Постанова

від 19.06.2019 по справі 909/231/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/231/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019

(Головуючий суддя -Якімець Г.Г.; судді - Матущак О.І., Мирутенко О.Л.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина", смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області

до Державного підприємства "Вигодське лісове господарство", смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області

про стягнення 373 664,52 грн неустойки, 132 266,98 грн інфляційних втрат та 15 361,45 грн 3% річних

ВСТАНОВИВ:

1. 23 березня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства Вигодське лісове господарство про стягнення 373 664,52 грн. - неустойки, 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних.

2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 щодо повернення об"єкта оренди орендодавцеві після закінчення терміну дії договору та обґрунтовано приписами статей 614, 617, 625, 785, 786 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 373 664,52 грн. - неустойки, 28 286,40 грн. - інфляційних втрат та 6 459,60 грн. - 3% річних.

3.1. Рішення суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат мотивоване тим, що судовим рішенням у іншій справі №909/331/16 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 230 490 грн. - заборгованості з орендної плати за договором оренди транспортного засобу №11 від 15 травня 2014 року за період з 15 травня 2014 року по 31 грудня 2015 року, яке (рішення) виконане відповідачем в липні 2017 року, відтак, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по червень 2017 року.

3.2. В решті позовних вимог в цій частині суд відмовив за спливом строку позовної давності.

3.3. Щодо стягнення неустойки за період з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2017 року, місцевий господарський суд, взявши до уваги повернення орендарем транспортного засобу орендодавцю лише в липні 2017 року, посилаючись на положення ст.785 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підставними у повному обсязі.

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства Вигодське лісове господарство задоволено частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 скасовано в частині задоволення позову про стягнення 373 664,52 грн. - неустойки. Прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено.

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року у справі №909/231/18 залишено без змін.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина (77552, Івано-Франківська область, Долинський район, смт. Вигода, вул. Данила Галицького, 40А, код ЄДРПОУ - 33083204) на користь Державного підприємства Вигодське лісове господарство (77552, Івано-Франківська область, Долинський район, смт. Вигода, вул. Данила Галицького, 40, код ЄДРПОУ - 22186175) 10 426,12 грн. - відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

4.1. Апеляційний господарський суд врахував положення ч.4 ст.75 ЦК України та взявши до уваги обставини, встановлені у справі №909/331/16, дійшов висновку про те, що пунктом 4.8 договору сторони зменшили встановлений статтею 785 Цивільного кодексу України розмір неустойки, оскільки наведеною нормою закону, і пунктом договору обумовлено розмір неустойки за неповернення об`єкту оренди після закінчення строку договору, відтак, орендодавець має право на отримання неустойки у розмірі, що погоджений сторонами у п.4.8 договору, а не визначений у ч.2 ст.785 ЦК України.

4.2. Суд апеляційної інстанції, з метою захисту порушеного права позивача, встановив можливість застосування у даному випадку до спірних правовідносин ст.785 ЦК України, однак, з урахуванням пункту 4.8 договору оренди №11 від 15 травня 2014 року в частині розміру неустойки (500 грн. за кожен календарний день прострочення), проте, позивач не підтримав такі вимоги, наголосивши в судовому засіданні та у додаткових поясненнях (б/н від 14 лютого 2019 року), що розрахунок неустойки, заявленої до стягнення у цій справі, здійснено виключно на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин в розмірі подвійної плати за користування річчю в період з 01 квітня 2016 року до 25 липня 2017 року. Одночасно, наголосив, що неустойка, передбачена п.4.8 укладеного між сторонами договору, є окремою штрафною санкцією. В судовому засіданні представник позивача наполягав саме на стягненні неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України та заперечив проти стягнення з відповідача неустойки, передбаченої п.4.8 договору.

4.3. За наведених вище обставин, враховуючи, що суд не може захистити порушене право позивача з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки, нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України.

4.4. Судом другої інстанції роз`яснено позивачеві право на звернення до суду з позовом про стягнення неустойки, погодженої сторонами в договорі оренди №11 від 15 травня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

5. Позивач звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у даній справі з проханням її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 18.10.2018.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Позивач доводить, що розрахунок неустойки, заявленої до стягнення у цій справі, здійснено виключно на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин в розмірі подвійної плати за користування річчю в період з 01 квітня 2016 року до 25 липня 2017 року. Одночасно, наголосив, що неустойка, передбачена п.4.8 укладеного між сторонами договору, є окремою штрафною санкцією.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

7. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.04.2019 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., - передано касаційну скаргу позивача.

8.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі №909/231/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у вказаній справі.

Призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі №909/231/18 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Повідомлено учасників справи про право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в порядку ст. 295 Господарського процесуального кодексу України, у строк до 17 травня 2019 року.

9. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

10. Відповідно ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

11. Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

12. Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

13. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлені наступні фактичні обставини:

14.1. Між ТзОВ Вектор-Долина (в тексті договору - орендодавець) та ДП Вигодське лісове господарство (в тексті договору - орендар) 15 травня 2014 року укладено договір №11 оренди транспортного засобу, за умовами якого, а саме: п.1.1 орендодавець зобов`язався передати орендареві, а останній - прийняти у строкове платне користування автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом-розпуском; тип автомобіля: лісовоз-Е; рік випуску-1988; серійний номер кузова, рами НОМЕР_1 ; державний номер: НОМЕР_2 , зареєстрований в Калушському МРЕВ при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області; причіп - реєстраційний номер НОМЕР_3 ; рік випуску - 2012; колір автомобіля - зелений. Опис технічного стану автомобіля - технічно справний (п.1.2 Договору).

14.2. Згідно з п.3.1 Договору розмір орендної плати за цим договором з урахуванням її індексації за календарний місяць становить 9850 грн. без ПДВ, податок на додану вартість 20% - 1970 грн.

14.3. У п.п.5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що останній вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.5.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2015 року.

14.4. Відповідно до п.2.3 Договору орендар зобов`язався після закінчення строку договору або після його дострокового розірвання не пізніше 2 (двох) календарних днів повернути автомобіль орендодавцю в технічно справному стані на підставі акта передавання-приймання, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

14.5. Передача автомобіля відповідачу підтверджується актом приймання-передачі від 15 травня 2014 року.

14.6. Після закінчення дії договору, згідно з актом №2 від 25 січня 2016 року представники позивача, керівник СЦ Карпати , ТОВ Велмаш Україна , адвокат Богославець В.М., оцінювач Мачкур П.А. та громадянин ОСОБА_1 , прибувши в автотранспортний цех ДП Вигодське лісове господарство , встановили наявність об`єкта оренди у автотранспортному цеху ДП Вигодське лісове господарство та його несправність, що унеможливило повернення автомобіля з оренди.

14.7. 16 лютого 2016 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу щодо повернення орендованого автомобіля та сплати заборгованості з орендної плати за договором №11 оренди транспортного засобу від 15 травня 2014 року.

14.8. У відповідь на вказаний лист відповідач листом за вих.№179-04/08 від 24 лютого 2016 року просив надати копію вказаного договору, у зв`язку з його відсутністю у відповідача та направити уповноваженого представника для пред`явлення оригіналу такого договору.

14.9. Листом за вих.№04/03-01 від 04 березня 2016 року позивач надіслав відповідачу копію договору оренди №11 від 15 травня 2014 року та копію акту приймання-передачі від 15 травня 2014 року.

14.10. Поряд з тим, судами встановлено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі №909/331/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2017 року, яким відмовлено в позові, скасовано та прийнято нове рішення, яким апеляційну скаргу задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина 230 490 грн. боргу з орендної плати, 44 500 грн. - неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди (нарахованої відповідно до п.4.8 договору) та зобов`язано Державне підприємство Вигодське лісове господарство повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом-розпуском-Е; тип автомобіля: лісовоз; серійний номер кузова, рами НОМЕР_1 ; державний номер: НОМЕР_2 , зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_4 ; колір зелений.На виконання зазначеної постанови судом видано відповідні накази.

14.11. Факт повернення позивачу спірного транспортного засобу підтверджується актом державного виконавця від 26 липня 2017 року (виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16 червня 2017 року у справі №909/331/16).

14.12. Товариство з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина звернулося до суду з даним позовом про стягнення з Державного підприємства Вигодське лісове господарство 373 664,52 грн. - неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період, що не охоплений судовим рішенням у справі №909/331/16 - з 01 квітня 2016 року по 25 липня 2017 року; а також 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних за період з травня 2014 року по червень 2017 року, нарахованих на заборгованість відповідача по орендній платі.

15. Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

16. Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

17. В силу положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

18. Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

19. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

20. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

21. Судом встановлено, що орендар належним чином не виконував обов`язку за договором оренди щодо сплати орендної плати, передбаченої п.3.1 Договору, а заборгованість з орендної плати за період з 15 травня 2014 року по 31 грудня 2015 року в розмірі 230 490 грн. присуджена до стягнення постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі №909/331/16, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року.

22. При цьому, вказана заборгованість фактично сплачена позивачу лише 20 липня 2017 року, що підтверджується платіжним дорученням №1626 від 20 липня 2017 року.

23. Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, у зв`язку з чим, позивач має право на відшкодування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення до моменту повного виконання грошового зобов`язання (в даному випадку сплати орендної плати).

24. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

25. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

26. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. (Висновки щодо застосування норм права викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі №922/4099/17)

27. Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 132 266,98 грн. - інфляційних втрат та 15 361,45 грн. - 3% річних за період з травня 2014 року по червень 2017 року, разом з тим, беручи до уваги звернення позивача до суду з цим позовом у березні 2018 року, підставними та обґрунтованими судами визнано вимоги щодо стягнення 3% річних в розмірі 6 459,60 грн. та інфляційних втрат в розмірі 28 286,40 грн. за період з квітня 2015 по червень 2017 року. Щодо решти вимог в цій частині суди відмовили у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.

28. Відхиляючи доводи касаційної скарги, Касаційний господарський суд виходить з такого.

29. Відповідно до ст.291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

30. Як встановлено апеляційним господарським судом, договір №11 від 15 травня 2014 року (п.5.2) припинив свою дію - 31 грудня 2015 року.

31. Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

32. Апеляційний господарський суд встановив, що у п.2.3 Договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний після закінчення строку договору або після його дострокового розірвання не пізніше 2 (двох) календарних днів повернути автомобіль орендодавцю в технічно справному стані на підставі акта передавання-приймання, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

33. Також встановлено, що транспортний засіб повернуто позивачу за актом державного виконавця від 26 липня 2017 року в процесі здійснення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №600 від 16 червня 2017 року у справі №909/331/16.

34. Поряд з тим, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі №909/331/16, серед іншого, присуджено до стягнення 44 500 грн. - неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, нарахованої на підставі п.4.8 договору оренди №11 від 15 травня 2014 року за період з 03 січня 2016 року по березень 2016 року.

35. В частині стягнення 69 394,84 грн. - неустойки, нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України - відмовлено, з огляду на неможливість подвійного стягнення за несвоєчасне повернення об`єкту оренди, у зв`язку з тим, що вказане не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України.

36. Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі №909/331/16.

37. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

38. Предметом неустойки, за приписами статті 551 Цивільного кодексу України може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Частиною 3 наведеної статті сторонам договору надано право на зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства.

39. Частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов`язку з повернення речі.

40. Як встановлено апеляційним судом, пунктом 4.8. договору оренди сторони погодили, що за прострочення повернення орендодавцеві автомобіля, який орендується, орендар сплачує орендареві неустойку в розмірі 500 грн. за кожен календарний день прострочення.

41. Суд касаційної інстанції у постанові від 17 жовтня 2017 року у справі №909/331/16 зазначив, що пунктом 4.8 договору сторони зменшили встановлений статтею 785 Цивільного кодексу України розмір неустойки, оскільки і наведеною нормою закону, і пунктом договору обумовлено розмір неустойки за неповернення об`єкту оренди після закінчення строку договору.

42. Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

43. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

44. Апеляційним господарським судом встановлено, що позов у справі №909/331/16 подано Товариством з обмеженою відповідальністю Вектор-Долина до відповідача - ДП Вигодське лісове господарство про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди №11 від 15 травня 2014 року, стягнення неустойки на підставі п.4.8 зазначеного договору, стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України а також зобов`язання повернути об`єкт оренди, отже у справі №909/331/16 брали участь ті самі сторони, що й у даній справі. Поряд з тим, підставою позову у обох справах є один і той самий договір оренди транспортного засобу №11 від 15 травня 2014 року.

45. Апеляційним господарським судом правильно встановлено, що враховуючи положення ч.4 ст.75 ЦК України та беручи до уваги обставини, встановлені у справі №909/331/16, пунктом 4.8 договору сторони зменшили встановлений статтею 785 Цивільного кодексу України розмір неустойки, оскільки і наведеною нормою закону, і пунктом договору обумовлено розмір неустойки за неповернення об`єкту оренди після закінчення строку договору, відтак, орендодавець має право на отримання неустойки у розмірі, що погоджений сторонами у п.4.8 договору, а не визначений у ч.2 ст.785 ЦК України.

46. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

47. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним господарським судом, у даному випадку було надано , скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання.

48. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

49. Суд також звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини (п. 40 рішення у справі "Пономарьов проти України", mutatis mutandis п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії"), який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

50. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана постанова суду другої інстанції підлягає залишенню без змін, як така, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі №909/231/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко