Постанова

від 04.03.2019 по справі 909/231/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р. Справа № 909/231/18

місто Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Матущак О.І., Мирутенко О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача (скаржника) - ОСОБА_3

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства Вигодське лісове господарство , б/н від 14 листопада 2018 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року (підписане 26.10.2018 року), суддя Матуляк П.Я.

у справі №909/231/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина , смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області

до відповідача Державного підприємства Вигодське лісове господарство , смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області

про стягнення 373 664,52 грн. - неустойки, 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних

в с т а н о в и в :

23 березня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства Вигодське лісове господарство про стягнення 373 664,52 грн. - неустойки, 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 373 664,52 грн. - неустойки, 28 286,40 грн. - інфляційних втрат та 6 459,60 грн. - 3% річних.

Рішення суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат мотивоване тим, що судовим рішенням у іншій справі №909/331/16 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 230 490 грн. - заборгованості з орендної плати за договором оренди транспортного засобу №11 від 15 травня 2014 року за період з 15 травня 2014 року по 31 грудня 2015 року, яке (рішення) виконане відповідачем в липні 2017 року, відтак, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по червень 2017 року. В решті позовних вимог в цій частині суд відмовив за спливом позовної давності. Щодо стягнення неустойки за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2017 року, місцевий господарський суд, взявши до уваги повернення орендарем транспортного засобу орендодавцю лише в липні 2017 року, посилаючись на положення ст.785 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підставними в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство Вигодське лісове господарство звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення ч.2 ст.785 ЦК України, в той час, як у випадку встановлення вини відповідача у неповерненні предмету оренди, підлягали б застосуванню умови укладеного між сторонами договору оренди, саме: п.4.8, яким встановлено, що за прострочення повернення автомобіля орендар сплачує орендодавцеві неустойку в розмірі 500 грн. за кожен календарний день прострочення. Поряд з тим, наголошує, що судом першої інстанції не враховано положення ч.6 ст.232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Одночасно скаржник вказує, що ним вчинялись усі можливі від нього дії щодо виконання умов Договору про повернення автомобіля, однак, позивач свідомо ухилявся від прийняття виконання, що призвело до вказаних обставин, посилаючись в тому числі і на акт №2 від 25 січня 2016 року. Разом з цим, зазначає про відсутність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з відсутністю вини відповідача.

04 березня 2019 року від відповідача до суду надійшло клопотання (б/н від 01 березня 2019 року), в якому просить зупинити провадження у справі до вирішення Господарським судом Івано-Франківської області справи №909/183/19 за позовом ДП Вигодське лісове господарство до ТОВ Вектор Долина про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу №11 від 15 травня 2014 року, посилаючись на те, що позовні вимоги у цій справі (№909/231/18) ґрунтуються на вказаному договорі оренди, відтак, суд повинен зупинити провадження у цій справі до вирішення пов'язаної справи №909/183/19.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вказане клопотання та просив його задоволити.

Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів таке відхилила, з огляду на наступне:

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи , що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду .

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

При цьому, вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що апеляційне провадження передбачає перегляд рішення суду першої інстанції станом на час його прийняття, відповідно подальші обставини, які відбулися після прийняття оскаржуваного рішення не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, яке винесене в момент, коли таких обставин не існувало. Одночасно, колегія суддів вважає, що за результатами вирішення справи №909/183/19, відповідач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Представники позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 20 грудня 2018 року). Зокрема, зазначали, що наявність вини відповідача у неповерненні транспортного засобу встановлена Львівським апеляційним господарським судом у постанові від 06 червня 2016 року у справі №909/331/16, одночасно, вважають, що судом першої інстанції правильно застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України, оскільки, передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка не є штрафною санкцією, у зв'язку з чим, нарахування останньої не обмежується шестимісячним строком, встановленим ч.6 ст.232 ГК України. Крім того, наголошували, що положення пункту 4.8 договору оренди транспортного засобу №11 від 15 травня 2014 року містить самостійну відповідальність відповідача перед позивачем за порушення умов укладеного договору, від неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України.

У додаткових поясненнях (б/н від 14 лютого 2019 року) позивач повідомив, що розрахунок неустойки, заявленої до стягнення у цій справі, здійснено виключно на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин в розмірі подвійної плати за користування річчю в період з 01 квітня 2016 року до 25 липня 2017 року. Одночасно, наголосив, що неустойка, передбачена п.4.8 укладеного між сторонами договору, є окремою штрафною санкцією. В судовому засіданні колегія суддів з'ясувала, що позивач наполягає саме на стягненні неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України та заперечив проти стягнення з відповідача неустойки, передбаченої п.4.8 договору.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2014 року між ТзОВ Вектор-Долина (в тексті договору - орендодавець) та ДП Вигодське лісове господарство (в тексті договору - орендар) укладено договір №11 оренди транспортного засобу, за умовами якого, а саме: п.1.1 орендодавець зобов'язався передати орендареві, а останній - прийняти у строкове платне користування автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом-розпуском; тип автомобіля: лісовоз-Е; рік випуску-1988; серійний номер кузова, рами 90826/090826; державний номер: АТ 3149 ВН, зареєстрований в Калушському МРЕВ при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області; причіп - реєстраційний номер 10959АТ; рік випуску - 2012; колір автомобіля - зелений.

Опис технічного стану автомобіля - технічно справний (п.1.2 Договору).

Згідно з п.3.1 Договору розмір орендної плати за цим договором з урахуванням її індексації за календарний місяць становить 9850 грн. без ПДВ, податок на додану вартість 20% - 1970 грн.

У п.п.5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що останній вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.5.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2015 року.

Відповідно до п.2.3 Договору орендар зобов'язався після закінчення строку договору або після його дострокового розірвання не пізніше 2 (двох) календарних днів повернути автомобіль орендодавцю в технічно справному стані на підставі акта передавання-приймання, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

Передача автомобіля відповідачу підтверджується актом приймання-передачі від 15 травня 2014 року.

Після закінчення дії договору, згідно з актом №2 від 25 січня 2016 року представники позивача, керівник СЦ Карпати , ТОВ Велмаш Україна , адвокат ОСОБА_4, оцінювач ОСОБА_5 та громадянин ОСОБА_6, прибувши в автотранспортний цех ДП Вигодське лісове господарство , встановили наявність об'єкта оренди у автотранспортному цеху ДП Вигодське лісове господарство та його несправність, що унеможливило повернення автомобіля з оренди.

16 лютого 2016 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу щодо повернення орендованого автомобіля та сплати заборгованості з орендної плати за договором №11 оренди транспортного засобу від 15 травня 2014 року.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом за вих.№179-04/08 від 24 лютого 2016 року просив надати копію вказаного договору, у зв'язку з його відсутністю у відповідача та направити уповноваженого представника для пред`явлення оригіналу такого договору.

Листом за вих.№04/03-01 від 04 березня 2016 року позивач надіслав відповідачу копію договору оренди №11 від 15 травня 2014 року та копію акту приймання-передачі від 15 травня 2014 року.

Поряд з тим, судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі №909/331/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2017 року, яким відмовлено в позові, скасовано та прийнято нове рішення, яким апеляційну скаргу задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 230 490 грн. боргу з орендної плати, 44 500 грн. - неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди (нарахованої відповідно до п.4.8 договору) та зобов'язано Державне підприємство Вигодське лісове господарство повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом-розпуском-Е; тип автомобіля: лісовоз; серійний номер кузова, рами 90826/090826; державний номер: АТ3149ВН, зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_1; колір зелений.

На виконання зазначеної постанови судом видано відповідні накази.

Факт повернення позивачу спірного транспортного засобу підтверджується актом державного виконавця від 26 липня 2017 року (виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16 червня 2017 року у справі №909/331/16).

У зв'язку з наведеним вище, Товариство з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина звернулося до суду з цим позовом про стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство 373 664,52 грн. - неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період, що не охоплений судовим рішенням у справі №909/331/16 - з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2017 року; а також 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних за період з травня 2014 року по червень 2017 року, нарахованих на заборгованість відповідача по орендній платі.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 373 664,52 грн. - неустойки, 28 286,40 грн. - інфляційних втрат та 6 459,60 грн. - 3% річних.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що орендар належним чином не виконував обов'язку за договором оренди щодо сплати орендної плати, передбаченої п.3.1 Договору, а заборгованість з орендної плати за період з 15 травня 2014 року по 31 грудня 2015 року в розмірі 230 490 грн. присуджена до стягнення постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі №909/331/16, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року.

При цьому, вказана заборгованість фактично сплачена позивачу лише 20 липня 2017 року, що підтверджується платіжним дорученням №1626 від 20 липня 2017 року.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, у зв'язку з чим, позивач має право на відшкодування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення до моменту повного виконання грошового зобов'язання (в даному випадку сплати орендної плати).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Поряд з цим, відповідачем заявлено про сплив позовної давності щодо вказаних вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК України, зокрема відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Така ж позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі №922/4099/17.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних за період з травня 2014 року по червень 2017 року, разом з тим, беручи до уваги звернення позивача до суду з цим позовом у березні 2018 року, підставними та обґрунтованими є вимоги щодо стягнення 3% річних в розмірі 6 459,60 грн. та інфляційних втрат в розмірі 28 286,40 грн. за період з квітня 2015 по червень 2017 року. Щодо решти вимог в цій частині слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Поряд з тим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 373 664,52 грн. - неустойки, нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2017 року, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з самого договору №11 від 15 травня 2014 року (п.5.2) та не заперечується сторонами вказаний договір припинив свою дію - 31 грудня 2015 року.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У п.2.3 Договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний після закінчення строку договору або після його дострокового розірвання не пізніше 2 (двох) календарних днів повернути автомобіль орендодавцю в технічно справному стані на підставі акта передавання-приймання, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

Судом встановлено, що транспортний засіб повернуто позивачу за актом державного виконавця від 26 липня 2017 року в процесі здійснення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16 червня 2017 року у справі №909/331/16.

Поряд з тим, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі №909/331/16, серед іншого, присуджено до стягнення 44 500 грн. - неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди, нарахованої на підставі п.4.8 договору оренди №11 від 15 травня 2014 року за період з 03 січня 2016 року по березень 2016 року. В частині стягнення 69 394,84 грн. - неустойки, нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України - відмовлено, з огляду на неможливість подвійного стягнення за несвоєчасне повернення об'єкту оренди, у зв'язку з тим, що вказане не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі №909/331/16. Суд касаційної інстанції у постанові зазначив, що: Крім цього позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки за неповернення об'єкта оренди в сумі 44 500,00 грн, нарахованої на підставі пункту 4.8 договору та в сумі 69 394,84 грн, нарахованої на підставі 785 Цивільного кодексу України за період з 03.01.2016 по березень 2016 року.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Предметом неустойки, за приписами статті 551 Цивільного кодексу України може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Частиною 3 наведеної статті сторонам договору надано право на зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства.

Як встановлено апеляційним судом, пунктом 4.8. договору оренди сторони погодили, що за прострочення повернення орендодавцеві автомобіля, який орендується, орендар сплачує орендареві неустойку в розмірі 500 грн. за кожен календарний день прострочення.

Частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

За наведених обставин, Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що пунктом 4.8 договору сторони зменшили встановлений статтею 785 Цивільного кодексу України розмір неустойки, оскільки і наведеною нормою закону, і пунктом договору обумовлено розмір неустойки за неповернення об'єкту оренди після закінчення строку договору. .

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що позов у справі №909/331/16 подано Товариством з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина до відповідача - ДП Вигодське лісове господарство про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди №11 від 15 травня 2014 року, стягнення неустойки на підставі п.4.8 зазначеного договору, стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України а також зобов'язання повернути об'єкт оренди. Відтак, у справі №909/331/16 брали участь ті самі сторони, що й у цій справі, поряд з тим, підставою позову у обох справах є один і той самий договір оренди транспортного засобу №11 від 15 травня 2014 року.

Відтак, враховуючи положення ч.4 ст.75 ЦК України, беручи до уваги обставини, встановлені у справі №909/331/16, колегія суддів дійшла висновку про те, що пунктом 4.8 договору сторони зменшили встановлений статтею 785 Цивільного кодексу України розмір неустойки, оскільки і наведеною нормою закону, і пунктом договору обумовлено розмір неустойки за неповернення об'єкту оренди після закінчення строку договору, відтак, орендодавець має право на отримання неустойки у розмірі, що погоджений сторонами у п.4.8 договору, а не визначений у ч.2 ст.785 ЦК України.

Предметом позову у цій справі, зокрема, є стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, у зв'язку з неповерненням предмету оренди після закінчення дії договору оренди.

Колегія суддів, в процесі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з метою захисту порушеного права позивача, встановила можливість застосування в даному випадку до спірних правовідносин ст.785 ЦК України, однак, з урахуванням пункту 4.8 договору оренди №11 від 15 травня 2014 року в частині розміру неустойки (500 грн. за кожен календарний день прострочення), проте, позивач не підтримав такі вимоги, наголосивши в судовому засіданні та у додаткових поясненнях (б/н від 14 лютого 2019 року), що розрахунок неустойки, заявленої до стягнення у цій справі, здійснено виключно на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин в розмірі подвійної плати за користування річчю в період з 01 квітня 2016 року до 25 липня 2017 року. Одночасно, наголосив, що неустойка, передбачена п.4.8 укладеного між сторонами договору, є окремою штрафною санкцією. В судовому засіданні представник позивача наполягав саме на стягненні неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України та заперечив проти стягнення з відповідача неустойки, передбаченої п.4.8 договору.

За наведених вище обставин, враховуючи, що суд не може захистити порушене право позивача, про захист якого останній не просить, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки, нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, поряд з тим, позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про стягнення неустойки, погодженої сторонами в договорі оренди №11 від 15 травня 2014 року (п.4.8).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку про задоволення позову в частині стягнення неустойки в розмірі 373 664,52 грн., нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2017 року, у зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову про стягнення неустойки в розмірі 373 664,52 грн. та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо судового збору:

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, частковим скасуванням рішення та прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові, апеляційний суд у відповідності до ч.14 ст.129 ГПК України, змінює розподіл судових витрат.

Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог в частині стягнення 34 746 грн. (з яких: 28 286,40 грн. - інфляційних втрат та 6 459,60 грн. - 3% річних), з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню 521,19 грн. - судового збору за подання позову. Решта судового збору за подання позову в розмірі 7 298,21 грн. залишається за позивачем. Разом з тим, з позивача на користь відповідача підлягає відшкодуванню 10 947,31 грн. - судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Решта судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 781,79 грн. слід залишити за відповідачем.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.11 ст.129 ГПК України).

З урахуванням наведеного, провівши відповідне зарахування, з позивача на користь відповідача (скаржника) підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 10 426,12 грн. - за подання та розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Вигодське лісове господарство задоволити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 скасувати в частині задоволення позову про стягнення 373 664,52 грн. - неустойки. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина (77552, Івано-Франківська область, Долинський район, смт. Вигода, вул. Данила Галицького, 40А, код ЄДРПОУ - 33083204) на користь Державного підприємства Вигодське лісове господарство (77552, Івано-Франківська область, Долинський район, смт. Вигода, вул. Данила Галицького, 40, код ЄДРПОУ - 22186175) 10 426,12 грн. - відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

На виконання постанови Господарському суду Івано-Франківської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №909/231/18 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області .

Повну постанову складено 14 березня 2019 року.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Мирутенко О.Л.