2014 по червень 2017 років. Спростовуючи заперечення відповідача проти позову, зауважив, що посилання відповідача на судові рішення у справах №9091321/15 та №909/330/16 не заслуговують на увагу, оскільки ці рішення стосуються інших правовідносин, інших транспортних засобів та інших договорів. Звернув увагу суду на той факт, що відповідач не просто належно не виконав зобов"язання щодо повернення орендованого транспортного засобу, а протягом усього судового розгляду у справі №909/331/16 взагалі заперечував факт укладення договору оренди транспортного засобу №11 від 15.05.14. Додатково зазначив, що передбачена ст. 785 ЦК України неустойка не може ототожнюватися із неустойкою, що передбачена ст.258 та 549 цього ж кодексу, оскільки вона обчислюється не у відсотковому вираженні, а у розмірі подвійної плати за користування річчю, відтак щодо неї не застосовується спеціальна позовна давність. Щодо стягнення неустойки у розмірі, передбаченому статтею 785 Цивільного кодексу України зауважив, що ця неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, відтак заперечення відповідача є необґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві вх.№8346/18 від 29.05.18. Зокрема, вказав на відсутність вини відповідача у неповерненні транспортного засобу, оскільки судовими рішеннями у справі №909/331/16 вину відповідача не встановлено. Зазначив, що в силу приписів ст.612 та 613 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов"язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора, а саме поведінка позивача спричинила неможливість приймання-передачі орендованого автомобіля. З посиланням на приписи ч.6ст.232 Господарського Кодексу України просив суд відмовити в позові в частині стягнення неустойки та зазначив про право суду зменшити розмір неустойки згідно зі ст.233 Господарського Кодексу України. Вказав на те, що умовами договору передбачено, що за прострочення повернення орендодавцеві автомобіля орендар сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі 500,00грн. за кожен календарний день прострочення, а позивачем її обраховано згідно ст.785 ЦК України. Заявив про застосування позовної давності щодо нарахованих позивачем штрафних санкцій та неустойки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно та повно з"ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об"єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступні

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.05.14 між сторонами у справі укладено договір №11 оренди транспортного засобу, за умовами якого орендодавець (позивач) зобов'язався передати орендареві (відповідачу) у строкове платне користування автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом - розпуском - Е; тип автомобіля: лісовоз, рік випуску-1988; серійний номер кузова, рами 90826/090826; державний номер: АТ3149ВН, зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_1; рік випуску - 2005, а останній, в свою чергу, - прийняти його та використовувати виключно з метою перевезення лісопродукції і сплачувати орендну плату. Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Згідно із п. 5.1 договору, даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Факт передачі зазначеного автомобіля відповідачу в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 15.05.14.

Розмір орендної плати за цим договором з урахуванням її індексації за календарний місяць становить 9850,00 грн. без ПДВ, податок на додану вартість 20%-1970,00 грн. (п.3.1).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2015 року (п. 5.2).

Після закінчення терміну дії договору, згідно з актом №2 від 25.01.16 представники позивача, керівник СЦ "Карпати" ТОВ "Велмаш Україна", адвокат ОСОБА_1, оцінювач ОСОБА_3 та громадянин ОСОБА_4, прибувши в автотранспортний цех ДП "Вигодське лісове господарство", встановили наявність об"єкта оренди у автотранспортному цеху ДП "Вигодське лісове господарство" та його несправність, що унеможливило повернення автомобіля з оренди.

16.02.2016 р. позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 р. щодо повернення орендованого автомобіля та сплати заборгованості з орендної плати по вищевказаному договору.

У відповідь на зазначений лист 24.02.2016 р. відповідач листом вих. №179-04/08 просив надати копію вказаного договору у зв`язку з його відсутністю у відповідача та направити уповноваженого представника для пред`явлення оригіналу такого договору.

Листом №04/03-01 від 04.03.2016 р. позивач надіслав відповідачу копію договору оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 р. та копію ОСОБА_2 приймання-передачі від 15.05.2014 р.

У зв"язку з невиконанням відповідачем договірних умов щодо повернення транспортного засобу, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.17 у справі №909/331/16, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.17, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення орендної плати, повернення майна та стягнення неустойки в сумі 44500,00 грн., прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено; в решті рішення залишено без змін; стягнуто з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 230490,00 грн. боргу з орендної плати, 44500,00 грн. неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди та зобов'язано Державне підприємство Вигодське лісове господарство повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом - розпуском - Е; тип автомобіля: лісовоз; серійний номер кузова, рами 90826/090826; державний номер: АТ3149ВН, зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_1; колір зелений.

На виконання зазначеної постанови судом видано відповідні накази.

Актом державного виконавця від 26.07.17, копія якого міститься в матеріалах справи, підтверджується факт повернення позивачу спірного транспортного засобу в ході виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16.06.17 у справі №909/331/16.

З огляду на прострочення відповідачем термінів сплати орендної плати за спірним договором та несвоєчасним виконанням договірних умов щодо повернення об"єкта оренди, що встановлено судовими рішеннями у справі №909/331/16, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 373664,52 грн. неустойки за період з 01.04.16 по 25.07.17( що не охоплений судовим рішенням у справі 909/331/16), 132266,98 грн. інфляційних та 15361,45 грн. 3% річних за період з травня 2014 по червень 2017.

При вирішенні даного спору суд здійснив наступні висновки.

За змістом частин 1, 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Наведена правова норма кореспондується зі ст.174 ГК України, якою визначено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

За приписами статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 283 ГК України, які кореспондуються з положеннями ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, між сторонами внаслідок укладення договору оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 виникли договірні відносини.

Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Судовим рішенням у справі №909/331/16, враховуючи те, що відповідач не розрахувався перед позивачем згідно договору оренди транспортного засобу № 11 від 15.05.2014 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 230490,00 грн. заборгованості з орендної плати за період з 15.05.2014 року по 31.12.2015 року.

У зв"язку з невиконанням відповідачем договірних зобов"язань в частині сплати орендної плати, враховуючи, що під час розгляду справи позивачем не заявлался позовна вимога щодо стягнення 3%річних та інфляційних втрат за порушення зобов"язань, позивач просить стягнути з відповідача 132266,98 грн. інфляційних та 15361,45 грн. 3% річних за період з травня 2014 по червень 2017, тобто до моменту фактичної сплати відповідачем орендної плати на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки. Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.1.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог. При цьому, згідно розділу 3 зазначеної Постанови, Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 №62-97р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

З огляду на приписи Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом перевірено правильність нарахування позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство", сума інфляційних втрат позивачем розрахована арифметично вірно, однак щодо розрахунку 3% річних, то в розрахунку суду ця сума є меншою, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Водночас, відповідачем заявлено про застосування судом позовної давності.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 вищезазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Таким чином, за загальним правилом, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України,застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

З аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 132266,98 грн. інфляційних та 15361,45 грн. 3% річних за період з травня 2014 по червень 2017 років.

Судом встановлено наявність порушення права позивача. Водночас, судом встановлено і те, що період розрахунку інфляційних втрат та 3% річних позивачем частково виходить за межі трирічного строку, відтак до стягнення з відповідача підлягають 28286,40грн. інфляційних втрат та 6459,60грн. 3% річних ( у розмірі, встановленому судом, оскільки розрахунок позивача є арифметично невірним) за період з квітня 2015 по червень 2017 років. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити у зв"язку з пропуском позовної давності.

Щодо вимоги про стягнення стягнення 373664,52 грн. неустойки слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено обов'язок наймача щодо повернення наймодавцеві речі у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі у разі припинення договору найму.

Відповідно до п. 5.2. договору оренди транспортного засобу № 11 від 15.05.2014 року останній закінчив свою дію 31.12.2015.

Згідно п. 2.3. договору оренди транспортного засобу № 12 від 15.05.2014 року, після закінчення строку цього договору, орендар не пізніше 2 календарних днів зобов'язаний повернути орендодавцеві автомобіль у технічно справному стані на підставі акта передавання-приймання, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

З матеріалів справи (зокрема, ОСОБА_2 державного виконавця від 26.07.17) вбачається, що спірний транспортний засіб повернуто позивачу в ході виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16.06.17 у справі №909/331/16, в той час, коли спірний договір припинив свою дію 31.12.15.

У відповідності до приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В той же час, частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

Отже, визначена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних відносин.

Згідно з ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, у відповідності до вимог ст.614 ЦК України.

У постанові Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.17 у справі №909/331/16 зазначено, що "з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем вчинялись дії для повернення позивачеві транспортного засобу після закінчення строку дії договору оренди. Натомість з матеріалів справи вбачається, що відповідачем вчинялись дії, які були спрямовані на приховання вчинення ним договору оренди та користування спірним транспортним засобом. Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів, що підтверджують, що останній не може повернути транспортний засіб, що був предметом оренди, у зв'язку з його пошкодженням, знищенням, викраденням чи у зв'язку з іншими обставинами. В зв'язку з чим, слід вважати, що у діях відповідача щодо неповернення позивачеві об'єкта оренди наявний умисел".

За змістом ч.4ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що судом встановлено наявність вини відповідача у порушенні зобов"язання щодо повернення орендованого транспортного засобу, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 373664,52 грн. неустойки за період 01.04.16 по 25.07.17( що не охоплений судовим рішенням у справі 909/331/16) у розмірі подвійної плати за користування майном за невиконання орендарем обов'язку щодо повернення майна, нарахованої у відповідності до приписів частини другої ст. 785 ЦК України - обґрунтовані та підлягають задоволенню. При цьому судом враховано, що передбачена ст.785 ЦК України неустойка є самостійним видом відповідальності, і право наймодавця вимагати сплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Аналогічна висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі №913/155/17. Відтак, посилання відповідача на п.4.8 договору судом відхиляються. Відхиляються судом і посилання відповідача на судові рішення у справах №9091321/15 та №909/330/16, оскільки ці рішення стосуються інших правовідносин, інших транспортних засобів та інших договорів та не спростовують обставин, встановлених судовим рішенням у справі №909/331/16. Щодо тверджень відповідача з посиланням на приписи ст.612 та 613 ЦК України про те, що саме поведінка позивача спричинила неможливість приймання-передачі орендованого автомобіля, суд констатує, що ці твердження не відповідають встановленим судом обставин справи та спростовуються вищенавденим.

Стосовно позовної давності, суд констатує, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 20 вересня 2018 року у справі №909/62/18).

В контексті наведеного, позов підлягає до задоволення частково.

Судові витрати за правилами ст.129 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 599, 614, 625, 759, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 283 Господарського кодексу України, ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" до Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" про стягнення 373664,52 грн. неустойки, 132266,98 грн. інфляційних втрат та 15361,45 грн. 3% річних.

Стягнути з Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" 373664,52(триста сімдесят три тисячі шістсот шістдесят чотири гривні п"ятдесят дві копійки) неустойки, 28286,40(двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят шість гривень сорок копійок) інфляційних втрат, 6459,60( шість тисяч чотириста п"ятдесят дев"ять гривень шістдесят копійок) 3% річних та 6126,16(шість тисяч сто двадцять шість гривень шістнадцять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.10.2018

Суддя Матуляк П. Я.